Макаренкознавство

Визначення і загальна характеристика

МАКАРЕНКОЗНА́ВСТВО — галузь педагогіки, присвячена ви­вчен­ню науково-педагогічної та літературо­знавчої спадщини А. Макаренка, його біо­графії. Ідеї А. Макаренка — предмет багатьох дослідж. вітчизн. і зарубіж. науковців. Нині існує тенденція диференціювати М. на рад., укр. й між­народне (західне). Найперші роз­відки про життя і творчість А. Макаренка зʼявилися у 1920-х рр. (Г. Ващенко, Н. Остроменцька). Цей напрям наук. дослідж. продовжили в 1940-х рр. М. Даденков, Ф. Науменко, М. Ніжинський, Я. Рєзник, А. Тер-Ге­­вондян (Україна), Є. Балабанович, І. Козлов, М. Лялін, Є. Мединський (РФ). У 1950–80-х рр. аналіз творчості педагога по­глибили рад. учені М. Болдирев, М. Вино­градова, М. Геть­манець, В. Гмурман, М. Гончаров, Л. Гордін, І. Зязюн, В. Колбановський, Ф. Корольов, В. Коротов, Б. Костелянець, В. Кумарін, Б. Лихачов, З. Малькова, Е. Моносзон, Л. Новикова, М. Па­влова, В. Терський, М. Фере, А. Фролов та ін. У цей же період активізувалося М. у країнах колиш. Варшавського договору, в яких провід. макаренко­знавцями були: М. Библюк, О. Левін (Польща), Е. Вайл, А. Данчулі (Румунія), Й. Гашковець, Т. Генек, А.-Ф. Козел, Павлік, Я. Скалкова (Чехословач­чина), Р. Ангелова, Ж. Атанасов, Г. Гочев, І. Ілієв, Н. Чакиров (Болгарія), Д. Лукач, Ф. Патакі, А. Петрикаш, П. Рокушфалві (Угорщина), Г. Берґер, Г. Вілмс (НДР). Особливістю рад. М. був його вихід за межі педагогіки: ви­знано твор. внесок А. Макаренка в роз­виток пед. психології (Н. Коломінський, Г. Костюк, А. Петровський), психології особистості (Б. Ананьєв, Н. Бондар, Л. Карамушка, К. Платонов), соц. психології (О. Зотова, М. Корнєв, А. Коваленко, Г. Ложкін, С. Максименко, Ф. Патакі, М. Пірен), літературо­знавства і літ. критики (М. Геть­манець), літ. естетики (Б. Брайніна, В. Єрмилов, Ю. Лукін, В. Щербина, Н. Четунова), дослідж. з етики (С. Карпенчук, Н. Корабльова, Е. Фаркаш), філософії (І. Зязюн, Я. Івандиков, П. Степанов, А. Фролов) та юрис­пруденції (Л. Шейнін). За його кн. «Педагогічна поема» та «Прапори на вежах» знято одно­ймен­ні х/ф. Дві новели з «Книги для батьків» покладено в основу х/ф «Великі і маленькі». Це сприяло пропаганді ідей А. Макаренка в су­спільстві. Зх. М. більш різновекторне за пед. ідеями, дослідн. методами й під­ходами, тому його поділяють на зх.-нім., зх.-європ. (без Великої Британії), англомовне, далекосх. (Вʼєтнам, Китай, Японія). Найвагоміший внесок у роз­виток зх. М. здійснили нім. вчені Л. Адольфс, О. Анвайлер, З. Вайтц, Д. Лаутер, Х. Нооль, І. Рют­тенауер, Л. Фрьозе, Е. Файфель, Е. Хаймпель, Ґ. Хіл­ліґ та ін. Загалом рад. М. роз­вивалося в дусі офіц. педагогіки, в якій надавали особливого значе­н­ня вихов. ідеям А. Макаренка та поширювали їх у світі. Натомість зх. науковці часто критикували окремі положе­н­ня вихов. системи педагога, а також аналізували ті аспекти його творчості, які суперечили рад. ідеології й замовчувалися рад. макаренко­знавцями. У 1988 ЮНЕСКО ухвалила ріше­н­ня про святкува­н­ня 100-річчя від дня народж. А. Макаренка; від­булися памʼятні зу­стрічі в Україні, Німеч­чині, Угорщині, які започаткували спів­працю між рад. і зх. макаренко­знавцями. Найві­доміші сучасні макаренко­знавці: Н. Абашкіна, Н. Дічек, С. Карпенчук, П. Лисенко, Б. Наумов, А. Ткаченко, М. Окса, М. Ярмаченко (Україна), Р. Бескіна, В. Борисенков, Л. Гордін, Л. Гриценко, Т. Корабльова, С. Невська, В. Опаліхін, А. Фролов, В. Хелемендик, Л. Чубаров (РФ), З. Вайтц, Е. Гюнтер-Шел­льхаймер, В. Ліндер, Ґ. Хіл­ліґ (Німеч­чина), Ф. Патакі, А. Петрікаш (Угорщина), М. Библюк, О. Левін (Польща), Р. Едвардс (США), К. Мурто (Фінляндія), Х. Расмус­сен (Данія), Й. Гашковець, Л. Пєха (Чехія), Сяо Су, Би Шуджи (Китай), Б. Клайндист (Франція), А. Холодюк (Молдова), В. Бойчев, О. Сачков (Болгарія). Нині укр. М. орієнтоване на обʼєктивне висвітле­н­ня життя й твор. діяльності педагога поза політ. ідеологією й цензурою, не­упередж. ви­вче­н­ня праць рад. і зх. попередників. Існують н.-д. центри дослідже­н­ня М.; провід­ні в Україні — «Нова макаренкіана» при Сум. пед. університеті, Макаренка А. С. Музей (м. Кременчук), музей-заповід­ник А. Мака­ренка (с. Ковалівка Кременчуц. р-ну Полтав. обл.), кімната-музей А. Ма­­каренка та Макаренків. центр при Полтав. пед. університеті, особливістю якого є щорічне проведе­н­ня макаренкозн. конф., зу­стрічей, а також створе­н­ня Макаренківської асоціації Між­народної (1991), що, окрім іншого, публікує власний макаренкозн. альманах «Витоки педагогічної майстерності». За кордоном найві­домішим центром дослідже­н­ня М. є лаб. «Макаренко-реферат» при Марбурз. університеті (Німеч­чина; від 1968), наук. праці якої мали знач. вплив на роз­виток не лише світ., а й укр. М. Окремий напрям між­нар. М. — студії рос. дослідників, що продовжують школу рад. М.; осн. осередки — Рос. макаренків. асоціація, Моск. пед. музей А. Макаренка, лаб. «Виховна педагогіка А. Макаренка» при Нижньогород. пед. університеті.

Літ.: Балабанович Е. З. А. С. Макаренко: человек и писатель. Москва, 1963; Ярмаченко Н. Д. Педагогическая деятельность и творческое наследие А. С. Ма­­каренко. К., 1989; Фролов А. А. С. Макаренко в СССР, Рос­сии и мире: историо­графия освоения и разработки его наследия (1939–2005 гг., критический анализ). Нижний Новгород, 2006; Карпенчук С., Окса М. Макаренко­знавство в Україні: аспекти історії, теорії, практики. Р., 2008; Хил­лиг Г. В поисках истин­ного Макаренко. Рус­скоязычные публикации (1976–2014). П., 2014.

М. М. Окса

Завантажити статтю