Мала Русь

Визначення і загальна характеристика

МАЛА́ РУСЬ (Мала Росія, Малоросійська Україна, Малоросія, Малоросійський край) — термін, яким позначали українські землі у 14–20 ст. Упродовж різних істор. періодів його використовували як церк.-адм. й адм.-територ. термін; для локалізації певної тер. в етногеогр. та етнополіт. розумінні; як істор.-правн. дефініцію в титулах рос. самодержців; як один зі складових елементів офіц. імпер. доктрини «трьох руських народностей», що утворювала всерос. тріаду (Велика, Мала, Біла Русь) та похідні поняття (великороси, малороси, білоруси). Вирізняється поліфункціонал. призначенням, синкретизмом, полісемантизмом і розмитим змістом. Термін «Мала Русь» (ή Мικρά Ρωσία) запроваджено в обіг константиноп. патріархією та візант. духовенством у церк.-адм. й геогр.-територ. контексті для позначення галицько-волин. земель, відокремлених 1303 князем Юрієм Львовичем (уперше вжитий у його титулі) від Київ. митрополії (Володимир., Луцька, Туров., Холм., Галиц. і Перемишл. єпархії, які утворили Галиц. митрополію). У 14 ст. він набув політ.-територ. забарвлення, зокрема вживали у титулах галицько-волин. князів (Юрій-Болеслав 1335 іменував себе «князем всей Малой Руси») і церк. ієрархів, під 1347 використано у посланні візант. імператора Іоан­на VI Кантакузена до митро­полита Київського і всієї Русі Фео­гноста. 1371 у петиції до константиноп. патріарха Філофея Коккіна галиц. бояри, які клопоталися у справі відновлення Галиц. митрополії, іменували покій. польс. короля Казимира III Великого «королем Ляхів і Малої Русі». У 15–16 ст. М. Р. інколи називали давньоруські землі, приєднані до Великого князівства Литовського та Корони Польської. Наприкінці 16 — у 17 ст. одночасно поширювалися та накладалися різні етнонімічні та хоронімічні назви — «Русь», «М. Р.», «Мала Росія», «Червона Русь», «Україна» та ін., що відображали поліформізм тодіш. культур. простору. У 1-й пол. 17 ст. термін «М. Р.» використовували у зносинах київ. митрополитів з Москвою для вирізнення Київ. митрополії від Моск. патріархату, від серед. того ж століття — в етнополіт. контексті щодо Гетьманщини, а згодом — Наддніпрян. України (для позначення не стільки тер., заселеної певним етносом, скільки політ. статусу цих земель). У рос. законодав. актах і розпорядженнях поняття «М. Р.» з’явилося після Переяслав. договору 1654 (відповід. титул додано до царського з елементом мовної новації — зміною «всея Руссии» на «всея России»). Після Андрусів. договору (перемир’я) 1667 і до поділів Польщі 1772, 1793, 1795 термін «Малоросія» застосовували здебільшого щодо Лівобереж. України та Києва і невеликої тер. навколо нього, зі створенням 1796 Малорос. губ. він набув знач. поширення, зокрема після її поділу (1802) на Полтав. та Черніг. губ. вживався щодо означених адм.-територ. одиниць. Наприкінці 18 — на поч. 19 ст. його широко застосовували в історіографії та суспільно-політ. думці у ретроспектив. розумінні стосовно давньорус. тер. Серед. Подніпров’я (Київщина, Сіверщина, Переяславщина); як адм.-тер. дефініція відповідно до наяв. поділу укр. земель; важлива складова заг.-рос. етнокультур. та православ. традиції. Його вживання вирізнялося багатозначністю й суперечливістю, що виявилося у спробах, з одного боку, продемонструвати етнокультур. зв’язок М. Р. та Русі-Росії (дискусія «южан» і «северян»), з ін. — підкреслити етногеогр. своє­­рідність укр. земель. У 2-й пол. 19 — на поч. 20 ст. термін «Малоросія» використовували: у вузькому розумінні — стосовно 3-х придніпров. губ. (Київ., Черніг., Полтав.), у широкому — до більшої частини або всіх укр. земель, які перебували у складі Рос. імперії (Київ., Черніг., Полтав., Харків., Волин., Поділ., Катеринослав., Херсон., Таврій. губ.). Щодо пд. тер., приєднаних Рос. імперією в 2-й пол. 18 ст., вживався й ін. термін — «Новоросія» (Таврій., Херсон., Катеринослав. губ. і Бессараб. обл.). У рос. історіографії 19 — поч. 20 ст. укр. землі у складі Рос. імперії називали також Полуднева, Пд., Зх., Пд.-Зх. Русь (Росія). Паралельно з ними вживали і термін «Україна», застосування якого вирізнялося багатозначністю. Використання цієї дефініції, наближене до сучас. значення, спостерігається тільки від серед. 19 ст. На думку І. Лисяка-Рудницького, З. Когута та ін., у 19 ст. малорос. (укр.) ідентичність тривалий час співіснувала із всерос. (заг.-рос.) ідентичністю і тільки з 2-ї пол. 19 ст. їхня взаємодія поступово переросла у конфлікт взаємовиключних лояльностей (див. Малоросійство). У рос. та укр. історіографії побутують різні думки щодо походження та призначення терміна «М. Р.»: істор. назва, яка виникла у зв’язку з перенесенням великокняжого трону з Києва до Владимира-на-Клязьмі (нині м. Владимир, РФ), здійсненим у 12 ст. владимир. і суздал. князем Андрієм Боголюбським (М. Марков, невідомий автор «Короткої історії Малої Росії»); термін, пов’язаний з титулом галицько-волин. князя Юрія Болеслава, що з’явився в грамоті 1335 (М. Карамзін, Д. Бантиш-Каменський); похідне поняття від офіц. титулу рос. самодержців, впровадженого за царя Олексія Михайловича (О. Лакієр); істор.-геогр. дефініція, яку використовували візант. ієрархи для розрізнення «двох етногр. частин», що виникли унаслідок переміщення насел. у 13 ст. після монголо-татар. навали з Серед. Придніпров’я на Зх. і Пн. Сх. (В. Ключевський); етнополіт. термін, запроваджений константиноп. патріархією в 14 ст., реанімов. у процесі рос.-укр. взаємин у серед. 17 ст., легітимізов. та впроваджений до офіц. вжитку з викривленням первіс. змісту цар. владою (М. Грушевський). Деякі історики (А. Стороженко, Д. Дорошенко та ін.) вважають, що поділ на «Велику Русь» та «М. Р.» виник за аналогією з тлумаченням термінів «Мала Греція» (митрополія, корінна країна) та «Велика Греція» (колонії). Натомість ін. учені (О. Соловйов та ін.) стверджують, що терміни «великий» і «малий» в етногеогр. сенсі використовували в європ. літературі 12–16 ст. для локалізації тер. багатьох країн. У сучас. науці термін «М. Р.» («Малоросія») практично не вживають з огляду на стійке ідеол. забарвлення та невизначеність змісту, окрім студій з етніч. історії, етнології, етнопсихології та ін., пов’язаних з вивченням етнонац. процесів здебільшого у ретроспектив. розумінні.

Завантажити статтю