МЕЖИ́РІЧ — село Канівського ра­йону Черкаської області. Межиріц. сільс. раді під­порядк. села Бабичі та Лука. М. знаходиться в межиріч­чі Росі та Росави (бас. Дніпра), за 58 км від обл. центру, за 23 км від райцентру та за 41 км від залізнич. ст. Таганча. Площа 3,56 км2. За пере­писом насел. 2001, проживали 904 особи; станом на 2017 — 778 осіб; пере­важно українці. Від­крито унікал. археол. па­­мʼятку пізнього палеоліту Ме­жиріч (світ. і нац. значе­н­ня); досліджено поселе­н­ня трипіл., зарубинец. і черняхів. культур, кілька скіф. курганів, 2 городища та курган. могильник давньорус. часу (місц. значе­н­ня). У період Київ. Русі тут знаходилося м. Товарів, що згадується в Іпатіїв. літописі під 1190. У 1494 великий литов. князь Олександр надав Товарів у власність Кузьмі Івашковичу, який продав місто Б. Глинському. Після Люблін. унії 1569 — у складі Польщі. Жит. брали участь у козац.-селян. пов­ста­н­нях у 1-й пол. 17 ст., Визв. війні під проводом Б. Хмельницького, пов­стан­ні під керівництвом фастів. полковника С. Палія, гайдамац. русі та Коліївщині. За Зборів. (1649) і Білоцерк. (1651) реєстрами в межах Канів. полку згадується Межиріц. сотня. За Андрусів. пере­­мирʼям 1667 і Прут. миром 1711 М. залишили під владою Польщі. Після 2-го поділу Польщі 1793 ві­ді­йшов до Рос. імперії. 1795 — 1910-і рр. — у складі Черкас., 1910-і рр. –1922 — Канів., 1922–23 — Богуслав. пов.; 1797–1925 — Київ. губ. У 18 ст. М. почергово належав Канів. староству, князям Любомирському та Потьомкіну, від кін. 18 — до серед. 19 ст. — графу В. Енгельгарду, його дочці графині К. Літте та внучці княгині Багратіон. У 19 — на поч. 20 ст. — містечко, волос. центр. 1812 на мануфактурі графів Літте на 3-х вер­статах 6 робітників виготовляли полотно, скатертини та серветки. 1858 М. при­дбав титуляр. радник Н. Парчевський. 1859 тут побував Т. Шевченко (встановлено памʼят. знак), який від­відав межиріц. ярмарок, виконав 3 малюнки «Над Россю» (2) і «В Межирічі». У 1-й пол. 1860-х рр. проживали 1286 православних, 12 католиків і 172 юдеї. 1886 у Межиріц. волость входили 8 поселень, у яких було 465 дворів (у М. — 152, Межиріцькій слободі — 110, Луці — 106) і проживали 3606 осіб (від­повід­но 899, 842 і 743). У серед. 1890-х рр. у М. функціонували деревʼяна церква Різдва Пресвятої Богородиці (зведена 1795; до поч. 1920-х рр. у ній зберігалися метричні книги від 1798 й ін. старовин­ні рукописи та друк. ви­да­н­ня), костел (збудов. на кошти графів Літте), церк.-парафіял. училище (засн. 1843 священиком В. Григоровичем) та євр. молитовна школа. 1914 прокладено нове русло Росі та осушено межиріц. луки (від­крито пірамідал. памʼятник «Слава труду»). Під час воєн. дій 1918–20 влада неодноразово змінювалася. Від­тоді — село. 1923–25 — у складі Корсун., 1925–27 — Черкас., 1927–30 — Шевченків. округ; 1932–54 — Київ., від 1954 — Черкас. обл. Деякий час М. входив до Степанец. і Корсунь-Шевченків. (до 1946 — Корсун.) р-нів. Жит. потерпали від голодомору 1932–33 (донині в М. встановлено імена 1200, у Бабичах — 310, у Луці — 600 жертв), за­знали сталін. ре­пресій. Від серпня 1941 до лютого 1944 — під нім.-фашист. окупацією. На фронтах 2-ї світової вій­ни воювали 297 осіб. На честь односельчан, які загинули в боях з нім. військами, споруджено памʼятник. Нині працюють с.-г. під­приємство «Пономар», фермер. господарства «Рось», «Русичі». Роз­ві­дано поклади глини та піску. Від 1984 охороняється іхтіол. заказник Роський (123 га). Росте ліс. У М. — заг.-осв. школа, дитсадок; Будинок культури, б-ка; амбулаторія. За межами села здобув популярність ансамбль «Мелодії Надрос­ся». Діє реліг. громада УПЦ МП. Серед видат. уродженців — брати історик, академік Білорус. РСР Антон і право­знавець Михайло Ясинські; пере­кладач Є. Попович, письмен­ник, пере­кладач Д. Чередниченко; графік Гаврило та його син живописець Сергій Пустовійти, живописець, графік В. Радько.