Межиріч

МЕЖИ́РІЧ – село Канівського району Черкаської області. Межиріц. сільс. раді підпорядк. села Бабичі та Лука. М. знаходиться в межиріччі Росі та Росави (бас. Дніпра), за 58 км від обл. центру, за 23 км від райцентру та за 41 км від залізнич. ст. Таганча. Пл. 3,56 км². За переписом насел. 2001, проживали 904 особи; станом на 2017 — 778 осіб; переважно українці. Відкрито унікал. археол. пам’ятку пізнього палеоліту Межиріч (світ. і нац. значення); досліджено поселення трипіл., зарубинец. і черняхів. культур, кілька скіф. курганів, 2 городища та курган. могильник давньорус. часу (місц. значення). У період Київ. Русі тут знаходилося м. Товарів, що згадується в Іпатіїв. літописі під 1190. У 1494 великий литов. князь Олександр надав Товарів у власність Кузьмі Івашковичу, який продав місто Б. Глинському. Після Люблін. унії 1569 — у складі Польщі. Жит. брали участь у козац.-селян. повстаннях у 1-й пол. 17 ст., Визв. війні під проводом Б. Хмельницького, повстанні під керівництвом фастів. полковника С. Палія, гайдамац. русі та Коліївщині. За Зборів. (1649) і Білоцерк. (1651) реєстрами в межах Канів. полку згадується Межиріц. сотня. За Андрусів. перемир’ям 1667 і Прут. миром 1711 М. залишили під владою Польщі. Після 2-го поділу Польщі 1793 відійшов до Рос. імперії. 1795 — 1910-і рр. — у складі Черкас., 1910-і рр. –1922 — Канів., 1922–23 — Богуслав. пов.; 1797–1925 — Київ. губ. У 18 ст. М. почергово належав Канів. староству, князям Любомирському та Потьомкіну, від кін. 18 — до серед. 19 ст. — графу В. Енгельгарду, його дочці графині К. Літте та внучці княгині Багратіон. У 19 — на поч. 20 ст. — містечко, волос. центр. 1812 на мануфактурі графів Літте на 3-х верстатах 6 робітників виготовляли полотно, скатертини та серветки. 1858 М. придбав титуляр. радник Н. Парчевський. 1859 тут побував Т. Шевченко (встановлено пам’ят. знак), який відвідав межиріц. ярмарок, виконав 3 малюнки «Над Россю» (2) і «В Межирічі». У 1-й пол. 1860-х рр. проживали 1286 православних, 12 католиків і 172 юдеї. 1886 у Межиріц. волость входили 8 поселень, у яких було 465 дворів (у М. — 152, Межиріцькій слободі — 110, Луці — 106) і проживали 3606 осіб (відповідно 899, 842 і 743). У серед. 1890-х рр. у М. функціонували дерев’яна церква Різдва Пресвятої Богородиці (зведена 1795; до поч. 1920-х рр. у ній зберігалися метричні книги від 1798 й ін. старовинні рукописи та друк. видання), костел (збудов. на кошти графів Літте), церк.-парафіял. училище (засн. 1843 священиком В. Григоровичем) та євр. молитовна школа. 1914 прокладено нове русло Росі та осушено межиріц. луки (відкрито пірамідал. пам’ятник «Слава труду»). Під час воєн. дій 1918–20 влада неодноразово змінювалася. Відтоді — село. 1923–25 — у складі Корсун., 1925–27 — Черкас., 1927–30 — Шевченків. округ; 1932–54 — Київ., від 1954 — Черкас. обл. Деякий час М. входив до Степанец. і Корсунь-Шевченків. (до 1946 — Корсун.) р-нів. Жит. потерпали від голодомору 1932–33 (донині в М. встановлено імена 1200, у Бабичах — 310, у Луці — 600 жертв), зазнали сталін. репресій. Від серпня 1941 до лютого 1944 — під нім.-фашист. окупацією. На фронтах 2-ї світової війни воювали 297 осіб. На честь односельчан, які загинули в боях з нім. військами, споруджено пам’ятник. Нині працюють с.-г. підприємство «Пономар», фермер. господарства «Рось», «Русичі». Розвідано поклади глини та піску. Від 1984 охороняється іхтіол. заказник Роський (123 га). Росте ліс. У М. — заг.-осв. школа, дитсадок; Будинок культури, б-ка; амбулаторія. За межами села здобув популярність ансамбль «Мелодії Надросся». Діє реліг. громада УПЦ МП. Серед видат. уродженців — брати історик, академік Білорус. РСР Антон і правознавець Михайло Ясинські; перекладач Є. Попович, письменник, перекладач Д. Чередниченко; графік Гаврило та його син живописець Сергій Пустовійти, живописець, графік В. Радько.

Літ.: Похилевичъ Л. Сказанія о населенныхъ мѣстностяхъ Кіевской губерніи. К., 1865; Біла Церква, 2005; 2013; Наш рідний край. К., 1993; Канівський район: від витоків до сьогодення. К., 2008.

І. О. Шиленко, Л. М. Шиленко