Медична біологія

Визначення і загальна характеристика

МЕДИ́ЧНА БІО­ЛО́ГІЯ — наука про основи жит­тєдіяльності людини, що ви­вчає закономірності індивідуального роз­витку та морфологічну адаптацію до умов навколишнього середовища у звʼязку з її біо­соціальною суттю та впливом молекулярно-генетичних, клітин­них, онтогенетичних, популяційних, екологічних чин­ників на здоровʼя людини. До М. б. зараховують молекулярну біо­логію, клітин­ну біо­логію, біо­логію індивід. роз­витку, медичну генетику, антропологію, еволюцію та екологію людини, а також медичну паразитологію. Тобто ви­вче­н­ня цієї дисципліни перед­бачає отрима­н­ня знань про походже­н­ня та еволюцію людської популяції, її структуру в просторі та часі, спадкового роз­маї­т­тя (див. Людина); генетику в цілому та людини зокрема, її спадкові особливості та геногео­графію, екологічний вплив та особливості поведінки людей. Опановує окремі пита­н­ня паразитології: дія паразитів на людину, діагностика та профілактика паразитарних захворювань.

М. б. також ви­вчає організацію живої матерії на рівнях, які без­посередньо стосуються людини в нормі та патології: молекулярно-генетичному, клітин­ному, онтогенетичному, популяційно-видовому і біо­сферно-біо­геоценотичному рівнях та їхній вплив на здоровʼя людини; зʼясовує загальнобіо­логічні пере­д­умови жит­тєдіяльності людини і роль людства в біо­сфері. Зна­н­ня складових і функцій кожного рівня допомагає ви­значити причини виникне­н­ня хвороб, особливості їхнього пере­бігу та механізми саногенезу. Елементарні дис­кретні одиниці молекулярно-генетичного рівня пред­ставлені макромолекулами нуклеїнових кислот, білків та ін. органічних речовин. Макромолекули різняться кількістю і порядком роз­ташува­н­ня в них мономерів. Вони входять до складу клітин та тканин людини, а також формують основу обміну речовин — важливої складової жит­тєдіяльності організму як цілісної системи. Поруше­н­ня обміну біо­молекул лежить в основі патогенезу різноманітних хвороб людини. Клітин­ний рівень організації живого перед­бачає зʼясува­н­ня особливостей біо­логії та фізіології клітини, явища некрозу й апоптозу.

Онтогенетичний рівень має низку від­мін­ностей у медичному спрямуван­ні: поруше­н­ня формува­н­ня статевого диморфізму, біо­етичні особливості ре­продукції людини (див. Біоетика), створе­н­ня методології ген­ної інженерії. М. б. роз­глядає етичні пита­н­ня у ви­вчен­ні спадковості людини та значен­ні антропогенетики для медицини; принципи медико-генетичного консультува­н­ня, закономірності ембріогенезу та взаємодію генів на різних етапах онтогенезу.

На популяційно-видовому рівні роз­криваються нові під­ходи щодо генетичних і екологічних характеристик популяційної структури людства, генетичний поліморфізм популяцій людини, шкідливість генетичного тягаря та його значе­н­ня у становлен­ні персоніфікованої медицини.

Завершальний етап — біо­сферно-біо­геоценотичний рівень організації живого. Тут роз­глядають пита­н­ня антропо­екології, екології радіаційної, генетичні наслідки радіо­активного опроміне­н­ня людини. З нових позицій ви­вчають пита­н­ня медичної паразитології, протистології медичної та гельмінтології. Також залишаються актуальними пита­н­ня тропічних захворювань, зміни в організмі інвазованої людини; отруйні живі організми (рослини і тварини) як екологічний феномен.

М. б., ґрунтуючись на молекулярно-біо­логічних та генетичних зна­н­нях, є базисною медичною дисципліною, яка роз­криває загальні закономірності роз­витку життя. Вона спрямована на оволоді­н­ня біо­логічними теоретичними зна­н­нями та від­повід­ними практичними навичками, необхідними для подальшого ви­вче­н­ня клінічних дисциплін. У центрі М. б. пере­буває людина, тому загальні пита­н­ня сучасної біо­логії мають прикладний характер під час виріше­н­ня актуальних про­блем профілактичної та лікувальної медицини. М. б. як базисну медичну дисципліну в медичних закладах вищої освіти необхідно ви­вчати на доклінічному етапі на­вча­н­ня, оскільки вона забезпечує під­ґрунтя для опанува­н­ня клінічної генетики, здійсне­н­ня контролю спадкової патології та про­гнозува­н­ня її пере­бігу, ви­значе­н­ня впливу генетичних варіацій.

М. б. базується на принципах єд­ності основних механізмів жит­тєзабезпече­н­ня, еволюцій. процесах існува­н­ня та змінах органічного світу в цілому і людини зокрема, поширен­ні екологічних закономірностей на здоровʼя людей. Вагомий внесок у роз­виток біо­логії, зокрема М. б., зробили В. Вернадський (основоположник біо­геохімії, вче­н­ня про біо- та ноо­сферу), Д. Заболотний (один із засновників української епідеміо­логії; зʼясував механізми і шляхи зараже­н­ня на черев. та висип. тифи), О. Богомолець (висунув положе­н­ня про залежність пере­­бігу хвороб), М. Вавилов (сфор­мулював закон гомологічних рядів у спадковій мінливості), І. Мечников (засновник вче­н­ня про фагоцитоз), І. Шмальгаузен (ви­вчав пита­н­ня еволюційної морфології, біо­логічної кібернетики), С. Гершензон (довів властивість екзоген­ної ДНК спричинювати мутації, роз­винув положе­н­ня про еволюційну роль адаптивного генетичного поліморфізму), О. Гречаніна (роз­робляє про­блеми геногео­графії спадкової патології, вперше ви­вчила мітохондріальний геном українців), О. Гнатейко (ви­вчає пита­н­ня генетичного поліморфізму та спадкових захворювань), Г. Бердишев (сформулював синтетичну теорію онтогенезу людини).

Літ.: Бажора Ю. И., Кириченко Л. Г., Шевеленкова А. В. и др. Основы медицинской паразитологии: Учеб. пособ. О., 2001; Медична біо­логія: Посіб. з практ. занять. К., 2005; Медична генетика: Під­руч. К., 2007; Medical biology. Kyiv, 2008; Запорожан В. Н., Кордюм В. А., Бажора Ю. И. Генетическая медицина. О., 2008; Сабадишин Р. О., Бухальська С. Є. Медична біо­логія: Під­руч. 2-е вид. В., 2009; Ньюс­сбаум Р. Л., Мак-Иннес Р. Р., Вил­лард Х. Ф. Медицинская генетика: Учеб. пособ. / Пер. с англ. Мос­ква, 2010; Бекиш О.-Я. Л., Бекиш В. Я. Медицинская биология и общая генетика. 2-е изд. Витебск, 2011; Пішак В. П., Захарчук О. І. Медична біо­логія, паразитологія та генетика. 2-е вид. Чц., 2011; Медична біо­логія: Під­руч. 3-є вид. В., 2017; Заяц Р. Г. и др. Медицинская биология и общая генетика: Учеб. 3-е изд. Минск, 2017.

В. П. Пішак, Ю. І. Бажора

Завантажити статтю