Рашизм

Визначення і загальна характеристика

РАШИ́ЗМ — ідеологія та практика російського фашизму, суттю якого є антилюдяність. Він базується на антилібералізмі, імперіалізмі, екс­пансіонізмі, реваншизмі, некрофілії, геноциді, тероризмі, етатизмі, ксенофобії та ідеях євразійства, вождізму, богообраності, мобілізації нації й держави проти ворогів, панува­н­ня сили над правом тощо. Термін «рашизм» (утворено контамінацією англ. слів «Russia» — «раша» та «fascism» — «фашизм») активно входить у науковий дискурс. Т. Снайдер так пояснив цей термін для західної аудиторії: “Рашизм” звучить як “фашизм”, але з “р” замість “ф” на початку, що, грубо кажучи, означає “російський фашизм”. Тому він пропонує писати його латиницею як ruscism, щоб зберегти для англомовного світу візуальну привʼязку до слів Russia та fascism.

Поня­т­тя «рашизм» у політичному дискурсі

Поня­т­тя «рашизм» почали використовувати після вторгне­н­ня російських військ до Грузії у серпні 2008. Одну з перших спроб зробив політолог О. Кривдик: Р. — це ідеологія й практика правлячого режиму РФ, що базується на ідеї зверх­ності росіян, їхній особливій цивілізаційній місії, антидемократизмі й неоколоніалізмі радянсько-імперського типу, викори­стан­ні православʼя як моральної доктрини, та на гео­економічних інструментах, у першу чергу, енергоносіях.

Р. — це ідеологія, що базується на ілюзіях і об­ґрунтовує припустимість будь-якого сваві­л­ля заради хибно трактованих інтересів російського су­спільства. У зовнішній політиці Р. виявляється в порушен­ні принципів між­народного права, навʼязуван­ні світові своєї версії історичної правди винятково на користь Росії, зло­вживан­ні правом вето в Раді Без­пеки ООН; у внутрішній — у порушен­ні прав людини на свободу думки, пере­слідуван­ні учасників «руху не­згодних», викори­стан­ні ЗМІ для дез­інформації свого народу тощо (О. Костенко).

Р. є уособле­н­ням расистської, ксенофобської, шовіністичної, популістської ідеології, що, попри свій очевидний антидемократизм, під­тримується більшістю російського населе­н­ня і реалізується в агресивній та злочин­ній зовнішньополітичній діяльності Росії (В. Огризко).

Р. — це дивна постмодерністська суміш, куди уві­йшли шовіністський «великоросійський» світо­гляд давно померлої Російської імперії, но­стальгія за Радянським Союзом, реваншистські на­строї пост­радянських силовиків, псевдо­історичні екс­курси Путіна, а також православʼя з одночасним вшанува­н­ням Миколи ІІ і Сталіна, і на додачу — цитати з фільму «Брат-2», нанесені на шеврони російських військових (С. Морфінов).

Р. — це імперський фашизм, який має неекзистенційну субонтологію — світозлобу, світо­агресію, культ сили над цілим світом, ядерну за­грозу знище­н­ня світу. Р. базується на ідеях «особливої цивілізаційної місії» росіян, «старшого братнього народу», великодержавного шовінізму, зверх­ності та нетерпимості до елементів культури інших народів; в ідейно-політичному плані — на російському імперіалізмі та радянському тоталітаризмі; в духовному — на фундаменталістському православʼї; в економіко-політичному — на шантажі умовами по­ставок та рівня цін на енергоносії (газ та нафта); в правовому — на заперечен­ні сили права, в браваді правовими поруше­н­нями; в цивілізаційному — на від­творен­ні поведінкових патернів, успадкованих від Золотої Орди (С. Дацюк).

Ознаки рашизму

Про­блема ви­значе­н­ня ознак фашизму та Р. як його різновиду є дуже дис­кусійною і складною. У. Еко ви­окремив характерні риси фашизму: культ традиції; заперече­н­ня модернізму; культ акції заради самої акції; не­згода є зрадою; страх перед від­мін­ностями; апеляція до фрустрованого середнього класу; пере­йнятість ідеєю змови, по можливості між­народної; по­стійне зміще­н­ня риторичного фокуса: ворога зображують водночас як надто сильного і як надто слабкого; пацифізм є за­грава­н­ням з ворогом; популістський елітизм, елітизм мас; кожного виховують і на­вчають так, щоб він став героєм; мачизм (зневага до жінок, нетерпимість і осуд не­стандартних сексуальних практик тощо); селективний популізм; нова мова. І більшість із цих рис притаман­ні Р.

Американський політолог Л. Брітт, який про­аналізував режими А. Гітлера (Німеч­чина), Б. Мус­соліні (Італія), Ф. Франко (Іспанія), А. Салазара (Португалія), Г. Пападопулоса (Греція), А. Піночета (Чилі), Г. Сухарто (Індонезія), також ді­йшов висновку про їхню подібність, не­зважаючи на від­мін­ності у часі, причинах виникне­н­ня та гео­графічному роз­ташуван­ні.

Політ­технолог С. Гайдай ви­окремив 8 ознак фашизму, які доречно за­стосовувати і щодо Р.: культ вождя; етатизм; заборона, пере­слідува­н­ня та терор інакодумців, боротьба з не­згодними, оголоше­н­ня їх зрадниками та ворогами; агресивні націоналізм та імперіалізм; культ сили і насильства, героїв та воєнщини; реваншизм; державне управлі­н­ня і втруча­н­ня в економіку та корпоративізм при ви­знан­ні приватної власності.

Українські дослідники В. Мараєв та Ю. Білик під­креслили такі загальні ознаки Р.: пропаганда та пере­писува­н­ня історії, культ особистості, символіка, геноцид інших народів, ігнорува­н­ня між­народного права, однопартійна система, тісний союз держави і Церкви, закріпле­н­ня традиційних ґендерних ролей, тотальний контроль над ЗМІ, необмежений вплив апарату примусу (поліція, спец­служби), крахи бліцкриґів.

Основними ознаками Р. для Т. Снайдера є: культ вождя та культ померлих, корпоративістська держава, міфи про минуле, цензура, популярність теорій змови, централізована пропаганда, веде­н­ня війни на руйнува­н­ня, сприя­н­ня просуван­ню на між­народній арені ультраправих сил, позиціюва­н­ня В. Путіна як кумира прихильників пере­ваги білої раси в усьому світі, до­ступ провід­них російських фашистів до ЗМІ, «виправ­да­н­ня» війни в Україні як якогось акту «очищаючого насильства», що поверне Росії її суть (християнська форма фашизму).

В узагальненому ви­гляді Р. має щонайменше сім ідей, за допомогою яких його прихильники стверджують, пояснюють чи виправдовують свої дії.

1. Антилібералізм. Лібералізм у сучасному світі є характеристикою політичного режиму, що забезпечує гарантовані державою громадянські свободи: багатопартійність, свободу слова, змагальний політичний процес, справедливість, роз­виток інфра­структур громадянського су­спільства тощо. Путінський режим знищив свободу як явище в російському су­спільстві. Усі демократичні ЗМІ ліквідовано, якщо ти незадоволений ситуацією в країні або «спеціальну воєн­ну операцію» на­звеш її справжнім імʼям — «війною», то опинишся за ґратами.

2. Імперскість як основа буття російського соціуму. Ідея про «Москву — Третій Рим» ніколи не зникала з російських просторів. Бажа­н­ня роз­ширювати свої природні кордони за рахунок інших народів, навʼязува­н­ня їм ідеї «нового щасливого майбутнього» з російською матрицею баче­н­ня світу, поневоле­н­ня інших заради «великої» мети «рус­ского мира» — усе це вдало лягло в концепцію Р. та стало його важливою складовою.

3. Екс­пансіонізм. Першочерговим зав­да­н­ням Р. на сучасному етапі ви­значено інтеграцію насамперед України, Білорусі, Молдови та інших православних регіонів і країв у про­стір єдиного «рус­ского мира». Це своєрідна рашистська адаптація ідеї Lebensraum (жит­тєвого простору) німецького гео­графа і соціолога К. Гаусгофера. Сучасний рашистський екс­пансіонізм базується на ментальності російського народу, якій притаман­ні зверх­ність, психологічний нахил до вседо­зволеності й грабіжництва, патологічна терплячість, жорстокість та різноманітні форми соціального ексгібіціонізму перед владою. Цим вона сут­тєво від­різняється від ментальності українців, серед базових рис якої — демократизм, кон­ституціоналізм, екзистенційний індивідуалізм, егалітаризм. Наочно це зобразив І. Рєпін у своїх картинах «Бурлаки на Волзі» та «Запорожці пишуть листа турецькому султану».

4. Реваншизм. 2005 президент Росії В. Путін заявив, що роз­пад СРСР став найбільшою геополітичною ката­строфою 20 ст. Травма російської еліти від поразки у «холодній» війні на роз­риві між пере­могою СРСР у 2-й світовій війні спрацювала на творе­н­ня реваншизму так само, як травма після 1-ї світової війни спрацювала на реваншизм націонал-соціалістичної Німеч­чини часів 2-ї світової війни. Тому першочерговим зав­да­н­ням вона бачить від­родити новий «СРСР 2.0», а потім узятися за Захід. Тобто повернути собі статус великої держави, у якої немає кордонів.

5. Некрофілія. В. Путін як натхнен­ник Р. неодноразово проповід­ував некрофільські на­станови у своїх публічних заявах і ви­ступах — Росія готова знищити ядерною зброєю весь світ, якщо цей світ не готовий ви­знати її світовим лідером.

6. Геноцид. У Конвенції ООН про запобіга­н­ня злочину геноциду та покара­н­ня за нього 1948 у стат­ті ІІ «під геноцидом ро­зуміються такі дії, які здійснюються з наміром знищити, повністю або частково, будь-яку національну, етнічну, расову чи релігійну групу як таку: а) вбивство членів такої групи; б) заподія­н­ня сер­йозних тілесних ушкоджень чи ро­зумового роз­ладу членам такої групи; в) навмисне створе­н­ня для будь-якої групи таких жит­тєвих умов, що роз­раховані на повне або часткове фізичне знище­н­ня її; г) заходи, роз­раховані на запобіга­н­ня дітонароджен­ню серед такої групи; д) насильницька пере­дача дітей із однієї людської групи до іншої». Масові вбивства, систематичні поруше­н­ня прав людини, насильницькі депортації та навмисне руйнува­н­ня цивільної інфра­структури, вчинені російськими військовими, означають, що Москва винна у скоєн­ні всіх пʼяти ознак акту геноциду в Україні. Така поведінка рашистів зумовлена однією з рис російської ментальності — жорстокістю, на яку звернув увагу ще на початку 20 ст. російський письмен­ник М. Горький, а пізніше — російський історик Л. Гумільов. А один з ідеологів рашизму О. Дугін, професор Московського університету, від­крито закликав вбивати українців.

7. Тероризм. Сутність тероризму — наси­л­ля з метою залякува­н­ня. Росія, особливо в період, коли на­ближаються холоди (йдеться, зокрема, про 2022 рік), активно використовувала ракетні атаки на знище­н­ня критичної інфра­структури України, по­стійно по­грожувала тактичною ядерною зброєю, руйнувала житлові будинки, лікарні, школи тощо, тобто створювала нелюдські умови життя для громадян з метою змусити Україну піти на мирні пере­говори на рашистських умовах РФ. Нині вона активно продовжує це робити.

Серед інших ознак Р., досліджених українськими науковцями, — етатизм, ксенофобія, євразійство, вождізм, богообраність російського народу, мобілізація нації й держави проти ворогів, панува­н­ня сили над правом тощо. Отже, Р. є антилюдяним за своєю природою явищем, порушує всі принципи між­народного права, нищить українців, руйнує світову систему без­пеки, завдяки дез­інформації та маніпулюван­ню сві­домістю створює пере­кручений образ світу, де правда — це брехня, а біле є чорним.

Літ.: Демʼяненко Б. «Рашизм» як квазіідеологія пост­радянського імперського реваншу // Studia politologica Ucraino-Polona. 2018. Вип. 8; Німець О. Л. Обережно, рашизм! Косів, 2018; Антонова О. Р. Небезпека явища «рашизму» за ознаками впливу на су­спільно-культурне життя: державно-правова природа // Наук. вісн. Льотної академії. Сер. Економіка, менеджмент та право. 2022. Вип. 7; Демʼянчук Ю. Український по­гляд на «рашизм» в історичному ракурсі // Істор. студії Сх.-європ. ун-ту. 2014. Вип. 11/12; Макарчук В. С. Рашизм як найде­градованіша стадія фашизму // Правова держава. 2022. Вип. 33; Требін М. П. Звичайний рашизм: загальна характеристика // Вісн. Нац. юрид. ун-ту. Сер. філософія, філософія права, політологія, соціологія. 2022. № 4; Хан Є. Рашизм як політична ідеологія та соціальна практика в сучасній Російській Федерації // Актуал. пит. гуманітар. наук. 2022. Вип. 51; Snyder T. The War in Ukraine Has Unleashed a New Word // New York Times Magazine. 2022, 22 квіт.; Якубова Л. Рашизм: Звір з бе­зо­дні. К., 2023; Nazarovets S. A Scoping Review of Studies on Ruscism: Tracing the Academic and Political Evolution of a Controversial Term // Journal of Contemporary Central and Eastern Europe. 2025. Jun.

М. П. Требін

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю