Правничо-термінологічна комісія ВУАН

ПРАВНИ́ЧО-ТЕРМІНОЛОГІ́ЧНА КОМІ́СІЯ ВУАН Заснована 27 лютого 1919 у складі Соціально-економічного від­ділу УАН. Надалі діяла у складі Історично-філологічного від­ділу спочатку як окрема секція Правописно-термінологічної комісії, 1921—25— як правничий від­діл Інcтитуту української наукової мови, від 1926 — знову в складі Соціально-економічного від­ділу. Первісно до її складу входили академіки О. Левицький (голова), Б. Кістяківський, А. Кримський і ві­домі на той час юристи-практики з числа колишніх судово-прокурорських працівників І. Черкаський (секретар), О. Бутовський, П. Стебницький, М. Радченко, О. Хруцький, В. Ачкасов. У березні 1919 до них при­єд­налися ще 16 спів­робітників, здебільшого з числа колишніх сенаторів Української Держави та прокурорських чиновників при Державному Сенаті. Однак від початку 1922 і до кінця діяльності в Комісії вже не було жодного штатного працівника, а лише 6 по­стійних позаштатних спів­робітників: В. Крижанівський (голова від серпня 1922), І. Черкаський (голова від листопада 1923), В. Войткевич-Па­влович (секретар від 1921), Г. Вовкушевський (секретар від 1927), А. Дробʼязко, М. Радченко, дехто з них час від часу за­ймав оплачувані посади в інших академічних структурах. Окрім того, на результати її діяльності ви­значний вплив мали академіки О. Левицький і А. Кримський. Основне зав­да­н­ня Комісії — ви­да­н­ня ґрунтовного академічного словника правничої термінології, що «найбільш від­повід­ав би духові права та українській мові». Вона продовжила традицію термінологічних досліджень, що здійснювали від середини 19 ст. у західних регіонах України, а після повале­н­ня російського самодержавства у лютому 1917 — термінологічні комісії Українського правничого товариства (за УЦР) і Міністерства судових справ (за Української Держави). У цих перших термінологічних дослідже­н­нях під керівництвом О. Левицького брали участь майбутні спів­робітники правничих установ УАН Г. Вовкушевський, В. Войткевич-Па­влович, В. Гаврик, А. Дробʼязко, а низка робочих матеріалів з часом потрапили до УАН. Діяльність Комісії полягала у систематичному пере­гляді всіх словників української мови, памʼяток українського права, актових книг українських судових установ 14—18 ст., інших письмових, рукописних і навіть усних джерел з метою виявле­н­ня у них юридичних термінів. Для створе­н­ня первин­ного реєстру термінів, що потребують українського пере­кладу, були перед­усім критично викори­стані напрацюва­н­ня попередніх громадських і державних термінологічних комісій часів УЦР і Геть­манату, зокрема «Короткий московсько-український словник судівництва та діловодства», ви­даний Полтавським осередком Українського правничого товариства. Також опрацьовано латинські, німецькі, французькі, російські словники та збірки російських законів. Для української частини словника основним джерелом став «Словарь украинскаго языка» Б. Грінченка, доповнений термінами з новітньої україномовної наукової літератури. Інші терміни для словника брали з живої народної мови, збираючи їх у населе­н­ня за спеціальною про­грамою, памʼяток стародавнього українського законодавства, актових книг українських судових установ 14—18 ст., роз­відок старих українських правників. Актуальність праці Комісії істотно зросла у звʼязку з процесом українізації державних органів, а найбільше після прийня­т­тя по­станови ВУЦВК і РНК УРСР «Про засоби забезпече­н­ня рівноправності мов і сприя­н­ня роз­витку української мови» від 1 серпня 1923. У листопаді 1923 Комісія закінчила збира­н­ня термінологічних матеріалів, до червня 1924 редагува­н­ня словника в основному завершено. Остаточне редагува­н­ня текс­ту здійснив А. Кримський, який не обмежився суто філологічним опрацюва­н­ням матеріалу, а й ще від себе збагатив словник термінами, взятими з тих джерел, якими Комісія не встигла скори­статися. Словник ви­йшов друком 1926 під на­звою «Російсько-український словник правничої мови (понад 67 000 слів). Праця Правниче-термінологічної комісії при Соціально-економічному від­ділі Академії наук». 1926—28 Комісія працювала над його 2-м ви­да­н­ням, а також вела консультативну роботу щодо правильності вжива­н­ня конкретних юридичних термінів, зокрема під­готувала низку висновків на проха­н­ня Правничо-термінологічної комісії при РНК УСРР, заснованої 1927. Деякі висновки Комісії щодо за­стосува­н­ня тих чи інших термінів оприлюднено в часописі «Червоне право». Вона також надавала допомогу в практичній законопідготовчій роботі. За доруче­н­ням М. Василенка, редактора ви­дань Соціально-економічного від­ділу, здійснила пере­клад або редагува­н­ня низки наукових праць цього від­ділу, зокрема «Короткої банківської й комерційної енциклопедії» Ю. Ясницького (1926). Ви­даний Комісією словник отримав схвале­н­ня наукової громадськості, про що свідчили позитивні рецензії, 1927 його від­значено премією Укрнауки. Однак згодом на словник опубліковано роз­громну рецензію під на­звою «Кримсько-українська правнича мова» у часописі «Червоний шлях». Довести до кінця під­готовку 2-го ви­да­н­ня не вдалося. 1930 Комісію пере­дали до складу Ін­ституту української наукової мови, де вона й припинила свою діяльність через згорта­н­ня українізації та зниже­н­ня інтересу партійно-державних органів до про­блем української юридичної термінології, а її спів­робітників звільнено. У структурі ВУАН на деякий час залишився лише І. Черкаський, якого 1930 обрали штатним асистентом Комісії історії звичаєвого права України ВУАН. Через кілька років, у часи тотальних ре­пресій, Комісю вже одно­значно трактували як «контр­революційну організацію». Так, свідок в одній із сфальсифікованих справ на­звав її «виводком автокефальних правників на чолі з Черкаським і Крижанівським». Без­під­ставно ре­пресували усіх осіб, прі­звища яких за­значено на обкладинці (окрім В. Войткевича-Па­вловича, який помер 1927), разом із головним редактором А. Кримським (згодом реабілітовані). 1984 словник пере­ви­дано завдяки зуси­л­лям Науково-дослідного товариства української термінології у м. Нью-Йорк (США). Нині його використовують також як аргумент у наукових дис­кусіях щодо викори­ста­н­ня для унормува­н­ня української правничої мови питомих українських термінів, а не російської юридичної термінології. Деякі термінологічні пропозиції упорядників цього ви­да­н­ня, на­приклад, термін «правочин», після тривалого забу­т­тя отримали нове життя у сучасних актах законодавства.

Завантажити статтю