Юридична етнографія

Визначення і загальна характеристика

ЮРИДИ́ЧНА ЕТНОГРА́ФІЯ — розділ етнографії. Ю. е. зосереджена на вивченні правової культури (зокрема правових звичаїв) окремих етносів та етнографічних груп, органічно поєднує методи етнографічних і юридичних наук (основну увагу приділено збиранню та опису правових звичаїв населення у сфері майнових, спадкових, шлюбно-сімейних та ін. відносин). За твердженням А. Першиця, разом із етичною етнографією вона складає т. зв. нормативну етнографію; О. Пучкова вважає її частиною юридичної антропології (юридично-етнографічна антропологія), що досліджує змінювані в процесі еволюції норми діяльності людини, нормативні аспекти традиційних та архаїчних суспільств, юридичних відносин і конфліктів, а також порівнює правові системи минулого й сучасності в розрізі їхнього людського сприйняття та існування.

Становлення української Ю. е. пов’язане насамперед із вивченням звичаєвого права, розпочатим у Російській імперії у середині 19 ст. під впливом ідей історичної школи права, згідно з якими «народним духом» мають бути пройняті всі державно-правові інститути. Шанобливе ставлення до звичаєвого права тоді трактували як національну особливість слов’янського права. Водночас в етнографічних дослідженнях відбулося своєрідне зміщення акцентів із проблем фольклору і міфології на проблеми суспільного життя, сільської громади, окремої родини тощо. Етнографи намагалися вивчити зміну суспільних відносин унаслідок реформ середини 19 ст., розібратися у діяльності новостворених органів селянського самоуправління, волосних судів та ін. 1848–49 було зібрано відомості в 44-х губерніях Російської імперії про порядок успадкування і поділу майна в державних селян, 1872 спеціальна комісія на чолі із сенатором М. Любощинським вивчала діяльність волосних судів у 15-ти губерніях, зокрема Харківській, Полтавській, Київській, Катеринославській (видано 6-томні «Труды Комиссии по преобразованию волостных судов», С.-Петербург, 1873–74). Центром досліджень у галузі Ю. е. стало відділення етнографії Російського географічного товариства, в якому за пропозицією історика права М. Калачова 1876 створено Комісію про народні юридичні звичаї. 

За завданням Російського географічного товариства відбулися очолювані П. Чубинським етнографічні експедиції з вивчення українських, білоруських та молдовських земель. Матеріали цих експедицій у 7-ми томах (окремий том присвячений юридичним звичаям українського народу) опубліковані під назвою «Труды этнографическо-статистической экспедиции в Западно-Русский край» (С.-Петербург, 1872–79). Під егідою Південно-Західного відділу Російського географічного товариства здійснював дослідження О. Кістяківський, який 1874 оприлюднив перший варіант програми для збирання і вивчення юридичних звичаїв та народних поглядів на звичаєве право. У галузі Ю. е. наприкінці 19 — на початку 20 ст. також активно працювали Петро і Олександра Єфименки, О. Левицький та ін. На західноукраїнських землях провідну роль у дослідженнях з Ю. е. відіграло НТШ, Етнографічну комісію якого засновано 1898. У структурі УАН 1918 організовано кафедру звичаєвого права, яку очолив О. Левицький, та спеціальну Комісію історії звичаєвого права. Із розгромом на початку 1930-х pp. академічної гуманітарної науки наукові студії у галузі Ю. е. припинено. Після закінчення 2-ї світової війни окремі аспекти Ю. е. вивчали винятково етнографи (переважно з Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології), а не правознавці. Об’єкт цих досліджень — деякі особливості юридичного побуту західних і північних територій України (Закарпаття, Полісся тощо). Нині спостерігається посилення уваги правознавців до Ю. е., розвинуто новий науковий напрям — етнодержавознавство.

Завантажити статтю