Юридична етнографія

ЮРИДИ́ЧНА ЕТНОГРА́ФІЯ  — роз­діл етнографії. Ю. е. зосереджена на ви­вчен­ні правової культури (зокрема правових звичаїв) окремих етносів та етно­графічних груп, органічно по­єд­нує методи етно­графічних і юридичних наук (основну увагу приділено збиран­ню та опису правових звичаїв населе­н­ня у сфері майнових, спадкових, шлюбно-сімейних та ін. від­носин). За твердже­н­ням А. Першиця, разом із етичною етно­графією вона складає т. зв. нормативну етно­графію; О. Пучкова вважає її частиною юридичної антропології (юридично-етно­графічна антропологія), що досліджує змінювані в процесі еволюції норми діяльності людини, нормативні аспекти традиційних та архаїчних су­спільств, юридичних від­носин і конфліктів, а також порівнює правові системи минулого й сучасності в роз­різі їхнього людського сприйня­т­тя та існува­н­ня.

Становле­н­ня української Ю. е. повʼязане насамперед із ви­вче­н­ням звичаєвого права, роз­початим у Російській імперії у середині 19 ст. під впливом ідей історичної школи права, згідно з якими «народним духом» мають бути пройняті всі державно-правові ін­ститути. Шанобливе ставле­н­ня до звичаєвого права тоді трактували як національну особливість словʼянського права. Водночас в етно­графічних дослідже­н­нях від­булося своєрідне зміще­н­ня акцентів із про­блем фольклору і міфології на про­блеми су­спільного життя, сільської громади, окремої родини тощо. Етно­графи намагалися ви­вчити зміну су­спільних від­носин унаслідок реформ середини 19 ст., ро­зі­братися у діяльності ново­створених органів селянського само­управлі­н­ня, волосних судів та ін. 1848–49 було зі­брано ві­домості в 44-х губерніях Російської імперії про порядок успадкува­н­ня і поділу майна в державних селян, 1872 спеціальна комісія на чолі із сенатором М. Любощинським ви­вчала діяльність волосних судів у 15-ти губерніях, зокрема Харківській, Полтавській, Київській, Катеринославській (ви­дано 6-томні «Труды Комис­сии по преобразованию волостных судов», С.-Петербург, 1873–74). Центром досліджень у галузі Ю. е. стало від­діле­н­ня етно­графії Російського гео­графічного товариства, в якому за пропозицією історика права М. Калачова 1876 створено Комісію про народні юридичні звичаї. 

За зав­да­н­ням Російського гео­графічного товариства від­булися очолювані П. Чубинським етно­графічні екс­педиції з ви­вче­н­ня українських, білоруських та молдовських земель. Матеріали цих екс­педицій у 7-ми томах (окремий том присвячений юридичним звичаям українського народу) опубліковані під на­звою «Труды этно­графическо-статистической экспедиции в Западно-Рус­ский край» (С.-Петербург, 1872–79). Під егідою Пів­ден­но-Західного від­ділу Російського гео­графічного товариства здійснював дослідже­н­ня О. Кістяківський, який 1874 оприлюднив перший варіант про­грами для збира­н­ня і ви­вче­н­ня юридичних звичаїв та народних по­глядів на звичаєве право. У галузі Ю. е. на­прикінці 19 — на початку 20 ст. також активно працювали Петро і Олександра Єфименки, О. Левицький та ін. На західноукраїнських землях провід­ну роль у дослідже­н­нях з Ю. е. ві­діграло НТШ, Етно­графічну комісію якого засновано 1898. У структурі УАН 1918 організовано кафедру звичаєвого права, яку очолив О. Левицький, та спеціальну Комісію історії звичаєвого права. Із роз­громом на початку 1930-х pp. академічної гуманітарної науки наукові студії у галузі Ю. е. припинено. Після закінче­н­ня 2-ї світової війни окремі аспекти Ю. е. ви­вчали винятково етно­графи (пере­важно з Ін­ституту мистецтво­знавства, фольклористики та етнології), а не право­знавці. Обʼєкт цих досліджень — деякі особливості юридичного побуту західних і пів­нічних територій України (Закарпа­т­тя, Поліс­ся тощо). Нині спо­стерігається посиле­н­ня уваги право­знавців до Ю. е., роз­винуто новий науковий напрям — етнодержаво­знавство.