Енергетичне машинобудування

ЕНЕРГЕТИ́ЧНЕ МАШИНОБУДУВА́­Н­НЯ — галузь важкого машинобудува­н­ня, що виробляє обладна­н­ня для енергетики. Осн. продукцією Е. м. є первин­ні двигуни та повʼязане з ними устаткува­н­ня для виробле­н­ня різноманіт. робочих тіл (водяної пари, газу) й електро­енергії: парові, гідравл., газові турбіни, електрогенератори для них, парогазотурбін­ні установки, ком­пресори, нагнітачі, парові котли, енергет. атомні реактори, парогенератори, насоси, котельно-допоміжне обла­да­н­ня для ТЕС, обладна­н­ня для атом. і геотермал. електро­станцій, трубо­проводи, при­строї для хім. водо­очище­н­ня, ДВЗ (окрім транс­порт.) тощо.

Початком виробництва окремих видів енергет. устаткува­н­ня вважають налагодже­н­ня в 1780-х рр. у Великій Британії вип. парових машин і котлів. Гідротурбіни почали виготовляти від 1830-х рр. у Франції, ДВЗ — від 1880-х рр. у Франції та Німеч­чині, парові турбіни — від кін. 19 — поч. 20 ст. у Великій Британії та Швеції. У Росії з поч. 19 ст. випускали парові машини і котли, на­прикінці 19 — на поч. 20 ст. освоєно пром. виробництво ДВЗ. Перша парова турбіна потуж. 200 кВт виготовлена С.-Петербур. металіч. заводом 1907. На поч. 20 ст. на укр. землях у складі Рос. імперії, не­зважаючи на наявність знач. паливно-енергет. ресурсів, енергетика була слабо роз­винутою. Більшість електро­станцій, зосереджених у Донбасі, Придні­провʼї та у великих містах — Києві, Харкові, Одесі, працювали ізольовано й з низькими тех.-екон. показниками. Їх заг. потужність 1913 становила 304 тис. кВт, виробництво електро­енергії — 543 млн кВт/год. Спеціалізов. під­приємств Е. м. не існувало, а потреби в енергообладнан­ні задовольняли пере­важно за рахунок імпорту, зокрема 1916 понад 90 % парових турбін для електро­станцій ввезено з-за кордону. Планомір. роз­виток Е. м. та електро­енергетики в СРСР роз­почався після прийня­т­тя ГОЕЛРО Плану, від­повід­но до якого в УСРР перед­бачено обʼ­єд­нати для паралел. роботи 24 електро­станції вугіл. шахт і металург. заводів Донбасу заг. потуж. 22,5 тис. кВт, побудувати 4 ТЕС потуж. 280 тис. кВт і одну ГЕС на Дні­прі. Викона­н­ня цього плану, як і на­ступне будівництво великих електро­станцій, су­проводжувалося інтенсив. роз­витком комплексу Е. м. У роки індустріалізації маш.-буд. заводи, що виробляли енергообладна­н­ня, були реконстру­йов., роз­ширені й спеціалізовані. Крім того, побудовані нові під­приємства, внаслідок чого електро­енергетика повністю забезпечувалася енергет. устаткува­н­ням вітчизн. виробництва.

Паротурбобудува­н­ня. Роз­виток паротурбобудува­н­ня повʼязаний із введе­н­ням до екс­плуатації 1934 Харків. турбін. заводу (нині ВАТ «Турбоатом») за проектом амер. фірми «General Electric». Використовуючи її кон­структор. напрацюва­н­ня та кресле­н­ня, завод виробляв парові енергет. турбіни й електрогенератори до них потуж. 50 тис. кВт. Водночас у Харків. політех. ін­ституті створ. енергомаш.-буд. та електро­енергет. факультети, де почали готувати фахівців, зокрема у галузі турбінобудува­н­ня (гол. кон­структор заводу в 1930–34 Я. Шнеє очолив каф. парових турбін). Осн. продукцією в пере­двоєн­ні та перші післявоєн­ні роки стали суднові турбіни й редуктори до них (замовле­н­ня ВМФ), однак згодом цю про­граму призупинено. Харків. турбін. завод (гол. кон­структор — Л. Шубенко-Шубін) пере­орієнтов. на виробництво турбін для ТЕС і ново­створ. атом. енергетики; участь у побудові електро­станцій, роз­рах. на надкритич. тиск водяної пари; роз­робле­н­ня, разом із Ін­ститутом електрозварюва­н­ня АН УРСР (Київ), кон­струкції зварнокованого ротора низького тиску для потужної парової турбіни. У 1950-і рр. для виріше­н­ня про­блем електрогенераторобудува­н­ня, що, на від­міну від провід. енергомаш.-буд. країн світу, в СРСР стало окремою галуз­зю з під­порядкува­н­ням її ін. мін-ву, від заводу від­окремлено під­приємство «Електроважмаш», натомість завершено будівництво спец. цеху для виробництва гідравл. турбін великої потужності й роз­почато зведе­н­ня вироб. цехів для продукції атом. турбінобудува­н­ня з новіт. ви­пробувал. стендами. В екс­плуатацію введено також низку н.-д. лаб., серед них — вібролаб. з двокамер. вібростендом, лаб. під­шипників, статич. міцності, парових турбін, регулюва­н­ня, газодинаміки, лабіринт. ущільнень та ін. елементів кон­струкції, автоматики, камер згоря­н­ня та ком­пресорів. У різні періоди гол. кон­структорами заводу в галузі парових і газових турбін були Ю. Косяк, Є. Левченко, дир. — А. Рудковський, В. Абрамовський, А. Бугаєць. У 1960–90-і рр. по­стійно зро­стала одинична потужність парових турбін для ТЕС і АЕС (напр., для АЕС від 70-ти до 1100 МВт); роз­роблено та втілено на блоках АЕС АСК технол. процесами; створ. низку кон­струкцій, що за своїми показниками надійності не мають аналогів у світ. практиці турбобудува­н­ня, зокрема остан. ступ. низького тиску з роз­виненою системою вологовиведе­н­ня та за­мкненими по периферії в суцільне коло робочими лопатками. Державна преміями України в галузі науки і техніки від­значені Ю. Косяк, В. Сухінін, Б. Аркадьєв та ін. Заг. потужність парових турбін для ТЕС й АЕС, виготовлених на заводі, становила у 1970-і рр. 36 млн кВт за десятиріч­чя, у 1980-і рр. — 41 млн. Таким чином, «Турбоатом» входив до першої пʼятірки під­приємств світу з вип. парових енергет. турбін.

Гідротурбобудува­н­ня. 1827 франц. інж. Б. Фурнерон вина­йшов першу ре­активну гідротурбіну, 1855 амер. інж. Дж. Френсіс — радіально-осьову гідротурбіну з нерухомими напрямними лопатями, 1887 нім. інж. Фінк — напрямний апарат з поворот. лопатями. 1889 амер. інж. А. Пелтон запатентував активну (ковшову) гідротурбіну, 1920 австр. інж. В. Каплан — поворотнолопатеву, 1950 рад. вчений В. Квятковський — діагональну. В УРСР виробництво ре­актив. гідротурбін на Харків. турбін. заводі роз­почато 1953, гідравл. затворів різних типів — 1957. Першими виготовлені 6 гідравл. поворотнолопатевих турбін потуж. по 51,8 МВт кожна для Кахов. ГЕС. Від­тоді під­приємство по­ставило для укр. енергетики 92 гідротурбіни потуж. 393 МВт. Девʼять з десяти великих ГЕС (Кахов., Канів., Дні­пров.-2, Київ., Дністров.-2 та ін.) оснащені гідравл. турбінами виробництва «Турбоатома». Етапними у виробництві гідротурбін для під­приємства стали роз­робле­н­ня та по­ставка 1963 гол. зразка великої серії горизонтал. капсул. гідротурбін (44 агрегати) для Київ. та Канів. ГЕС одинич. потуж. 19,2 МВт (в Україні, Азербайджані, Норвегії, Греції працюють 55 агрегатів аналог. типу); 1965 — найбільших у світі на той час поворотнолопатевих гідротурбін діаметром 10,3 м і потуж. 59,3 МВт для Саратов. ГЕС (РФ); 1969 — оборот. радіально-осьових гі­дромашин для Київ. гідроакумулюючої електро­станції; 1971 шарових пере­дтурбін. затворів діаметром 4,2 м для Нурец. ГЕС; 1983 — пере­дтурбін. затворів типу «Біплан» діаметром 7,6 м для Байпазин. ГЕС (обидві — Таджики­стан). Від 1960-х рр. завод здійснив по­ставки обладна­н­ня до Арґентини, Мексики, Вʼєтнаму та ін. Нині «Турбоатом» працює над реалізацією Нац. енергет. про­грами України, від­повід­но до якої перед­бачено модернізувати Дні­провський каскад ГЕС, котрі від­працювали свій ресурс і потребують заміни робочих елементів проточ. частини. Це до­зволить під­вищити установлену потужність каскаду на 350 МВт, покращити надійність роботи обладна­н­ня, зробити його екологічно без­печним. У звʼязку зі зро­ста­н­ням зацікавленості малою гідро­енергетикою, під­приємство роз­робило серію мікро- та міні-ГЕС потуж. від 5-ти до 150-ти кВт, що дає можливість замовникам забезпечити енергопо­стача­н­ня обʼєктів, від­далених від мереж електропередач, або використовувати не­продуктивне ски­да­н­ня води для виробле­н­ня додатк. електро­енергії. Нові кон­струкції гідротурбін роз­роблені у спів­праці з фахівцями н.-д. й навч. закладів України та РФ, зокрема Ін­ститутів електрозварюва­н­ня (Київ) і про­блем машинобудува­н­ня НАНУ (Харків). Роз­виток гідротурбін. виробництва спричинив організацію вип. великих гідрогенераторів на заводі «Електроважмаш», потуж. транс­форматорів на «Запорізькому транс­форматорному заводі».

Газотурбобудува­н­ня. Зародже­н­ня газотурбобудува­н­ня в УРСР повʼязане з діяльністю В. Маковського. 1939 Харків. турбін. завод побудував першу в світі газотурбін­ну установку потуж. 100 к. с. з водяним охолодже­н­ням ротора, встановлену на одній із шахт у м. Горлівка (нині Донец. обл.). Енергет. газотурбобудува­н­ня роз­вивалося спочатку на Невському заводі в Ленін­граді, нині С.-Петербург (випущено установки потуж. 1000–6000 кВт), згодом — на ін. турбобуд. під­приємствах, напр., «Турбоатом», де газові турбіни, окрім декількох пром.-дослід. агрегатів, виробляли невеликими серіями та використовували на електро­станціях за різним при­значе­н­ням. В остан­ні роки завод роз­робив проект і запустив у виробництво газотурбін­ну установку потуж. 115 МВт, що є базовою для низки проект. парогазових установок потуж. 350 і 500 МВт, котрі могли б замінити паротурбін­ні блоки в най­ближчі десятиріч­чя.

Парогенераторобудува­н­ня. Донині в Україні парогенератори пром. при­значе­н­ня для електро­станцій не виготовляли. На сучас. етапі значну роль в удосконален­ні екс­плуатації котел. обладна­н­ня ТЕС, його модернізації та рекон­струкції ві­ді­грає Харківське центральне кон­структорське бюро Міністерства енергетики України, осн. напрямами діяльності якого є створе­н­ня котлотурбін. устаткува­н­ня для пере­обладна­н­ня діючих ТЕС із за­стосува­н­ням сучас. екологічно чистих технологій; рекон­струкція енергообладна­н­ня для під­вище­н­ня економічності, електр. потужності, надійності та екол. показників у звʼязку зі зміною умов екс­плуатації, викори­ста­н­ням не­проект. палива, нових технологій його спалюва­н­ня; роз­робле­н­ня нормативно-тех. документації з проектува­н­ня, екс­плуатації та ремонту енергообладна­н­ня. Серед досягнень — компактні котли із циркулюючим киплячим шаром для пере­обладна­н­ня діючих ТЕС. Про­блеми роз­будови вітчизн. котлобудува­н­ня, необхідного для енергетики України, вирішують шляхом рекон­струкції Харків. котельно-мех. заводу, ви­значеного базовим під­приємством із котел. виробництва.

Електрогенераторобудува­н­ня. Турбогенераторобудува­н­ня роз­вивається в Україні від 1936, коли Харків. турбін. завод роз­почав виготовле­н­ня 4-х полюсних турбогенераторів ТГВ-25 потуж. 25 МВт. 1954 їх виробництво сконцентров. на заводі «Електроважмаш» (перша продукція — турбогенератори типу Т2-12-2); 1956 роз­почато вип. найбільш масової серії уніфіков. турбогенераторів типу ТВС-30 потуж. 30 МВт з непрямим водневим охолодже­н­ням; 1959 — турбогенераторів ТГВ-200 потуж. 200 МВт; 1961 — турбогенераторів ТГВ-300 потуж. 300 МВт, котрі й понині є базовими в електро­енергетиці України. Більшість електро­станцій України (73 % потужності) укомплектовані турбогенераторами потуж. 200 і 300 МВт виробництва «Електроважмашу», зокрема — Зміїв., Придні­пров., Криворіз., Ладижин., Трипіл., Бурштин., Старобешів., Луган., Курахівська. Під керівництвом гол. кон­структорів В. Кільдишева, а згодом — В. Кузьміна здійснено модернізацію турбогенератора ТГВ-200 з пере­веде­н­ням його на гідро­охолодже­н­ня, створ. унікал. турбогенератор ТГВ-500-4 потуж. 500 МВт, асинхрон. турбогенератор типу АСТГ-200 потуж. 210 МВт, серію турбогенераторів з повітр. охолодже­н­ням потуж. від 6-ти до 325-ти МВт. Роз­роблені й виготовлені заводом гідрогенератори успішно екс­плуатують практично на усіх ГЕС України, а також у РФ, Грузії, Норвегії, Вʼєтнамі, Греції. Фахівці «Електроважмаш» Науково-дослідного ін­ституту сконструювали гідрогенератори-двигуни для Дністров. гідроакумулюючої станції потуж. 421 МВт, що не мають аналогів у світі. У 1970-і рр. в УРСР створ. металург. базу для Е. м. шляхом введе­н­ня в дію «Кр­аматорського металургійного заводу». Тоді ж електрон­ні при­строї для систем АСК в енергетиці почав виробляти «Харківський приладобудівний завод ім. Т. Шевченка», до якого в 1990-і рр. при­єд­нався «Хартрон». Охолоджуючі трубки для конденсаторів парових турбін й апаратів системи регенерації виготовляє Артемівський завод з обробки кольорових металів, насоси різноманіт. типів — Сумський ремонтно-мех. завод і «Гідро­привод» (Харків), арматуру для електро­станцій — під­приємства у м. Конотоп (Сум. обл.) й Івано-Франківську. Таким чином, практично будь-яке енергет. обладна­н­ня, окрім атом. реакторів, може бути виготовлене в Україні на сучас. рівні.

Створе­н­ня та існува­н­ня сучас. Е. м., як однієї з наукомістких галузей, неможливі без наук. су­проводу. В СРСР координуючу роль у цьому напрямі ві­ді­гравав Центр. котлотурбін. ін­ститут (Ленін­град). В УРСР від­повід­ні дослідж. проводили у Ін­ститутах тех. теплофізики, електродинаміки, електрозварюва­н­ня АН УРСР, Київ. і Харків. політех. ін­ститутах, КБ під­приємств «Турбоатом», «Електроважмаш» та ін. До 1917 дослідж. у галузях тепло­енергетики, тех. теплофізики й Е. м. здійснювали вчені ВНЗів, найві­доміші серед них — М. Шіл­лер (Університет св. Володимира у Києві) й О. Радціг (Київ. політех. ін­ститут). Від 1920-х рр. під керівництвом Т. Усенка роз­горнуто наук.-організац. роботу, що завершилася створе­н­ням у Харкові Теплобюро Наук.-тех. упр. Вищої ради нар. господарства УСРР, у Києві — його філії. 1930 ці установи реорганізов. у Ін­ститут пром. енергетики. Укр. науковці ви­вчали про­блеми роз­витку пром. тепло­енергетики, насамперед повʼязані з роз­робле­н­ням котел. обладна­н­ня та технол. апаратури. Результати дослідж. висвітлювали в ж. «Про­блеми теплотехніки», що виходив 1927–31 у Києві. Важливе значе­н­ня мало вид. праць про газові турбіни (В. Маковський), парові машини та турбіни (Г. Жирицький), парові котли (Е. Ромм). 1934 опубліковано моно­графію Г. Проскури, присвяч. заг. про­блемам теорії турбомашин. В. Толубинський провів дослідж. з теорії топок і котлоагрегатів, І. Швець — тепл. двигунів. Після заснува­н­ня 1939 у Харкові Ін­ституту енергетики АН УРСР, де від­діл гідродинаміки очолив Г. Проскура, наук. дослідж. набули системат. характеру. Під його керівництвом проведено наукові роботи з гідро- й газотурбобудува­н­ня; 1940 спроектовано газотурбін­ну установку за­мкненого циклу потуж. 250 к. с. 1947 Ін­ститут енергетики АН УРСР поділено на Ін­ститути електротехніки (від 1963 — електродинаміки) й тепло­енергетики (від 1964 — тех. теплофізики) АН УРСР; організов. Харків. філію Ін­ституту тепло­енергетики АН УРСР, пере­творену через рік на Лаб. про­блем швидкохід. машин АН УРСР. У цій лаб., очолюваній Г. Проскурою, вирішували найважливіші зав­да­н­ня післявоєн. енергетики: під­вище­н­ня потужності, економічності й надійності турбомашин, збільше­н­ня їх довговічності. 1953 роз­почато наук. дослідж. з гідротурбобудува­н­ня. Лаб. про­блем швидкохід. машин 1955 реорганізов. у Лаб. гідравл. машин АН УРСР. Кер. лаб., згодом пере­твореної в філію Ін­ституту механіки АН УРСР, а 1970 — у філію Ін­ституту тех. теплофізики АН УРСР, став А. Філіп­пов. Хоча вона була малочисел. (бл. 100 осіб) і мала слабку екс­перим. базу, в її складі сформувалося декілька наук. шкіл. Школу з гі­дромеханіки та профілюва­н­ня лопатевих систем гідравл. машин заснував Г. Проскура, механіків-енергомашинобудівників — А. Філіп­пов, оптимізації процесів і кон­струкцій турбомашин — Л. Шубенко-Шубін. На Харків. турбін. заводі у цей час роз­робляли кон­струкції серії нових потуж. турбін, а також осн. принципи вдосконале­н­ня енергомашинобудува­н­ня. 1957 побудовано турбіну типу ВКТ-100 потуж. 100 тис. кВт з початк. параметрами пари 90 ат і 535 °С. Це перша вітчизн. турбіна, у якій комплексно за­стосовано удосконалені принципи проектува­н­ня проточ. частини — результати наук. дослідж. у галузі аеродинаміки проточ. частин турбомашин. Нові кон­структивні ріше­н­ня, втілені в турбіні ВКТ-100, вимагали й нових під­ходів до роз­рахунків статич. і динам. міцності її елементів. Вони були роз­роблені в Лаб. гідравл. машин АН УРСР під керівництвом А. Філіп­пова (вперше в практиці рад. турбобудува­н­ня викори­стано машин­ні методи роз­рахунку на ЕОМ). Науковці під керівництвом Л. Шубенка-Шубіна разом із працівниками КБ Харків. турбін. заводу досліджували робочі процеси, удосконалювали методи роз­рахунку й конструюва­н­ня нових парових турбін великої потужності, роз­робляли про­блеми міцності їх елементів. Знач. поштовх подальшому роз­витку тепло­енергетики надало створе­н­ня паротурбін. агрегату типу К-300-240 потуж. 300 тис. кВт для роботи на парі надкритич. тиску і температури (240 ат, 540 °С). У роз­роблен­ні цих кон­струкцій, покладених в основу турбін ще більшої потужності, провід­ну роль ві­діграли кон­структори та дослідники Харків. турбін. і Новокр­аматор. маш.-буд. (Донец. обл.) заводів, Харків. політех. ін­ституту, Лаб. гідравл. машин, Ін­ститутів електрозварюва­н­ня, механіки, тех. теплофізики АН УРСР та ін. В Ін­ституті газу АН УРСР велику увагу приділяли вирішен­ню про­блем радіац. теплооб­міну в печах і топках котлів, високотемператур. киплячого шару та низькотемператур. плазми (М. Доброхотов, К. Махорін, І. Карп, М. Захариков). У Ін­ституті тех. теплофізики АН УРСР роз­роблено високоефективні тепломасооб­мін­ні апарати для енергетики (О. Кремньов, А. Долінський), роз­винено методи роз­рахунку під­зем. геотермал. котлів (О. Щербань, О. Кремньов, В. Черняк, А. Цирульников) і наук. основи геотермал. енергетики (А. Долінський). Під керівництвом О. Геращенка виконано великий комплекс робіт з теплофізики в енергетиці, створ. прилади для вимірюва­н­ня теплофіз. величин. У повоєн­ні роки широкого роз­витку набули дослідж. процесів, що від­буваються в газотурбін. установках. Колективи на чолі з І. Швецем та В. Толубинським ви­вчали про­блеми аеродинаміки проточ. частин турбін і ком­пресорів. Дослідж. циклів та схем газотурбін. установок значну увагу приділено в роботах І. Швеця, Я. Шнеє, Ю. Дедусенка. Спроектовані оптимізов. системи повітр. охолодже­н­ня газових турбін, ви­вчені нестаціонарні процеси в турбо­установках, процеси в системах її регулюва­н­ня (І. Швець, Є. Дибан, Г. Щоголєв, В. Репухов, М. Страдомський, В. Федоров). Виконано цикл наук. робіт, повʼязаних зі створе­н­ням кон­струкцій газотурбін. установок, удосконале­н­ням методів роз­рахунку газових турбін і їх камер згоря­н­ня, під­вище­н­ням надійності потуж. енергет. агрегатів (Л. Шубенко-Шубін, Я. Шнеє, Б. Таранов, В. Христич, В. Капінос). Термопружності й напруженим станам в елементах газотурбін. установок присвяч. праці Г. Писаренка, А. Коваленка, А. Філіп­пова, С. Богомолова та ін. 1972 на базі Харків. філії Ін­ституту тех. теплофізики АН УРСР організов. Ін­ститут про­блем машинобудува­н­ня АН УРСР, що нині є гол. у галузі Е. м. (перший дир. — А. Під­горний, нині — Ю. Мацевитий). Фахівці Ін­ституту спільно з харків. гідротурбобудівниками спроектували проточні частини оборот. радіально-осьових гі­дромашин для гідроакумулюючих електро­станцій, створили та дослідили моделі поворотнолопатевих гідротурбін і оборот. гі­дромашин радіально-осьового, діагонал. та осьового типів, роз­робили міні- та мікро-ГЕС різних напорів і потужностей (А. Биков, Ю. Федулов). Великий комплекс робіт проведено з оптимізації турбо­установок для ТЕС і АЕС; побудовано матем. моделі, алгоритми і про­грами для автоматизов. проектува­н­ня тепл. схем проточ. частин, роз­рахунку пускових режимів турбін; спільно з Ін­ститутом кібернетики АН УРСР (Київ) — систему автоматизов. проектува­н­ня «Турбоагрегат», яка до­зволяє проектувати проточні частини турбомашин з оптимал. характеристиками щодо економічності, статич. міцності та вібрац. надійності. Фахівці Ін­ституту за­пропонували принципи імітац. моделюва­н­ня склад. технол. систем типу турбо­блоків ТЕС і АЕС, метод про­гнозува­н­ня ерозій. спрацюва­н­ня лопатк. апаратів та комплекс матем. моделей, алгоритмів і про­грам для оптимізації ступ. вологопарових турбін; методи й засоби оцінюва­н­ня ресурсу та про­гнозува­н­ня надійності кон­структив. елементів турбомашин (Л. Шубенко-Шубін, А. Палагін, Д. Пере­верзєв, В. Познахирєв, Ф. Стоянов, О. Шубенко, А. Тарелін та ін.). Створено матем. моделі просторових стаціонар. і нестаціонар. течій рідини та газу через лопаткові апарати турбомашин, зокрема моделі нестаціонар. транс­звук. течії газу через турбін. ступ., що є унікал. у світ. практиці (Г. Соколовський, В. Гнесін). Протягом багатьох років Ін­ститут про­блем машинобудува­н­ня АН УРСР був лідером в УРСР та СРСР у галузі за­стосува­н­ня ЕОМ для роз­вʼязку задач механіки та інж. про­блем. З ініціативи Б. Кантора 1958 тут уперше на тер. колиш. СРСР роз­роблено про­грами для роз­рахунку на міцність та власні колива­н­ня найбільш від­повід­ал. вузлів турбомашин; 1962 організовано перший в АН УРСР обчислюв. центр. Знач. внесок у дослідж. течій в проточ. частинах турбомашин і їх системах охолодже­н­ня зробили вчені Ін­ституту тех. теплофізики НАНУ (Є. Дибан, Е. Епік, О. Мазур, В. Клименко, Б. Білека), Нац. тех. університету «Харків. політех. ін­ститут» (А. Гаркуша, В. Капінос, В. Пономарьов, А. Слітенко). В остан­ньому сформувалися наук. школи з газодинаміки проточ. частин, тепломасооб­міну в турбоагрегатах. У різні часи до їхнього складу входили М. Левіна, А. Гаркуша, В. Пономарьов, Ю. Гречаниченко, А. Бойко, О. Ільченко та ін. Створе­н­ня енергет. електромашин базувалося на реалізації досягнень фундам. і приклад. науки та комплекс. дослідно-кон­структор. роз­роблень, повʼязаних з потребами сталого нарощува­н­ня одинич. потуж. від 50-ти до 1000 МВт. За часів СРСР створе­н­ня та системне викори­ста­н­ня склад. обладна­н­ня для Е. м. реалізовувалося у заг.-союз. кооперації під керівництвом НДІ важкого електромашинобудува­н­ня (Ленін­град). У 1960-х рр. у Харкові по­став великий наук. комплекс у складі НВО «Електроважмаш», який є головним в Україні з ви­вче­н­ня про­блем енергет. електромашинобудува­н­ня. Тоді ж в Ін­ституті електродинаміки АН УРСР сформувалася наук. школа важкого електромашинобудува­н­ня на чолі з І. Постніковим. У результаті виконаних під керівництвом І. Постнікова та Г. Счастливого дослідж. електромагніт. і тепл. процесів у елементах кон­струкцій турбогенераторів істотно під­вищено навантажувал. здатність й надійність турбогенераторів різних типів. Плідна спів­праця кон­структорів і вчених НВО «Електроважмаш» (Л. Станіславський, В. Кузьмін, В. Данько, Ю. Зозулін, В. Кільдишев, В. Ракогон та ін.) й вчених Ін­ституту електродинаміки АН УРСР (О. Титко, Г. Федоренко, В. Смородін, В. Асанбаєв та ін.) забезпечила створе­н­ня великих серій турбогенераторів типу ТГВ потуж. 200, 300 і 500 МВт, які працюють на багатьох електро­станціях України та ін. держав. Н.-д. роботи з енергет. обладна­н­ня укр. ТЕС Харків. ЦКБ Міністерства енергетики України (М. Левін) охоплюють практично увесь діапазон про­блем, повʼязаних з роз­робле­н­ням, модернізацією, ефектив. екс­плуатацією обладна­н­ня. В основному цей напрям реалізують у рекон­струкції пиловугіл. котлів енерго­блоків у 200 і 300 МВт, що становлять ядро укр. тепло­енергетики, а також створен­ні котлів з циркулюючим киплячим шаром. Роботи з турбін. обладна­н­ня перед­бачають рекон­струкцію та модернізацію діючого устаткува­н­ня (блоки 200, 300 МВт та ін.), тех. пере­оснаще­н­ня діючих ТЕС, ресурсні дослідж., ви­значе­н­ня та подовже­н­ня терміну служби енерго­блоків. Роботи укр. вчених у галузі Е. м. неодноразово від­значені Державна преміями СРСР, України та імен. преміями НАНУ.

Завантажити статтю