КРУШЕЛЬНИ́ЦЬКА Марія Степанівна (псевд. і крипт.: Слободівна, Слободівна Марія, Марія Степанівна, Слобода-Крушельницька, М. С., М.; 08. 12. 1876, с. Ульгівці, Рава-Руського повіту, Галичина, нині Люблінського воєводства, Польща — 28. 08. 1935, Харків) — актриса, письмен­ниця, публіцистка. Дру­жина Антона, мати Володимири, Івана, Богдана і Тараса, ба­буся Лариси та Марії, прабабуся Тетяни Крушельницьких. На­родилася в сімʼї ав­стрійського урядовця — брата А. Вахнянина. Закінчила Львівську українську гімназію (1893). Від­тоді — одна з провід­них драматичних актрис Театру товариства «Руська бесіда» у Львові, з яким гастролювала в Україні та Польщі. Виконувала головні ролі в пʼєсах І. Франка, М. Ста­рицького, І. Карпенка-Ка­рого, І. Крашевського, Л. Толстого, Г. Зудермана та ін. 1901 зіграла востан­нє у драмі «Влада темряви» Л. Толстого. Залишивши сцену, почала писати нариси, новели, драми, стат­ті (пере­важ­но на тему жіночої долі, рівноправності жінок і чоловіків, при­значе­н­ня мистецтва), сповнені глибо­кого соціального змісту. 1915–25 мешкала у Відні, де допомагала чоловікові у під­борі матеріалів, редагуван­ні журналів, під­ручників, художньої літератури для українських шкіл та гімназій. Згодом пере­їхала до Рога­тина (нині Івано-Франківської обл.), 1928 — до Львова, де продовжила публікувати нариси і стат­ті в журналі «Но­ва хата», «Нові шляхи»; 1933–34 — редактор журналу «Критика». Дру­кувалася у газеті «Буковина» (Чернівці), «Діло», журналі «ЛНВ» (обидва — Львів), публіцистичні стат­ті про фа­хову освіту жіноцтва в альманасі «Жіноча доля» (Коломия, 1927). Авторка пʼєси на 3 дії «Мачуха» (1899, не опублікована), циклу оповідань «Штука», «Проща­н­ня», «Хвилі туги», «Поезії її молодих літ» та ін. у збірнику «І хто ж вона була?» (Чернівці, 1901); новел «Мати», «Скарб Оксани», пʼєси «Вона» (усі — Коломия, 1911). Писала поезії в прозі — «На дні душі» («Но­ві шляхи», 1929, ч. 2), «Крик тиші», «Моє кві­т­тя», «Золото осені» (усі — 1929), «Чар му­зики» («Нова хата», 1935). На за­проше­н­ня українського радянського уряду 1934 разом із сімʼєю виїхала до Харкова. Після роз­стрілу синів, арештів чоловіка і ще 3-х дітей самотня померла у лікарні.