Льодовикові періоди — Енциклопедія Сучасної України

Льодовикові періоди

ЛЬОДОВИКО́ВІ ПЕРІ́ОДИ – інтервали геологічного часу в історії Землі у декілька мільйонів років, які супроводжувалися тривалим загальним похолоданням клімату. Термін увів 1837 франц. природознавець Л. Аґасис (у англомов. літ-рі – «ice age»). Див. також Лід, Льодовики та Льодовикові відклади. Упродовж Л. п. відбувалися розростання та поширення гірських льодовиків, морського льоду, багаторіч. мерзлоти; виникнення материк. льодовик. покривів (під час максимумів вони охоплювали величезні площі, розповсюджуючись часом до широти 40–30°), шельф. льодовиків і льодовик. куполів; суттєва зміна в атмо­сфер. циркуляції; збільшення температур. градієнтів у помір. широтах, зсушення внутр. частин материків у тропіках; зростання повторюваності штормів в океанах; зміна напрямку океаніч. течій; велике падіння рівня моря під час зледенінь з осушенням океаніч. шельфів; зміщення та трансформація фіз.-геогр. зон, суттєва зміна в біосфері. Від криптозою до кайнозою (див. Кайнозойська ера і група) включно виділяють 7–8 (за ін. даними – 4–5) Л. п. Серед осн. причин їхнього виникнення розглядають космічні (зміни інтенсивності соняч. випромінювання, обертання Галактики, орбітал. руху Землі навколо Сонця та навколо своєї осі; хитання земної осі) та внутрішньоземні (заг. зменшення тепл. потоку з глибин Землі, зменшення щільності атмосфери, певне розташування континентів відносно полюсів, зміни в циркуляції океаніч. вод, падіння комет і вулканічні виверження з надзвичай. викидами пилу та попелу в атмосферу, тектон. підняття знач. частин земної поверхні вище сніг. лінії тощо) фактори. У час між Л. п. не існувало льодовик. покривів і постій. морського льоду біля полюсів, площа льодовиків була значно меншою, а клімат у високих і помір. широтах – м'якшим. Упродовж Л. п. чергувалися холодніші льодовик. та тепліші міжльодовик. епохи. В остан. Л. п. (найбільш вивчений; розпочався 40 млн р. тому та досяг максимуму у плейстоцені; див. Плейстоценова епоха та плейстоценовий відділ) льодовик. покриви наступали та відступали з періодичністю 40 та 100 тис. р. При цьому у міжльодовик. епохи розміри зледеніння були більшими, а середні т-ри меншими порівняно з умовами, що існували між Л. п. На тер. України відомі рештки давнього лапланд. зледеніння, пов'язані з бродів. світою неопротерозою (м. Броди Львів. обл. – м. Кременець Терноп. обл. та смт Рафалівка Володимирец. р-ну Рівнен. обл.; див. Протерозойська ера та протерозойська група). Але значно більше відображення залишив остан. кайнозой. Л. п., який проявився на укр. землях від кін. міоцену (пізній сармат – меотис, 9– 11 млн р. тому) через пліоцен, гелазій і плейстоцен кількома направленими хвилями зсушення й охолодження клімату (досягло максимуму наприкінці пізнього плейстоцену), поступовим заміщенням вологих субтропіків на савани-степи, а потім – зо­­нал. лісостеп. біоценози, близькі до сучасних (див. Міоценова епоха та міоценовий відділ, Пліо­ценова епоха і пліоценовий період). Для його останніх 500 тис. р. відомі особливі природні феномени. У серед. плейстоцені під час двох льодовик. епох – окської та дніпровської (див. Дніпровське зледеніння), розділених ліхвін. міжльодовиков'ям (в інтервалі 450–160 тис. р. тому), материк. льодовик. покриви з центрами у Скандинав. горах двічі поширювалися на тер. України. Окське зледеніння вкрило пн.-зх. регіони, досягнувши на Пд. вододілу між річками Сян (бас. Балтій. моря) та Дністер. Дніпров. покрив складався з Дніпров. льодовик. потоку (досягнув у вигляді великого клину 49° пн. широти в бас. Дніпра) і Зх.-Поліс. лопаті (тер. Волин. і частково Рівнен. Полісся). За однією з сучас. версій, вони урізалися в існуючі фіз.-геогр. зони, створивши вузьку перигляціал. зону навколо свого краю без катастрофіч. змін у регіон. біоценозах навколиш. територій. Сліди плейстоцен. гірського зледеніння, пов'язані з каровими та карово-долин. льодовиками, відомі в Укр. Карпатах вище 1350 м над р. м. Достовірно встановлений вік кінцевих морен одного з найбільших льодовиків побл. г. Пожижевська – 12,4–12,9 тис. р. тому (кінець пізнього плейстоцену). Зледеніння обумовили значні за результатом геол. процеси льодовик. ерозії, гляціодислокації, акумуляції льодовик. відкладів і створення льодовик. форм рельєфу. Кайнозой. Л. п. на тер. України проявився також посиленням еолових процесів, які зафіксовані у вигляді глин і алевритів червоно-бурої (пліоцен–нижній плейстоцен) та лесової (плейстоцен) формацій заг. потуж. до 50–80 м, еолових пісків. Обидві формації включають горизонти похов. ґрунтів, які інтерпретують як показники міжльодовик. епох, а горизонти без них, але також зі слідами ґрунтоутворюючих процесів, зв'язують з епохами зледенінь. Свого максимуму еолові процеси набули в останню валдай. льодовик. епоху, коли макс. межа покрів. льодовика знаходилася за 300 км на Пн. від тер. України. Цей феномен зареєстрований і для ін. регіонів світу. Швидкість лесонакопичення під час максимуму зледеніння зросла у кілька разів, а наприкінці льодовик. епохи на Поліссі й узбережжями річок під дією сильних зх. вітрів розвинулися рухомі піщані поля з вираз. дюнами. З заключ. фазами середньо- та пізньоплейстоцен. зледе­нінь пов'язують посилення схилових процесів та ерозії-акумуляції тимчас. водотоків. Припускають, що тоді виникли такі характерні для укр. рівнин форми рельєфу, як довгі пологі схили, яри та балки. Під час розпаду льодовиків перебудовувалася річк. сітка, під час зледенінь перед краєм льодовиків формувалися специфічні «перигляціальні» річки. Для кінця валдай. зледеніння встановлено дуже різке збільшення водності річок (на порядок більше сучасних), формування надвеликих за розмірами закрутів (на серед. річках), внутр. дельт і осередків (на Дніпрі, Десні та Прип'яті), най­грубшого за гранулометр. складом алювію. Виявлені похов. долини та леси на осушених шельфах Чорного й Азов. морів, що припадає на час остан. зледеніння. За різними оцінками, рівень моря тоді опустився на 90–120 м порівняно з сучасним. У цей час також відбувалося поширення багаторіч. мерзлоти та відповід. кріоген. процесів майже до 38–39° пн. широти. Характерні полігонально-жильні структури, виявлені в лесах, льодовик. і алювіал. відкладах, вказують на домінування суворого клімату тундри. Це підтверджується існуванням тоді унікал. мішаних тундро-степ. фауністич. і флористич. асоціацій. Наприкінці серед. та у пізньому плейстоцені сформувався своєрід. верхньопалеоліт. комплекс ссавців, т. зв. мамонт. фауна; наприкінці пізнього плейстоцену – на поч. голоцену більшість її представників вимерла чи мігрувала далеко на Пн. Різке потепління та значно збільшену мислив. активність найбільш розвинутих пізньопалеоліт. племен розглядають як можливі причини цих явищ. На тлі природ. змін остан. Л. п. відбувалися антропогенез та становлення первіс. сусп-ва. Вважається, що у наш час Земля перебуває в міжльодовик. епосі, яка почалася бл. 10–11 тис. р. тому (голоцен), і це визначає особливий інтерес до її вивчення з метою довгострок. прогнозу розвитку природи, а також людського впливу на нього, включно з проблемою глобал. потепління. Цікаво, що на поч. пізнього плейстоцену існувала микулин. міжльодовик. епоха, яка була тепліша та вологіша за сучас. клімат. У середньовіччі відомий т. зв. малий Л. п., який відрізнявся значно холоднішими та вологішими зимами порівняно з попереднім та наступ. часом, та наступами гірських льодовиків. За твердженням деяких учених, викиди двоокису вуглецю в результаті людської діяльності можуть призупинити початок наступ. льодовик. епохи.

Літ.: J. Imbrie, K. P. Imbrie. Ice ages: Solving the Mystery. Cambridge, 1979; Джон Б. Ледниковые периоды: поиск причин их установления // Зимы нашей планеты / Пер. с англ. Москва, 1982; Матошко А. В., Чугунный Ю. Г. Днепровское оледенение Украины (геологический аспект). К., 1993; J. Ehlers. Quaternary and glacial geology. Chichester, 1996; Климат в эпохи крупных биосферных перестроек // Тр. Геол. ин-та РАН. Мос­ква, 2004. Вып. 550; V. Rinterknecht, A. Matoshko, Y. Gorokhovich, D. Fabel, S. Xue. Expression of the Younger Dryas cold event in the Carpathian Mountains, Ukraine? // Quaternary Science Reviews. 2012. Vol. 39.

А. В. Матошко


Покликання на статтю