КІ́ПА Вадим Єремі­йович (30. 04(13. 05). 1912, Кухмістерська слобідка Чернігівської губ., нині у межах Києва — 31. 08. 1968, Нью-Йорк) — піаніст, композитор, музично-громадський діяч, педагог. Батько А. Кіпи. Член-кореспондент УВАН у США (1962). Лауреат першого Всесоюзного конкурсу піаністів (Москва, 1937). На­вчався у Харківській консерваторії (1932–34; клас П. Луценка), закінчив Київську консерваторію (1937; викладачі Г. Беклемішев, Л. Ревуцький, Б. Лятошинський) та аспірантуру при ній (1941), де й викладав від 1937. Водночас ви­ступав із концертами у містах колишнього СРСР, працював на київському радіо, акомпанував О. Петрусенко, З. Гайдай, Л. Руденко, М. Донцю. 1943 разом із родиною ви­їхав за кордон. Деякий час був професором Берлінської консерваторії, викладачем школи Кліндверта–Шарвенка; концертував, зокрема у таборі для пере­міщених осіб у Ган­новері. 1951 пере­їхав до Нью-Йорка, де 1952 заснував і очолив музичну школу. Музична мова К. — синтез стилістики пізнього романтизму, фольклорних джерел та сучасних напрямів (ім­пресіонізму). Вокальна музика — пере­важно аріозно-декламаційна, фортепіан­ний су­провід насичений, виразний, структура тяжіє до музичних сцен. У репертуарі — твори М. Лисенка, В. Барвінського, В. Косенка, Л. Ревуцького, В. Шутя, В.-А. Моцарта, Л. ван Бетговена, Ф. Шопена, П. Чайковського, власні твори.