НАРІ́ЧЧЯ — найвищий рівень в ієрархії діа­лектного членува­н­ня мови, що разом із нижчими — говором (див. Діалект) і говіркою є основною одиницею класифікації мови. Н., як і споріднені на всіх мовних рів­нях говори обʼ­єд­нані в ньому, є умовним мовнотериторіальним утворе­н­ням. Межі Н. ви­значають сукупністю ізоглос фонетичних, граматичних і лексичних явищ. У сучасній українській мові роз­різняють пів­нічне наріч­чя (поліське), пів­ден­но-західне наріч­чя та пів­ден­но-східне наріч­чя. Пів­нічне Н. обʼ­єд­нує західнополіський говір, середньополіський говір та східнополіський говір; пів­ден­но-західне Н. — бойківський говір, волинсь­кий говір, гуцульський говір, закарпатський говір, лемківсь­кий го­вір, над­дністрянський говір, надсянський говір, подільський говір, покутсько-буковинський го­­вір; пів­ден­но-східне Н. — середньонад­дні­прянський говір, слобожанський говір, степовий говір. Тричлен­ний по­­­діл вперше в українському мово­знавстві за­пропонував К. Михальчук у роботі «Нарѣчія, поднарѣчія и гово­ры Южной Росіи, въ связи съ на­рѣ­­чіями Галичины» // «Труды этно­гра­фическо-стати­стичес­кой экс­педиціи въ Юго-Западный край», С.-Пе­тербургъ, 1872, виділивши поліське, укр. та червоноруське Н., а в їх межах — під­наріч­чя. Класифікація К. Михальчука була роз­винена в працях В. Ганцова, Ф. Жилка, С. Бевзенка, І. Матвіяса. Окремі мово­знавці були прихильниками двочлен­ного діалектного поділу української мови на пів­нічне (пн.-сх.) й пів­ден­не (пд.-зх.) Н. Так, на­приклад, М. Максимович нази­вав їх від­повід­но малоруським і червоноруським, І. Зілинський — пів­ден­ного-східним та пів­ден­но-західним, В. Ганцов — пів­нічним і пів­ден­ним. На основі морфологічних особливостей А. Кримський роз­різняв західноукраїнське та східноукраїнське Н. Загалом спроби діалектної диференціації української мови сягають ще 18 ст. (зокрема в працях О. Шафонського) й базуються лише на окремих мовних ознаках, а не їх сукупності. У загальному мово­знавстві Н. часто по­значають терміном «супрадіалект».