ІЗЯСЛА́В — місто Хмельницької області, райцентр. Знаходиться на обох берегах р. Горинь (притока Припʼяті, бас. Дніпра), за 103 км від обласного центру. Площа 11,48 км2. Насел. 18 444 особи (2001, складає 104,9 % до 1989): українців — 60 %. Проживають також поляки, євреї. Залізнична станція. Поселе­н­ня на території сучасного І., за даними археологічних досліджень, існували з часів пізнього палеоліту. В ур­очищі Остроня 1994 виявлено залишки пізньотрипільне поселе­н­ня (3 тис. до н. е.). У межах міста на лівому березі р. Горинь зна­йдено залишки багатошарове поселе­н­ня (трипільської і черняхівської культур, доби бронзи, ран­нього залізного віку). За однією з версій, І. засновано 987 за князюва­н­ня Володимира Святославича. За твердже­н­ням (більшість вчених вважають його помилковим) археолога М. Каргера, місто засноване київським і волинським князем Ізяславом Мстиславичем у 2-й половині 12 ст. по течії р. Гуска (городище роз­ташоване на сх. околиці с. Городниця Шепетівського р-ну Хмельницької обл.). Історичний центр Заславщини, одне з ключових міст Погорини по­стало із обʼ­єд­на­н­ня двох міст — Старого Заслава (перша згадка 1386) та Нового Заслава (1579). Назва міста походить від руського гідроніма «славута», тобто «річка». Таким чином, топонім перед­усім вказує на роз­ташува­н­ня первіс. міського поселе­н­ня Заслав «за славутою» (за річкою). Ві­домі ін. варіанти назви: Жеслав, Жослав, Жаслав, Заславль. Сучасну вживають від 1910 згідно з указом російського імператора Миколи ІІ. У 13 — 1-й половині 14 ст. Заслав входив до складу Галицько-Волинського князівства. Від 2-ї половини 14 ст. — у складі Великого князівства Литовського і належав князям Острозьким, після Люблінської унії 1569 — у складі Польщі. 1411 його від­відали польський король Владислав Яґайло та князь литовський Вітовт. З імʼям Василя Федоровича Острозького (Красного), який був одружений із позашлюбною дочкою князя Вітовта княгинею Г. Подберезькою, повʼязують зведе­н­ня камʼяного замку в готичному стилі. Їхній син Юрій поклав початок роду князів Заславських. 1536 за третину міста роз­почався спір між князями Заславськими і Острозькими, який призвів навіть до збройних сутичок між родами. 1546 польський король і великий князь литовський Зиґмунт ІІ Авґуст затвердив угоду, за якою усі спірні маєтки залишалися за Заславськими. Місто неодноразово за­знавало спустошливих татарських нападів. 1491 під заславними мурами князем С. Гольшанським роз­громлено загони заволзькі орди, 1534 козацьким ватажком В. Хмельницьким — багатотисячну татарську орду. У 16–17 ст. князі Заславські пере­будували міські укріпле­н­ня, звели камʼяні мури. 1556 у Заславському монастирі Св. Пречистої при церкві Св. Трійці роз­почато створе­н­ня ви­значених рукописних памʼятки староукраїнської мови та мистецтва (один із перших українських пере­кладів канонічного текс­ту Четвероєвангелія) Пере­сопницького євангелія (завершено 1561 у Пере­сопницькому монастирі; нині на ньому складають присягу президенти України). 1601–10 у Заславі збудовано монастирський комплекс бернардинців, при якому існувала бібліотека давніх хронік, літописів (вміщувала також майже повне зі­бра­н­ня сеймських щоден­ників). 1583 місто офіційно поділено на Новий Заслав (на правому березі Горині) і Старий Заслав. Перше належало Михайлу Янушевичу, друге — Янушу Янушевичу Заславським (1754 для Нового Заслава поновлено Маґдебурзьке право). 1629 налічувалося 875 дворів, де мешкали 4,5 тис. осіб. Жителі брали участь у пов­стан­ні С. Наливайка, Визвольні війні під проводом Б. Хмельницького. 1648 козацькі загони, повертаючись з-під Замостя (нині місто Люблінського воєводства, Польща), захопили ізяславський замок. 1650 у місті було 301, 1653 — лише 45 дворів. 1673, після смерті остан­нього з роду Заславських, князя Олександра-Януша, І. пере­йшов у володі­н­ня князів Санґушків. Нові власники збудували садибський комплекс (кінець 17 — початок 18 ст.), костел св. Йосипа (1750). Після 2-го поділу Польщі 1793 при­єд­нано до Російської імперії. 1793–95 — центр Заславського намісництва. 1796–97 — центр Заславського повіту Волинського намісництва, від 1797 — Волинської губернії. На початку і у середині 19 ст. І. — невелике місто з дрібною торгівлею та ремеслами. 1861 функціонувало 10 під­приємств, на яких працювала 351 особа. У 2-й половині 19 ст. від­бувалися щотижневі торги, 6 ярмарків на рік, діяло близько 200 торгових закладів, тютюнова фабрика. На початку 20 ст. у І. працювали 2 друкарні. Під час воєн­них дій 1918–20 влада неодноразово змінювалася. Жителі за­знали сталінських ре­пресій. 1849 тут мешкало 9425, 1858 — 8612, 1885 — 10 229, 1897 — 12 688, 1911 — 14 593, 1919 — 18 000, 1923 — 9949, 1926 — 11 700, 1939 — 11 600 осіб. Від 1932 — у складі Він­ницької, від 1937 — Камʼянець-Подільської, від 1954 — Хмельницької області. Від 5 липня 1941 до 17 лютого 1944 — під німецько-фашистської окупацією. Нині в І. працюють ЗАТи «Ізяславська реалбаза хлібо­продуктів», «Ізяславський хлібозавод»; приватне під­приємство «Ізяславська швейна фабрика»; ТОВи «Бартнік» (мед і медові суміші), «Євгеній» (пере­робле­н­ня молока), «Мʼясопереробне під­приємство “Аркон”», «Ізяслав. райа­гробуд». У І. — 6 загально-освітніх шкіл, школа-інтернат, 7 дитсадків; Будинок творчості дітей та юнацтва, дитяча школа мистецтв, ДЮСШ; центральна ра­йон­на лікарня, тубдиспансер, ра­йон­на поліклініка; ра­йон­ний Будинок культури, кінотеатр, бібліотека, Ізяславський історико-крає­знавчий музей, музей воїнів-афганців; 2 готелі; від­діле­н­ня 5-ти банків. Є міський парк культури та від­починку імені 40-річчя Пере­моги. Виходить ра­йон­на газета «Зоря Надгори­н­ня». Релігійні громади: 5 — УПЦ МП, 1 — УПЦ КП, 1 — РКЦ, 1 — християн віри євангельської, 1 — юдеїв, 1 — свідків Єгови, 1 — адвентистів сьомого дня. Памʼятки архітектури та містобудува­н­ня: замок князів Заславських (15–16 ст.), кафедральний собор Іоан­на Хрестителя (16 ст.), костел місіонерів св. Йосипа і костел бернардинців св. Михайла з монастирськими комплексами, синагога, мури з брамою та баштами (усі — 17 ст.), торговий дім (18 ст.), палац Санґушків (17–18 ст.). Встановлено памʼятники М. Островському (жив і працював 1924), воїнам і партизанам, які загинули під час визволе­н­ня І. 1944, памʼятні знаки на честь 900-річчя міста, воїнам-афганцям. Функціонують 3 народних (ансамбль української пісні «Терниця», ансамбль духової музики «Музики Надгори­н­ня», інструментальний ансамбль «Гарний на­стрій») і 3 зразкових (хорео­графічні ансамблі «Барво­грай», «Плеяда» і «Аквамарин») колективи художньої самодіяльності. Серед видатних уродженців — літературо­знавці Г. Гай, М. Гон, фахівець у галузі електрофізики Ю. Ємець, право­знавець Р. Кондратьєв, фахівець у галузі лісового господарства К. Калуцький, мікробіо­лог В. Іваниця, економіст О. Мороз, геоморфолог, гео­еколог В. Стецюк, лікар-педіатр С. Щабленко; політичний діяч, історик, публіцист М.-К. Дубецький, письмен­ники брати Вʼячеслав і Мілій Єзерські; військ. діяч Армії УНР М. Жданов; важко­атлет С. Ватюк.