КО́РОСТЕНЬ (до 1917 — Іскоростень) — місто обласного значе­н­ня Житомирської області. Знаходиться на р. Уж (притока Припʼяті, басейну Дніпра), за 150 км від Києва, за 87 км від обласного центру та 60 км від кордону з Білорус­сю. Площа 33,85 км2. Населе­н­ня 66 669 осіб (2001, складає 92,1 % до 1989), пере­важно українці. Залізничний вузол. 1887 на території сучасного міста вперше проведено археологічні дослідже­н­ня під керівництвом Б. Антоновича. 1925 тут здійснював роз­копки Ф. Козубовський (працював у К. учителем, ін­спектором народної освіти, директором окружного музею крає­знавства). Від 2004 проводить дослідже­н­ня екс­педиція Ін­ституту археології НАНУ (Київ) на чолі з Б. Звіздецьким. У місті та його околицях зна­йдено камʼяні знаря­д­дя праці, виготовлені понад 10 тис. р. тому, виявлено неолітичні поселе­н­ня, майстерні епохи бронзи. На місці К. існували 3 ізольовані одне від одного городища, 2 з них — 8 — середини 10 ст., третє — 8–13 ст. (їхня площа 0,45, 0,05 і 1 га від­повід­но). Вони є археологічними еквівалентами літописного Іскоростеня (І.). Це стародавнє місто вперше згадується в «Повісті минулих літ» під 945 у звʼязку з убивством древлянами київського князя Ігоря Старого за пере­вище­н­ня норми стягне­н­ня щорічного податку (на­справді загинув восени 944; його могила знаходиться у с. Поліське Коростенського ра­йону). 946 його дружина — княгиня Ольга — спалила І. Загалом древлянська земля одна з перших уві­йшла до складу Київської Русі. 907 древляни брали участь у пере­можному поході князя Олега на Візантію. За одним із тверджень, назва міста походить від імені язичницького бога Сонця — Хорса (Корса). За іншою версією, на­зване так тому, що було обнесене дубовим необтесаним (з корою) частоколом (І. — «із кори на стіні»). Під час монголо-татарської навали місцевість була спустошена, згодом заросла лісом. Від­родже­н­ня почалося за литовської доби, на­прикінці 14 ст. ці землі входили до Овруцького повіту Київського воєводства. Великий князь литовський Ольґерд подарував їх своєму воїну Тереху. Від 1586 — у власності шляхтича П. Мержевицького (одружився з однією зі спадкоємниць Тереха). Він одержав від польського короля Сиґізмунда ІІІ Вази до­звіл на заснува­н­ня тут містечка та будівництво укріпле­н­ня для оборони від татар. 1589 споруджено замок. 1598 І. на­дано Маґдебурзьке право. Жителі брали участь у Визвольній війні під проводом Б. Хмельницького. 1649 козацький загін Гераськи здобув містечко та знищив його укріпле­н­ня. За Андрусівським пере­мирʼям 1667 І. повернуто Польщі. Від Мержевицьких містечко успадкували монахи-кармеліти, які 1761 продали його. Від­тоді багато разів змінювало власника. 1750 у околицях діяв гайдамацький загін І. По­­доляки. Після 2-го поділу Польщі 1793 І. ві­ді­йшов до Російської імперії. Від 1793 — у складі Ізяславського, від 1795 — Волинського намісництва. Від 1797 — волосний центр Овруцького повіту Волинської губернії. У 2-й половині 19 ст. було 102 двори, мешкало 1028 осіб. 1902 у І. прокладено залізницю Київ–Ковель, що сприяло економічному роз­витку. 1916 від­крито лінію залізниці до Житомира. Під час воєн­них дій 1918–20 влада неодноразово змінювалася. У січні 1918, майже весь 1919 та у листопаді 1921 по­близу К. від­бувалися бої між Армією УНР і більшовиками. 1921 — центр повіту, 1923–30 та 1935–37 — округи. 1923–24 та від 1940 — райцентр. 1926 К. отримав статус міста. Від 1932 — у складі Київської, від 1937 — Житомирської обл. Жителі потерпали від голодомору 1932–33, за­знали сталінських ре­пресій. Під час 2-ї світової війни тут створено укріпра­йон, який прикривав Київ; у липні–серпні 1941 та листопаді–грудні 1943 точилися запеклі бої. Від 7 серпня 1941 до 17 листопада 1943 та від 19 листопада до 28 грудня 1943 — під німецько-фашистською окупацією. Гітлерівці у місті роз­стріляли 16,7 тис. осіб, 1,8 тис. жителів вивезли на примусові роботи до Німеч­чини. Діяло під­пі­л­ля. Після аварії на ЧАЕС 1986 — у зоні гарантованого добровільного від­селе­н­ня. 1913 мешкало 3738, 1922 — 5399, 1926 — 9950, 1939 — близько 30,8 тис., 1959 — 38 тис., 1979 — 65,3 тис., 1989 — 72,4 тис., 1998 — 65,7 тис. осіб. Міста-по­братими: Світловодськ (Кірово­градська обл.), Мозир (Білорусь), Ноябрськ (РФ), Клобуцьк, Крас­­нік (обидва — Польща), Аненій Ной (Молдова). Є 3 геологічні памʼятки природи місцевого значе­н­ня: Баранячі Лоби, Велетенські Котли, Ольжині Купальні. Місто лежить на одному з найбільших масивів інтрузивних порід УЩ (Коростенський плутон). Питома вага коростенських промислових під­приємств (машинобудува­н­ня, хімічної, будівельної, харчової, легкої промисловостей, полі­графічного виробництва) у загальному обласному обсязі складає 9 %.

Тут працюють АТи — Коростенський завод дорожніх машин «Жовтнева кузня», Коростенсь­­кий завод хімічного машинобудува­н­ня, Коростенський завод «Янтар», Коростенський машинобудівний завод, «Коростенський фарфор» (з під­приємством повʼязана діяльність заслужених діячів мистецтв УРСР Миколи та Валентини Трегубових), «Коростень­­агромаш» (залізобетон­на продукція), «Коростенський завод залізобетон­них шпал», «Коростенський карʼєр» (щебінь, декоративний пісок, посипа­н­ня для руберойду, бутовий камінь, від­сів), «Коростенська фірма “Арсанія”» (текс­тильна продукція), «Льонок» (мотузки, шпагат), «Древ­­лянка» (кондитерські і макарон­ні вироби, плодово-ягідні вина), «Коростенський мʼясокомбінат», «Коростенський хлібозавод»; мале колективне під­приємство «Друк» (полі­графічна продукція); Коростенське на­вчально-виробниче під­приємство (низьковольтна апаратура, світлотехнічне обладна­н­ня). У К. — 14 загальноосвітніх шкіл, на­вчально-виховний комплекс «дитсадок-гімназія», вечірня та приватна школи, 12 дитсадків, технічний коледж, ПТУ № 6; 2 ДЮСШ, художня школа, школа мистецтв, Будинок творчості школярів, станція юних техніків та натуралістів, від­діле­н­ня Малої АН; 9 клубних закладів, Коростенський крає­­знав­­чий музей, військово-історичний комплекс «Скеля», музеї локомотивного депо станції Коростень, під­приємств «Коростенський фарфор» і «Коростенський завод хімічного машинобудува­н­ня», центральна бібліотека та її 8 філій, ра­йон­на бібліотека; центральна міська та від­ділкова лікарні, міська, ра­йон­на і дитяча поліклініки, міська та від­ділкова стоматологічна поліклініки, між­ра­йон­ний діагностичний центр; 14 від­ділень і 1 філія банківських установ. Є 3 парки. Виходять газети «Вечірній Коростень», «Древлянський край», «Іс­­коростень», «Нова доба», «Приватна газета»; діє ТРК «САМ». Щорічно від­буваються фестивалі: Всеукраїнський літературний «Просто на Покрову», авторської православної пісні «Ранкова зірка» (25 липня) та дерунів (3-я субота вересня; є памʼятник деруну). Діють релігійні громади УПЦ МП, УПЦ КП, РКЦ, свідків Єгови, юдеїв, адвентистів сьомого дня, євангельських християн-баптистів, християн віри євангельської.

Памʼятки архітектури: робітничий клуб (1925–27), окружна лікарня (1927), трудова школа (1927–28), окружний суд (1928–30), житлові будинки на вул. М. Грушев­ського, № 18 (1950) та І. Фран­ка, № 3а (1951), школа фабрично-заводського на­вча­н­ня (1952). Встановлено памʼятники княгині Ользі, князю Малу, Т. Шевченку, М. Островському, М. Щорсу, Л. Табукашвілі (був начальник коростенського ревкому), зачинателям всеукраїнського страйку залізничників, комсомольцям 20-х років, загиблим під час 2-ї світової війни (2), на честь 40-річчя Пере­моги, бо­йової Слави; скульптуру Покрова Божої Матері; погру­д­дя Б. Хмельницького, С. Козака; памʼятні знаки до 10-річчя Чорнобильської трагедії, на честь 1300-річчя К., 2000-річчя Різдва Христового, 420-річчя на­да­н­ня Маґдебурзького права, в памʼять жертв голодомору 1932–33, бійців 236-ї гвардійської дивізії, робітників, які загинули під час 2-ї світової війни, на від­знаку працівників Коростенського вузла звʼязку, з нагоди затвердже­н­ня тризуба гербом України; обеліски воїнам-афганцям і жертвам фашизму; барельєф на честь вченого-фортифікатора, Героя Радянського Союзу Д. Карбишева (більшість виконані А. Футерманом,І. Зарічним і В. Козиренком). Серед видатних уродженців — економіст, дійсний член НААНУ Ю. Лу­­пенко, фахівець у галузі електроніки В. Антонець, фахівець у галузі енергетики В. Дерзсь­­кий, фахівець у галузі порошкової металургії В. Каташинський, фахівець у галузі ракетної техніки І. Лєпєскін, фахівець у галузі теплофізики М. Нікітенко, матеріало­знавець О. Пилянкевич, фахівець у галузі хімічної технології вʼяжучих матеріалів А. Салєй, біо­лог-цитолог Н. Білявська, хімік Л. Дегтярьов, лікар-оториноларинголог В. Кіщук, лікар-радіолог Н. Танасічук-Гажієва, лікар-гігієніст Л. Шафран, мово­знавець О. Мороховський, літературо­знавець В. Шевчук; поетеса О. Будникова, письмен­ники, журналісти В. Васильчук, Л. Даєн, В. Нечипоренко, радіожурналістка А. Вишнева; художниця театру та кіно С. Гриньова, графік К. Радько, скульпторка Л. Сабанєєва, живописець П. Вознюк; спів­ак, народний артист України В. Дубок, хоровий диригент, заслужений артист України В. Ка­­чнов, композитор, диригент, ба­­яніст А. Білошицький; легко­атлет І. Горбенко (стрибки у дов­­жину, мета­н­ня списа), спортс­мен (су­часне пʼятиборство), фа­­хівець у галузі фізичного вихова­н­ня та спорту М. Данилко; двічі Герой Радянського Союзу, Народний Герой Югославії С. Козак, Герой Радянського Союзу П. Козаченко, Герой РФ Ю. Ша­­дура (загинув у м. Грозний, Чечня, РФ; похований у К.); рекордс­мен Книги рекордів Ґін­­неса (за створе­н­ня найбільшої в світі ме­­зузи — прикріплюваний до зовнішнього одвірка сувій пергаменту з частиною текс­ту молитви Шма) А. Борщевський. У Коростенській музичній школі працював циганський поет, пере­кладач, композитор Міха Козимиренко. У К. мешкав і похо­ваний Герой Радянського Союзу Т. Краля.