Кримськотатарське декоративно-ужиткове мистецтво

КРИМСЬКОТАТА́РСЬКЕ ДЕКОРАТИ́ВНО-УЖИТКО́ВЕ МИСТЕ́ЦТВО Декоративно-ужиткове мистецтво кримських татар сформувалося й роз­вивалося на території Кримського пів­острова, де пере­тнулися культури народів серед­земноморсько-чорноморських, балканських, східно-європейських і кавказьких ареалів із культурою різноманітних племен Євразії. Сучасне кримськотатарське мистецтво, успадкувавши багатовікові культурні традиції давнього, ран­ньосередньовічного і середньовічного Криму та за­знавши значного впливу ран­ньо­грецьких, іранських, візантійських, золотоординських тюркських та ісламських культур, за­ймає особливе місце як тюрко-ісламська за суттю та європейська за формою культура, яка внаслідок різних історичних причин опинилася в оточен­ні словʼяно-християнського культурного світу. У ньому проявляється на­ступність етнічних традицій, що зумовило складність стильової характеристики і багатошаровість образного змісту творів декоративно-ужиткового мистецтва. Від прийня­т­тя ісламу упродовж тривалого історичного періоду матеріальна культура кримських татар роз­вивалася у формах орнаментальної творчості і традиційних видах художніх ремесел (художнє обробле­н­ня металу, ювелірна справа, кераміка, ткацтво, вишивка, шиття, різьбле­н­ня на камені). На­приклад, кераміка середньовічного Криму від­значається багатством сюжетних та орнаментальних мотивів.

У Криму, пере­важно у прибережних поселе­н­нях між Судаком та Алуштою, було роз­міщено центри з виготовле­н­ня амфор для вина (8 ст.). Середньовічна загальнокримська культура, носіями якої, крім кримських татар, є також караїми, кримчаки і грекотатари-уруми, стерла межу між культурою Західної та Східної; цим пояснюється надмірний еклектизм кримськотатарського народного мистецтва. У 13–14 ст. на території Криму почало формуватися власне кримськотатарське мистецтво на ісламській основі: місцеві образотворчі форми залучали у нову просторово-часову культуру, що не мало нівелюючого характеру. Найвищого роз­квіту декоративне мистецтво кримських татар досягло у період від 2-ї половини 15 ст. до кінця 18 ст. Мистецтво орнаменту досягло вершин свого роз­витку: різьблене мереживо на гробницях членів ханського роду, на вишивках звичайних костюмів, на ювелірних орнаментах засвідчили красу й багатство мотивів, гармонійне викори­ста­н­ня матеріалів. У цей період продовжувалося формува­н­ня цехових ін­ститутів, що сприяло укріплен­ню та роз­квіту ремесел, які набули значного роз­витку на­прикінці 15 — на початку 16 ст.

Озна­йомле­н­ня з кращими традиціями російської культури від­бувалося від кінця 18 ст. до середини 20 ст., збагаче­н­ня та зближе­н­ня татарського художнього світу з європейським класицизмом проявилося в орнаментиці різьбле­н­ня на камені, ювелірному мистецтві, роз­писах інтерʼєрів. У середині 1920-х років дешеве фабричне виробництво остаточно витіснило з побуту ку­старну продукцію. Після 1917 побут татар та їхні потреби почали різко змінюватися; зменшилася потреба у виробах роз­коші, що стало однією з причин кризи художньої народної творчості. Спроще­н­ня побуту при­звело до того, що на вироби ручної роботи не було покупців. На­прикінці 19 — на початку 20 ст. декоративно-ужиткове мистецтво кримських татар занепало у звʼязку із соціально-економічною і су­спільно-політичною ситуацією, впливом західно-європейської культури. Майже повністю зникло виробництво холодної зброї, різьбле­н­ня на камені й дереві; ще зберігалися обробле­н­ня шкіри, виробництво мідночекан­ного посуду, ювелірних виробів; ткацтвом та вишивкою за­ймалися у від­далених ра­йонах. Декоративно-ужиткове мистецтво кримських татар зберігало високий мистецький рівень та вікові традиції завдяки творчості професійних митців, зокрема ювеліра та зброяра А. Калафатова, майстра художньої вишивки С.-А. Озенбашли, орнаменталіста І. Бораганського, вишивальниць і ткаль А. Ефендієвої, З. Бекірової.

Від кінця 19 ст. вироби кримськотатарських майстрів стали обʼєктом ви­вче­н­ня у любителів старовини, колекціонерів і вчених-кримо­знавців. Найбільшою популярністю користувалися колекції О. Бертьє-Делагарда (матеріали з кримської етно­графії пере­дав Одеському археологічному музею), Таврійської губернської вченої архівної комісії, приватної гімназії М. Свищева (обидві — Сімферополь), етно­графічних від­ділів ДРМ (Санкт-Петербург, колекція О. Міл­лера) та Центрального музею народо­знавства (Москва, зі­бра­н­ня І. Янжула). Основу цих колекцій складали вишивка і ткацтво, частково художній метал, ювелірні вироби; найменше пред­ставлені кераміка, різьбле­н­ня на камені та дереві. Перший дослідник кримськотатарського орнаменту — етно­граф Н. Харузін (1880–90-і роки). У 1920-х роках роз­почато систематичний збір усіх видів ужиткового мистецтва кримських татар. Центром ви­вче­н­ня матеріальної культури народу став Бахчисарайський палац-музей (нині у складі Бахчисарайського історико-архітектурного заповід­ника). Іншим центром з ви­вче­н­ня мистецтва кримських татар був Східний музей у м. Ялта (знаходився у палаці еміра Бухарського). Його директор Я. Кемаль під­готував книгу «Документальная история цехов в Крымском ханстве». В Євпаторійському етно­графічному музеї (директор П. Чепуріна) ви­вчали мистецтво караїмів та степових кримських татар. Проте загалом декоративно-ужиткове мистецтво кримських татар досліджено недо­статньо. «Червоний» і «білий» терор 1918–21, організований штучно масовий голод 1921–22 за­вдали сер­йозної шкоди традиційним народним промислам. Центром національної ку­старної промисловості у Криму було м. Бахчисарай, де у 1920–30-і роки діяв Ку­старно-промисловий технікум народів Сходу (згодом Кримська обл. татарська художньо-промислова школа) з на­вчальними майстернями: килимоткацькою, вишивальною, хіміко-фарбувальною та теслярською. Опубліковано кілька досліджень У. Бо­данінського про промисли кримських татар, кримську архітектуру, археологію, етно­графію. Завдяки його зуси­л­лям екс­понати кримськотатарського народного мистецтва (чоловічі та жіночі костюми, чеканки, вишивки) було пред­ставлено 1925 на Між­народній ви­ставці декоративного мистецтва і промисловості у Парижі та від­значено срібною меда­л­лю, 1927 — на Всесоюзній ви­ставці у Москві.

У 1930-і роки у Криму створено різноманітні художньо-ку­старні артілі, що за­ймалися вишивкою та ши­т­тям на екс­порт. У м. Бахчисарай засновано першу ко­оперативну артіль кримськотатарської народної вишивки «Ильк адым» («Перший крок», 1930; ін­структор — народна майстриня Е. Мансурська), гончарну артіль «Илери» («Вперед»); у м. Євпаторія — художньо-ку­старну артіль «Эски орьнек» («Старовин­ний візерунок», 1930; під керівництвом П. Чепуріної; 1935 у Державному музеї східних культур у Москві проведено ви­ставку кримських тканин і вишивок).

У 1930-і роки друкували епізодичні описи культури кримських татар, зроблені німецькими, французькими, арабськими, турецькими, польськими, російськими, литовськими, гол­ландськими, італійськими авторами, які від­відали Крим у періоди існува­н­ня Кримського ханства та після завоюва­н­ня його Росією. Це були пере­важно фрагментарні дослідже­н­ня про окремі види декоративного мистецтва, написані дипломатами, мандрівниками, істориками та гео­графами. Про окремі види мистецтва кримських татар у різний час видавали також праці російських і радянських учених, зокрема І. Бороздіна, М. Гінзбурга, С. Ізідинової, Б. Куфтіна, П. Нікольського, О. Полканова, Л. Рославцевої, Е. Торчинської, П. Чепуріної. Під час ре­пресій 1928 і 1937–38 знищено інтелектуальну еліту народу, у результаті примусової депортації 1944 кримських татар по­збавлено батьківщини й під­дано дис­персійному роз­селен­ню; багатолітня дис­кримінація народу, знищені й забуті державою культурні досягне­н­ня при­звели до трагічних і незворотних для національної культури та мистецтва втрат. Від 1944 почався тривалий період замовчува­н­ня, коли дослідже­н­ня не тільки не друкували, а й забороняли ви­вчати мистецтво кримських татар.

Від 1990-х років починається масове поверне­н­ня кримськотатарського народу на рідну землю, етап від­родже­н­ня кримськотатарської культури загалом і декоративно-ужиткового мистецтва зокрема, що набуло особливої значимості для самоідентифікації народу в сучасному світі. Зʼявилася можливість ґрунтовно й комплексно ви­вчати кримськотатарське декоративно-ужиткове мистецтво з врахува­н­ням етнічної історії народу, багатовікових традицій роз­витку його культури. У мас­штабній праці «Искус­ство татарского Крыма» С. Червон­ної (Москва, 1995) на широкому історичному тлі по­дано огляд мистецтва Кримського пів­острова від первісного су­спільства, висвітлено основні етапи роз­витку мистецтва кримських татар; аналіз мистецтва 20 ст. викладено кон­спективно. Про­блеми сучасного кримськотатарського мистецтва почали порушувати у пресі вітчизняні мистецтво­знавці та журналісти Г. Абієва, А. Асанов, С. Зіядінова, Е. Куртсеїтова-Черкезова, М. Меджитова, Л. Міліна, З. Німетул­лаєва, Л. Таїрова, Г. Усеїнова та ін. У звʼязку з новим етапом в історії кримськотатарського народу виникли можливість та необхідність глибокого ви­вче­н­ня традицій кримськотатарського декоративно-ужиткового мистецтва, введе­н­ня у науковий обіг широкого кола раніше неві­домих памʼяток; виявле­н­ня основних видів народної творчості (художня обробка металу, дерева, каменю; кераміка; дрібна пластика, народна архітектура малих форм; золоте орнаментальне шиття; візерунчасте мереживо; тисне­н­ня та аплікація на шкірі, повсті; художнє ткацтво; гобелени; ворсове і без­ворсове килимарство; інкрустація). Твори декоративно-ужиткового мистецтва кримських татар — невід­ʼємна частина національної народної культури, повʼязана з історією, етногенезом, світо­глядом, умовами праці, побутом, традиціями, звичаями, обрядами, фольклором.

Збережені у Кримськотатарському музеї мистецтв, Московські музеї декоративно-ужиткового мистецтва, Російські етно­графічні музеї (Санкт-Петербург), витвори декоративно-ужиткового мистецтва кримських татар засвідчують їхню неперевершену майстерність та високу художню цін­ність. Декоративно-ужиткове мистецтво кримських татар 15 — 1-ї половини 20 ст. — яскраве художнє явище у культурі; воно повʼязане з побутом народу, декором екс­терʼєру житла, одягом, взу­т­тям. Це багатство виражається через орнамент і викори­ста­н­ня над­звичайно стриманого колориту майже до кінця 19 ст. Ді­йшли ві­домості про те, що у 14 — на початку 15 ст. у Криму в кочових поселе­н­нях діяли цехи ремісників, які виготовляли повсті та килими; у 17 ст. — у м. Кафа (нині Феодосія) цехи ремісників-виробників молитовних килимків. Від 18 ст. до середини 19 ст. у Криму виготовляли без­ворсові килими високої технічної та художньої якості. Найбільш традиційним і давнім є виробництво повсті (застеляли під­логи, чіпляли на стінах у житлах осідлих татар). Однотон­ну та кольорову повсть, прикрашену аплікацією, набива­н­ням чи вишивкою, використовували для накрива­н­ня лежанок, під­лог у мечетях, з неї шили плащі, шапки. Гірські та степові татари за­стосовували грубе сукно чорного і бурого кольорів для поши­т­тя головних уборів, коротких курток, візерунчастих жилетів, штанів та взу­т­тя. Речі із сукна прикрашали набива­н­ням чи вишивкою. У Криму виробляли ворсові килими. Ткацтво і шиття у татар ві­діграли величезну роль як домашні заня­т­тя і промисли. Найбільший роз­квіт технології кримськотатарського домашнього ручного і ремісничого ткацтва припадає на 18 — початок 19 ст. За складністю виготовле­н­ня тканини поділяли на просте полотно і 4 види візерунчастого ткацтва. Прості полотна (вибілені чи кремового від­тінку, мʼякі й тонкі) використовували для виготовле­н­ня традиційних жіночих головних покривал, весільних чоловічих поясів, скатертин, рушників, занавісок тощо. Особливо варто від­значити орнаментацію покривал голови (марама) з тонкого полотна. Широке за­стосува­н­ня такого орнаменту в оформлен­ні предметів побуту і частково одягу, багатство і художня виразність узорів засвідчують глибокі традиції цієї техніки ткацтва серед кримських татар. Зразком довершеного орнаментального дво­сторон­нього ткацтва є закладне (кибриз); справжніми його майстринями були жінки з гірського та Пів­ден­ного берега Криму. Особливої виразності у цій техніці досягли в орнаментації декоративних рушників (иджияр), візерунки яких вирізняються урочистістю та монументальністю. Однак уже на початку 20 ст. візерунчасте ткацтво зникло з побуту, не набувши належного роз­витку.

Зразки вишивки кримських татар у музеях засвідчують не лише їхнє пошире­н­ня у побуті, а й значну художню цін­ність. Вишивкою пере­важно прикрашали предмети побутового при­значе­н­ня, більшість яких повʼязана зі своєрідним оформле­н­ням інтерʼєру житла. У костюмному комплексі вишивка була привілеєм жіночого одягу. Її виконували на сукнях, фартухах, нарукавниках, головних уборах, взут­ті. У чоловічому одязі роз­шивали узорами головні убори, весільні пояси та сорочки. Найбільш характерними для Криму є дво­сторон­ні вишивки: глуха гладь без попереднього настилу (татар ішлеме), рахункова вишивка (есап ішлеме) і вишивка із за­стосува­н­нями плоских, вузьких посріблених чи позолочених пластинок (теллі). Одно­сторо­н­ня вишивка — високе шиття золотом або сріблом за попереднім настилом (михлама), вишивка золотими, срібними, шовковими шнурками (букме) і тамбуром (каснак). Художню вишивку доповнювали аплікацією, бісером, перлами, дорогоцін­ним камі­н­ням. Особливість дво­сторон­ньої татарської гладі та рахункової вишивки — у точній лічбі ниток матеріалу на основі та дотриман­ні напряму стібків. Вишивки, виконані цими швами, мають особливо ошатний ви­гляд, на них важко від­різнити «лице» від «вивороту». Таке викона­н­ня зумовлене за­стосува­н­ням виробів, на яких вишивку видно з обох сторін. Одно­сторон­ню вишивку золотими та срібними нитками за попереднім настилом (високе шиття) виконували на щільних тканинах: сукні, оксамиті, атласі або шкірі. Рядки стібків металевими нитками у різних напрямах створюють гру блискучих штрихів, роз­биваючи рядочками, зиґзаґами, ромбами, трикутниками площини орнаментальних фігур. У часи Кримського ханства золотим ши­т­тям роз­шивали чапраки для коней, похідні намети ханів, деякі предмети військового вжитку, одяг хана і придворної знаті, настін­ні килимки із цитатами з Корану, великі подушки для диванів ханського палацу. Оскільки викона­н­ня таких громіздких предметів потребувало сили й витривалості, цим за­ймалися чоловіки-вишивальники у спеціальних цехах. Із паді­н­ням ханства цехи роз­палися, у домашніх умовах жінки продовжували за­стосовувати високе шиття для невеликих речей.

Кримські ремісники досягали найвищої досконалості у якості виробів із металу та шкіри, вовни й дерева; багато з них вважали справжніми творами мистецтва. Вироби з металу у кримських татар виготовляли пере­важно у ремісничих майстернях. Уже у 15 ст. за­стосовували майже всі способи обробле­н­ня: карбува­н­ня, гравірува­н­ня, мереживне різьбле­н­ня та ін. Із пошире­н­ням зброї повʼязані золочі­н­ня та посрібле­н­ня кольорових металів. Виготовле­н­ня орнаментованої зброї найбільшого роз­квіту досягло у 17–18 ст., було ві­домим у всьому світі. Крим був виробником та екс­портером художнього металу, ювелірних виробів, килимів, шкіри. Особливий попит у Європі був на ножі та кинджали з інкрустованими руківʼями, золотою чи срібною насічками, вогнепальну зброю, кримські сідла, мідний посуд. У 18–19 ст. набули пошире­н­ня мідночекан­ні та литі вироби, прикрашені рослин­ним, геометричним та епі­графічним орнаментом у техніках гравірува­н­ня, тисне­н­ня, черні, насічки у по­єд­нан­ні з мереживним різьбле­н­ням.

Кримські майстри до 18 ст. створили своєрідну культуру у ювелірній справі, використовуючи без­ліч технік: карбува­н­ня, гравірува­н­ня, штампува­н­ня, скань, зернь, лиття та мереживну філі­грань (набула пошире­н­ня від 18 ст.). Значну роль від­водили прикрасам для одягу, що засвідчувало соціальну приналежність їхніх власників. Однак навіть бідні прошарки населе­н­ня, видаючи заміж дочку, обовʼязково дарували їй срібний пояс та ін. ювелірні прикраси. За роки депортації у Криму не залишилося жодного ювеліра. Нині від­родже­н­ням традиційної ювелірної справи за­ймаються деякі майстри. У виробах ювеліра А. Асанова та його учнів, майстра І. Аблаєва по-новому роз­криваються декоративні якості скані.

Особливої майстерності кримські татари досягли у каменеобробці. Мистецтво різьбле­н­ня на камені найбільш яскраво проявилося у над­гробках. Можна простежити еволюцію кримськотатарської орнаментики: від геометричних ро­зеток 14–15 ст. до стилізованих квіткових мотивів із широким викори­ста­н­ням калі­графічних написів у 16–17 ст. і барокового («квіткового») стилю у 18–19 ст.

За остан­ні 20 р. у Криму від­булися значні зміни у культурному житті кримчан, повʼязані з від­родже­н­ням культури кримськотатарського народу. Декоративне мистецтво кримських татар досягло певного рівня роз­витку. Цьому сприяла низка факторів: спрямованість народу на збереже­н­ня та при­множе­н­ня культурних традицій власного етносу (організація майстерень, творчих обʼ­єд­нань, пере­дава­н­ня у музеї збережених у період депортації виробів мистецтва, створе­н­ня музеїв татарської народної культури); роз­робле­н­ня та фінансува­н­ня про­грам від­родже­н­ня культури кримських татар між­народних ін­ститутів, діаспор та громадських організацій зарубіжних країн; освіта і під­готовка кадрів у галузі професійного декоративного мистецтва Кримським інженерно-педагогічним університетом: 2001 від­крито спеціальність «образотворче та декоративно-ужиткове мистецтво»; функціонува­н­ня культурно-етно­графічних центрів; самоорганізація кримськотатарського народу у сфері від­родже­н­ня ремесел, роз­витку національних традицій, готовності до культурних ін­новацій. Від­роджен­ню декоративно-ужиткового мистецтва кримських татар сприяє кримськотатарська діаспора у Туреч­чині, Німеч­чині, Румунії, Нідерландах і США, державні і громадські організації Туреч­чини та України. Основні центри декоративно-ужиткового мистецтва кримських татар — Сімферополь, Білогірськ, Бахчисарай, Євпаторія, села Соколине, Дачне, Суворове.

У сучасному декоративному мистецтві однією з найважливіших традицій є утвердже­н­ня свободи творчості, що виражається у формуван­ні авторських стилів та роз­маї­т­тя жанрової тематики. Роботам усіх кримських майстрів властиве широке викори­ста­н­ня традиційної орнаментики, символіки, кольорової палітри. Через інтер­претацію та стилізацію етнічних мотивів митці ведуть активний пошук сучасного кримського стилю. Вплив на декоративне мистецтво кримських татар узбецької (під час депортації) та української (за остан­ні 20 р.) культур призвів до викори­ста­н­ня нових технік у вишиван­ні, кераміці, тканих і текс­тильних панно, проявився у зміні колориту декоративних виробів на більш яскраві та контрастні барви, укрупнен­ні елементів орнаментальних композицій, створен­ні крупномас­штабних вишитих і комбінованих панно для житлового інтерʼєру. Молоді художники використовують етнічні символи зі значною інтер­претацією їхнього значе­н­ня, змістового контекс­ту та роз­міще­н­ня на виробах.

У Криму і за його межами ві­домі килими Г. Абдувелієвої, С. Батирової, С. Еюпової, В. Зейтул­лаєвої, З. Мусаєвої, Н. Решатової, А. Усеїнової, Е. Халілової, А. Чауш та М. Чурлу, дивовижна кераміка і мала пластика Ш. Ільясова, А. Сеїт-Аметова, Р. Скибіна, Ф. Сеїтхалілова, Р. Якубова, чеканки та ювелірні вироби А. Галімова, різьбле­н­ня на камені А. Алієва, гобелени та вироби з повсті І. Тесленко, вишукані вишивки золотом Д. Галактіонової, Х. Кипчакової, Т. Ключкіної, Е. Муратової, Г. Не­гляденко, Е. та А. Османових, Ю. Тулупової та Е. Чалбашової, батики Е. Сеїт-Аметової, різьблені вироби Е. Та­ймазова.