Дошкільна педагогіка

Визначення і загальна характеристика

ДОШКІ́ЛЬНА ПЕДАГО́ГІКА  — один із напрямів вікової педагогіки, наука про закономірності соціально організованого, цілеспрямованого виховання й освіти дітей дошкільного віку (ДВ). Системат. цілеспрямоване вивчення об’єктів наук. пошуку та використання засобів і методів Д. п. дає можливість розв’язувати проблеми дошкільної освіти (ДО). Засобами Д. п. є теор. обґрунтування та емпір. випробування й перевірка результатів пізнання реал. навч.-вихов. процесу з дітьми ДВ. Д. п. характеризується методол. усвідомленням процесів формування та конституювання знання про ДО, що спирається на заг.-наук. і специф. методи дослідж.: якіс. та кількіс. аналіз, класифікація і вимірювання, формалізація та моделювання, істор. пошук, мисленнєвий експеримент, пед. експеримент, вивчення пед. документації, пед. спостережень, бесіди, продуктів діяльності дитини, інтерв’ювання та анкетування працівників системи ДО і батьків, незалеж. характеристик (пед. консиліуму), самоспостереження, рейтинг, моніторинг, психол.-пед. тестування, ранжування, комп’ютерна діагностика, комп’ютерна обробка результатів наук. дослідж. та ін. методи, засновані на використанні сучас. інформ. технологій. Підсумком наук. дослідж. є формулювання висновків і, отже, нового об’єктив. знання про ДО.

Становлення Д. п. як науки в Україні припадає на 1890-ті рр., коли в Україні з відкриттям перших нар. дит. садків (див. Дошкільний навчальний заклад) почала формуватися система сусп. дошкіл. виховання, що зумовило необхідність підготовки посібників для працівників дошкіл. навч. закладів, аналізу, узагальнення та удосконалення досвіду організації їх діяльності. Серед засн. Д. п. України — І. Сікорський, Н. Лубенець, С. Русова, А. Симонович, О. Дорошенко, А. Гендрихівська. Методол. засади сучас. наук. дослідж. у галузі Д. п. в Україні ґрунтуються на поглядах Г. Сковороди (1722–94), О. Духновича (1803–65), К. Ушинського (1824–70), М. Грушевського, Я. Чепіги-Зеленкевича, Г. Ващенка, В. Зеньковського, А. Макаренка, В. Сухомлинського та ін. вітчизн. педагогів. Об’єктом Д. п. є ДО як особлива, соціально і особистісно детермінов. діяльність дорослих із прилучення дитини ДВ до життя у суспільстві, котра характеризується пед. цілепокладанням і керівництвом, а її предметом — закономірності пед. забезпечення якісно своєрід. у зв’язку з віковими особливостями дітей ДВ, складних багатофактор. процесів виховання й навч. В обґрунтуванні закономірностей освіт. діяльності Д. п. інтегрує, синтезує дані різних суміж. наук, зокрема філософії, соціології, етики, естетики, дитячої психології, заг. і вік. анатомії та фізіології, педіатрії, фах. методик.

На основі наук. дослідж. у галузі Д. п. створ. Концепцію дошкіл. виховання в Україні (1993), яка відображає сучасні погляди на дошкіл. виховання і містить систему завдань, методів, засобів пед. роботи з дошкільниками і базується на принципах гуманізму, демократизму, нац. культурі і загальнолюдських цінностях; альтернативні програми для дошкіл. навч. закладів «Українське дошкілля», «Дитина в дошкільні роки» (обидві — 1991), «Малятко» (1992), «Дитина» (1993), «Крок за кроком в Україні» (2003); науково забезпечено розробку Закону України «Про дошкільну освіту» (2001), яким передбачено забезпечення права дитини на доступність і безоплатність здобуття ДО, необхідних умов функціонування і розвитку системи ДО, визначено зміст сучас. ДО в Україні, права та обов’язки учасників навч.-вихов. процесу, відповідальність за його порушення, створ. умови для благодій. діяльності у сфері ДО. Крім того, у Законі України «Про дошкільну освіту» пріоритет. визначено сусп. виховання порівняно з сімейним, проте наголошується на відповідальності батьків перед державою за виховання майбут. громадян України, зокрема родина покликана створити умови для повноцін. гармоній. розвитку особистості, забезпечити дитині відчуття захищеності, довір’я. Сусп. виховання має продовжити повноцін. і всебіч. розвиток дитини на принципах нац. культури й духовності з урахуванням різноманітності нац. складу і реліг. особливостей України, воно доповнює родинне виховання. Також визначено роль нац. мови та культури у становленні особистості дитини ДВ. У Базовому компоненті дошкільної освіти (1998) встановлено вимоги до змісту, рівня та обсягу ДО, норми, які узгоджують інтереси дитини й потреби суспільства щодо освіченості особистості та єдині стандарти ДО на всіх її рівнях для дошкіл. навч. закладів різних типів і форм власності. Стандартизації підлягають зміст освіти, знання, уміння й навички, якими повинна оволодіти дитина на межі дошкіл. і шкіл. віку. У Концепції державної цільової програми розвитку дошкільної освіти на період до 2010 p. відображено п’ять пріоритет. напрямів розвитку освіти і науки в країні: доступна якісна освіта, виховання духовності молодого покоління, демократизація і гуманізація ДО, соц. захист учасників навч.-вихов. процесу, інновац. розвиток. Отже, стратегічно ДО ґрунтується на нац. і наук. засадах, провідними її принципами є демократизація, гуманізація, етнізація пед. процесу, твор. розвиток особистості.

Завантажити статтю