Дошкільна педагогіка

ДОШКІ́ЛЬНА ПЕДАГО́ГІКА — один із напрямів вікової педагогіки, наука про закономірності соціально організованого, цілеспрямованого вихова­н­ня й освіти дітей до­шкільного віку (ДВ). Системат. цілеспрямоване ви­вче­н­ня обʼєктів наук. пошуку та викори­ста­н­ня засобів і методів Д. п. дає можливість роз­вʼязувати про­блеми до­шкільної освіти (ДО). Засобами Д. п. є теор. об­ґрунтува­н­ня та емпір. ви­пробува­н­ня й пере­вірка результатів пі­зна­н­ня реал. навч.-вихов. процесу з дітьми ДВ. Д. п. характеризується методол. усві­домле­н­ням процесів формува­н­ня та кон­ституюва­н­ня зна­н­ня про ДО, що спирається на заг.-наук. і специф. методи дослідж.: якіс. та кількіс. аналіз, класифікація і вимірюва­н­ня, формалізація та моделюва­н­ня, істор. пошук, мислен­нєвий екс­перимент, пед. екс­перимент, ви­вче­н­ня пед. документації, пед. спо­стережень, бесіди, продуктів діяльності дитини, інтервʼюва­н­ня та анкетува­н­ня працівників системи ДО і батьків, незалеж. характеристик (пед. консиліуму), само­спо­стереже­н­ня, рейтинг, моніторинг, психол.-пед. тестува­н­ня, ранжува­н­ня, компʼютерна діагностика, компʼютерна обробка результатів наук. дослідж. та ін. методи, засновані на викори­стан­ні сучас. інформ. технологій. Під­сумком наук. дослідж. є формулюва­н­ня висновків і, отже, нового обʼєктив. зна­н­ня про ДО.

Становле­н­ня Д. п. як науки в Україні припадає на 1890-ті рр., коли в Україні з від­кри­т­тям перших нар. дит. садків (див. До­шкільний на­вчальний заклад) почала формуватися система сусп. до­шкіл. вихова­н­ня, що зумовило необхідність під­готовки посібників для працівників до­шкіл. навч. закладів, аналізу, узагальне­н­ня та удосконале­н­ня досвіду організації їх діяльності. Серед засн. Д. п. України — І. Сікорський, Н. Лубенець, С. Русова, А. Симонович, О. Дорошенко, А. Гендрихівська. Методол. засади сучас. наук. дослідж. у галузі Д. п. в Україні ґрунтуються на по­глядах Г. Сковороди (1722–94), О. Духновича (1803–65), К. Ушинського (1824–70), М. Грушевського, Я. Чепіги-Зеленкевича, Г. Ващенка, В. Зеньковського, А. Макаренка, В. Сухомлинського та ін. вітчизн. педагогів. Обʼєктом Д. п. є ДО як особлива, соціально і особистісно детермінов. діяльність дорослих із прилуче­н­ня дитини ДВ до життя у су­спільстві, котра характеризується пед. цілепокла­да­н­ням і керівництвом, а її предметом — закономірності пед. забезпече­н­ня якісно своєрід. у звʼязку з віковими особливостями дітей ДВ, складних багатофактор. процесів вихова­н­ня й навч. В об­ґрунтуван­ні закономірностей освіт. діяльності Д. п. інтегрує, синтезує дані різних суміж. наук, зокрема філософії, соціології, етики, естетики, дитячої психології, заг. і вік. анатомії та фізіології, педіатрії, фах. методик.

На основі наук. дослідж. у галузі Д. п. створ. Концепцію до­шкіл. вихова­н­ня в Україні (1993), яка від­ображає сучасні по­гляди на до­шкіл. вихова­н­ня і містить систему зав­дань, методів, засобів пед. роботи з до­шкільниками і базується на принципах гуманізму, демократизму, нац. культурі і загальнолюдських цін­ностях; альтернативні про­грами для до­шкіл. навч. закладів «Українське до­шкі­л­ля», «Дитина в до­шкільні роки» (обидві — 1991), «Малятко» (1992), «Дитина» (1993), «Крок за кроком в Україні» (2003); науково забезпечено роз­робку Закону України «Про до­шкільну освіту» (2001), яким перед­бачено забезпече­н­ня права дитини на до­ступність і без­оплатність здобу­т­тя ДО, необхідних умов функціонува­н­ня і роз­витку системи ДО, ви­значено зміст сучас. ДО в Україні, права та обовʼязки учасників навч.-вихов. процесу, від­повід­альність за його поруше­н­ня, створ. умови для благодій. діяльності у сфері ДО. Крім того, у Законі України «Про до­шкільну освіту» пріоритет. ви­значено сусп. вихова­н­ня порівняно з сімейним, проте наголошується на від­повід­альності батьків перед державою за вихова­н­ня майбут. громадян України, зокрема родина покликана створити умови для повноцін. гармоній. роз­витку особистості, забезпечити дитині від­чу­т­тя захищеності, довірʼя. Сусп. вихова­н­ня має продовжити повноцін. і всебіч. роз­виток дитини на принципах нац. культури й духовності з урахува­н­ням різноманітності нац. складу і реліг. особливостей України, воно доповнює родин­не вихова­н­ня. Також ви­значено роль нац. мови та культури у становлен­ні особистості дитини ДВ. У Базовому компоненті до­шкільної освіти (1998) встановлено вимоги до змісту, рівня та обсягу ДО, норми, які узгоджують інтереси дитини й потреби су­спільства щодо освіченості особистості та єдині стандарти ДО на всіх її рівнях для до­шкіл. навч. закладів різних типів і форм власності. Стандартизації під­лягають зміст освіти, зна­н­ня, умі­н­ня й навички, якими повин­на оволодіти дитина на межі до­шкіл. і шкіл. віку. У Концепції державної цільової про­грами роз­витку до­шкільної освіти на період до 2010 p. від­ображено пʼять пріоритет. напрямів роз­витку освіти і науки в країні: до­ступна якісна освіта, вихова­н­ня духовності молодого поколі­н­ня, демократизація і гуманізація ДО, соц. захист учасників навч.-вихов. процесу, ін­новац. роз­виток. Отже, стратегічно ДО ґрунтується на нац. і наук. засадах, провід­ними її принципами є демократизація, гуманізація, етнізація пед. процесу, твор. роз­виток особистості.

Завантажити статтю