Гідротехніка
ГІДРОТЕ́ХНІКА (від гідро… і техніка) — наука, що вивчає способи використання водних ресурсів та захисту від шкідливої дії вод за допомогою гідротехнічних споруд; розділ техніки. Як наука тісно пов’язана з гідрологією, гідрогеологією, гідравлікою і гідромеханікою, гідроенергетикою, а також з заг. інж.-буд. дисциплінами, зокрема будівельною механікою. Досягнення Г. сприяють безпеці судноплавства; вирішенню питань використання гідравліч. енергії, підведення води для постачання насел. пунктів, пром. підприємств, зрошення земель, відведення відпрацьованих та стічних вод від насел. пунктів, пром. та гірничоруд. підприємств, створення необхідних умов для рибного господарства; захисту насел. пунктів, пром. підприємств, об’єктів транспорту, с.-г. угідь тощо від шкідливої дії водної стихії. Г. розробляє методи регулювання стоку, ерозій. дії потоків, використання підзем. вод та регулювання їхнього рівня; способи захисту берегів та прибереж. територій від розмиву та затоплення, найбільш доцільного застосування водних об’єктів; теорію конструювання гідротех. споруд, методи їхнього проектування, будівництва й експлуатації. Г. як галузь техніки об’єднує інж. пошуки і дослідження природ. умов територій, на яких проектуються гідротех. споруди (гідрогеол. умови, рельєф, гідрол. режим), проектування нових гідрол. режимів річок і водойм, створюваних у результаті будівництва гідротех. споруд, а також планування споруд та інж. мереж водогосп. комплексу, їхнє будівництво та експлуатацію. Г. — одна з найдавніших галузей науки і техніки, оскільки ріки здавна використовували як шляхи сполучення, на них будували греблі, водяні млини, мости та відводили зрошувал. канали і водогони. В Україні зародження Г. також пов’язане з цими найпростішими гідротех. спорудами. Нині розрізняють гідротех. споруди заг. (для затримання та створення перепадів рівнів води, зокрема греблі та дамби, водозабірні, водоскидні, регуляційні, водоводи) і спец. (для використання водної енергії, споруди водного транспорту, для водопостачання та каналізації, для рибного господарства, гідромеліорат. комплекси) призначення. Їх класифікують також на річк., морські та озерні; наземні та підземні; в разі потреби об’єднують у гідровузли. Створенням морських тех. комплексів (порти, судноремонтні, суднобудівні заводи та ін. підприємства морегосп. діяльності) займається морська Г. Серед складових тех. комплексів моря — причали, огороджувал. споруди, берегоукріплення, суднопідйомні та суднобудівні споруди, шельфові та ін. об’єкти, зведені у морі. Типи і конструктивні вирішення морських гідротех. споруд залежать від природ. (геол., гідрол.) факторів, технол. (глибина, навантаження), екол., екон. та ін. умов. Для використання гідравліч. енергії річок в Україні у 1930–50-х рр. проводилося масове будівництво малих та середніх ГЕС (див. Гідроелектростанція). Зрошувал. системи України займають бл. 2,5 млн га. Серед них — найбільша в Європі Кахов., а також Інгулец., Краснознам’ян., Бортницька, Пн.-Рогачиц. та системи Пн.-Крим. каналу тощо. Більшість з них мають досконалу дренажну мережу. Функціонують осушувал. та осушувал.-зволожувал. системи двосторонньої дії, площа яких становить 3,3 млн га (Ірпін., Трубіз., Верхньо-Прип’ят., Берегів., Латорицька та ін.). До великих гідротех. об’єктів України належать канали Сіверський Донець– Донбас, Дніпро–Донбас, Дніпро–Кривий Ріг тощо. Об’єкти штуч. поповнення підзем. вод діють у Чернівцях, Мукачевому та в Криму. Розвитку Г. сприяла наук. діяльність М. Біляшівського, Л. Дятловицького, Й. Железняка, В. Мокляка, А. Огієвського, О. Олійника, Є. Оппокова, Г. Павленка, М. Пивовара, Б. Пишкіна, Г. Проскури, І. Розовського, В. Смислова, Г. Сухомела, О. Угінчуса. Останнім часом перед Г. постали нові завдання, зумовлені посиленням антропоген. впливу на довкілля, широким застосуванням нових хім. засобів у виробництві та побуті, зростанням обсягів стічних вод і забрудненням ними річок та водойм, а також виснаженням запасів підзем. вод унаслідок їхнього інтенсив. відбору на водопостачання. Нині наук. дослідж. у галузі Г. проводять фахівці Інституту гідротехніки і меліорації УААН (Київ), Нац. університету водного господарства та природокористування (Рівне).
Рекомендована література
- Терпугов Н. В. Регуляционные сооружения для малых и средних рек Украины. К., 1948;
- Пишкін Б. А. Гідротехнічні споруди. К., 1953;
- Його ж. Динамика берегов водохранилищ. К., 1973;
- Матвеев Е. С. Днепровские гидроузлы. Москва, 1980;
- Мелиорация на Украине. К., 1985.
Завантажити статтю
Наука і вчення 
