Бібліотекознавство

БІБЛІОТЕКОЗНА́ВСТВО — комплексна соціогуманітарна наука про закономірності формування, розвитку і функціонування бібліотек, історію та зміст документних джерел. Як наука Б. має заг.-теор. і теор.-приклад. рівні. Заг. теорія містить: власне теорію (система знання, ідеї, концепції, моделі, закони, понятій. апарат, типології, класифікації, загалом — опис і пояснення суті бібліотеч. справи); методологію (логіка, методи, принципи і способи бібліотекознав. пізнання); історію (вивчення виникнення і розвитку Б. в контексті сусп. трансформацій). Заг. теорія дає цілісну картину уявлень про суть, механізми, тенденції і перспективи розвитку бібліотеч. справи і становить наукову базу для спец. бібліотекознав. теорій, що стосуються конкрет. галузей бібліотеч. справи. До них належать теорії: комплектування (завдання і методи пошуку, відбору, придбання та інвентаризац. обробки документів); бібліотеч.-бібліогр. класифікації (створення таблиць або схем ієрархіч. розподілу документів на основі їх належності до структур відповід. наук); каталогізації (бібліогр. опис, систематизація і предметизація документів, організація каталогів); фондознавства (визначення завдань і технол. системи формування, зберігання та використання документів) і ресурсознавства (куди, крім знань про бібліотеч. фонди, входить осмислення всього інформ., фінанс., матеріал.-тех. і кадр. потенціалу); комп’ютеризації б-к (автоматизація робочих місць, створення електрон. б-к, бібліотеч. мереж, інформ.-пошук. систем, доступ до мережі Інтернет); бібліотеч.-інформ. сервісу (обслуговування оригіналами і копіями документів у чит. залах, дистанційне обслуговування, створення і використання власне бібліотечно-інформ. продуктів — бібліогр., фактогр., довідкових, рефератив., оглядових, аналітичних); управління бібліотеч. процесами (розроблення концепцій, стратегій, планування, організація, контроль, кадрове, фінанс. і матеріал.-тех. забезпечення).

Б. історично пов’язане з бібліографознавством і книгознавством, а також із джерелознавством, архівознавством, документознавством, музеєзнавством, палеографією, археографією, інформатикою, книговидав. і книгорозповсюджувал. справою. Універсал. характер бібліотеч. фондів як осн. предмета Б. зумовлює його зв’язок із багатьма соціогуманітар., тех. і природн. науками, внаслідок чого створ. бібліотечна педагогіка (вивчення проблем взаємовідносин читача і бібліотекаря, засвоєння читачем інформації, бібліотеч. інформ. діяльності); бібліотеч. психологія (дослідження психол. питань поведінки читача, бібліотекаря, управління бібліотеч. процесами); бібліотеч. етика (правила поведінки в б-ці, етич. кодекс бібліотекаря); бібліотеч. статистика (кількісний аналіз складових бібліотеч. справи); історія б-к. З розвитком бібліотеч. справи, підвищенням соц. ролі б-к чільне місце серед бібліотекознав. інтегратив. наук зайняли бібліотеч. економіка (екон. аналіз бібліотеч. комплексу), бібліотечна естетика (естетизація бібліотеч. середовища), бібліотечна політика (концепції, стратегії, принципи, пріоритети розвитку бібліотеч. справи) і бібліотечне право (законодавче регулювання бібліотеч. справи). Бібліотечна політика і бібліотечне право керуються Законами України «Основи законодавства України про культуру», «Про бібліотеки і бібліотечну справу», «Про обов’язковий примірник документів», «Про видавничу справу», «Про інформацію», «Про Концепцію Національної програми інформатизації», «Про Національну програму інформатизації» тощо. Від серед. 20 ст. активно розвиваються бібліотечна соціологія (соціол. дослідження діяльності б-к), бібліотечна професіологія (розробка комплексу питань підготовки і труд. діяльності бібліотеч. кадрів), бібліотеч. маркетинг (аналіз ринкової бібліотеч. діяльності), бібліотеч. менеджмент (визначення стратегій і тактики самост. управління б-кою, пошук оптимізації управління бібліотеч. процесами) і бібліотечна футурологія (прогноз розвитку бібліотеч. справи, зокрема в інформ. суспільстві). В Україні від 1999 діє держ. «Програма збереження бібліотечних і архівних фондів на 2000–2005 роки».

Процеси збирання, нагромадження, зберігання книжок одночасно формували і початкові бібліотекознавчі уявлення про комплектування, упорядкування, використання книжк. фонду. У створ. Ярославом Мудрим при Софій. соборі б-ці-скрипторії (осередку переписування книг) здійснювалось оброблення першоджерел (переклади, укладання «ізборників»), писалися літописи, повчання, слова, трактати. Книголюбами і бібліотекознавцями були також князі Святослав Ярославович, Володимир Мономах. У Київ. Русі бібліотеч. центрами і водночас центрами формування Б. були монастирі (особливо Києво-Печерський), згодом православні братства, зокрема львівські. Помітна роль у бібліотекотворенні і формуванні вітчизн. Б. належить православ. церков. ієрархам, зокрема П. Могилі.

Центрами розвитку бібліотеч. знань стають б-ки ВНЗів. Створюються бібліотекознавчі школи Києво-Могилян. академії, Ставропігій. інституту у Львові, Львів., Харків., Київ., Одес. і Чернів. університетів. Вагомий внесок у Б. зробили великі публічні б-ки, зокрема товариства «Просвіта», НТШ.

Як самост. наука Б. в Україні формується наприкінці 19 — поч. 20 ст. Засн. харків. школи Б. були К. Рубинський, Л. Хавкіна, Х. Алчевська. К. Рубинський розробляв питання предмета Б.; Л. Хавкіна створила в Харків. громад. б-ці перший вітчизн. наук. підрозділ — відділ Б., досліджувала проблеми бібліотеч. освіти, організації б-к і керівництва ними; Х. Алчевська була першою укр. дослідницею попиту читача. Паралельно розвивалася школа Б. в Києві, найвідомішими представниками якої були дир. б-ки Університету св. Володимира у Києві В. Кордт та зав. б-ки Київ. духов. академії К. Думитрашко, котрі зробили знач. внесок у теорію і практику організації б-к, формування їх фондів. Особливо активізувалися бібліотекознавчі розроблення під час і після створення (1918) Нац. б-ки Укр. Держави в Києві. Закон про утворення фонду цієї б-ки (підготували М. Василенко, В. Вернадський та В. Кордт) — перший законодав. документ про бібліотечну справу в Україні. У відозві «Від Тимчасового Комітету для заснування Національної Бібліотеки Української Держави в м. Києві», інструкції цьому Комітетові та «Статуті Національної Бібліотеки Української Народної Республіки в м. Києві при Українській Академії наук» було закладено модель універсал. наук. б-ки, вимоги до її фондів, структури, функцій. У відозві Тимчас. комітету Нац. бібліотека розуміється як велика книгозбірня «всесвітнього типу», в якій нагромаджувалося «все, що витворено людською думкою та знаттям по всіх науках». Одночасно вперше ставилися спец. завдання — «закласти Український Відділ, себто відділ Ucrainica, присвячений літературі про Вкраїну та про вкраїнський народ», створити повну нац. бібліографію — зібрати «все, що друкувалося будь-коли і будь-де українською мовою», літературу, «писану всіма мовами» про все, що стосується України; завдання каталогізації — створювати «зручні для користування каталоги» та організувати «спільний каталог всіх головних громадських і державних бібліотек України». Модель Нац. б-ки, запропонована В. Вернадським, С. Єфремовим, Г. Житецьким, В. Кордтом, А. Кримським та Є. Перфецьким, і досі є зразком формування і розвитку універсал. наук. б-к.

НБУВ — гол. бібліотекознав. центр в Україні. У 1-й пол. 20 ст. знач. вплив на розвиток укр. Б. мали її директори — Є. Кивлицький (комплектування, каталогізація), С. Постернак (структура, функції б-ки, бібліотекознавча аспірантура), В. Іваницький (організація і технологія бібліотеч. справи), Н. Миколенко (культур.-просвітн. функція б-ки), В. Іванушкін (фондознавство, читачознавство, міжнар. книгообмін) та ін. Найяскравішою постаттю серед укр. бібліотекознавців 1-ї пол. 20 ст. був Ю. Меженко. Автор концепції нац. бібліографії та основополож. питань бібліотеч. технології. У 20-х рр. 20 ст. у Києві в галузі Б. розпочинали дослідну і практичну роботу Д. Балика, Л. Биковський, І. Огієнко, О. Оглоблин, С. Сірополко та ін., які продовжили бібліотекознавчу діяльність за межами України. У 20 ст. укр. діаспора сформувала б-ки, які синтезували вітчизн. і зарубіж. досвід Б.: УВУ (Відень, Мюнхен), НТШ (США, Канада), Канад. інститут укр. студій, Гарвард. інститут українознавства та ін. Серед діаспор. бібліотекознавців кін. 20 ст. слід назвати Б. Ясінського, Д. Штогрина, С. Андрушків. 1917–21 створюються спеціалізов. установи й організації бібліотекознав. профілю: Бібліотечно-архів. відділ ЦР, НДІ (комісія) бібліотекознавства та бібліографії, НДІ книгознавства, відділи, музеї-лабораторії при великих б-ках. 1935 у Харкові створено Укр. бібліотеч. інститут, який очолив пед. і дослідницьку роботу в галузі Б. Зав. каф. і деканом факультету бібліотекознавства Інституту була Н. Фрідьєва — одна із основоположників укр. бібліотекознав. науки. У 1920–40-х рр. поступово в Україні сформувалася і бібліотекознавча періодика: «Книжний вістник» (1919), «Бібліологічні вісті» (1923–30), «Бібліотечний журнал» (1925–26), «Бібліотечний збірник» (1926–27), «Журнал бібліотекознавства та бібліографії» (1927–30), «Труды Харьковского государственного библиотечного института» (1940), «Журнал Бібліотеки Академії наук УРСР», бюлетені, збірники.

Теор. дослідження охопили коло важл. бібліотекознав. проблем: предмет і структура Б., фондознавство, бібліотечні класифікації, каталогізація, обслуговування читачів, збереження фондів, управління бібліотеками і бібліотеч. справою. Новий етап у розвитку Б. — початок автоматизації бібліотеч. процесів і застосування комп’ютер. технологій (70–80-і рр.). Створ. Київ. інститут культури і його Микол. і Рівнен. філії з бібліотеч. ф-тами. Розширено міждисциплінарні бібліотекознавчі дослідження. Універсал. наук. б-ки реорганізовано у н.-д. установи з питань Б., бібліографознавства, книгознавства, інформатики, культурології. 90-і рр. 20 ст. позначені піднесенням Б. в контексті заг. соц. і культур. оновлення. Бібліотечні навч. заклади набули вищого статусу: Харків. інститут культури та Київ. інститут підвищення кваліфікації працівників культури перетворено на академії, Київ. інститут культури і його Рівнен. філію — на університети (крім бібліотекарів і бібліографів тут готують культурологів, бібліотеч. менеджерів, маркетологів). Виникли асоціації б-к і бібліотекарів. Засн. низку бібліотекознав. наук.-практ. журналів («Бібліотечний вісник», «Бібліотечна планета», «Вісник Книжкової палати») та серії наук. бібліотекознав. праць. У Харків. і Київ. академіях культури, Київ. нац. університеті культури і мистецтв, НБУВ відкрито аспірантури, докторантури і спеціаліз. ради для захисту доктор. і кандидат. дисертацій з Б., бібліографознавства і книгознавства.

Одночасно з бібліотеч. навч. закладами функції центрів бібліотекознав. досліджень виконують загальнодержавні (нац., парламент., тех., мед., с.-г., істор., юнац., дит., педагогічна), ЛНБ, Одес. та Харків. наук. б-ки, а також низка університет. і обл. універсал. наук. б-к. Поряд із бібліотекознавцями старшого покоління (В. Бабич, В. Волинець, А. Корнієнко, Р. Павленко, Л. Ковальчук, А. Чачко, Г. Швецова, О. Ботушанська, Л. Незнамова, Л. Макаренко), працює нова генерація: О. Башун, А. Бровкін, Т. Добко, В. Дерлеменко, В. Дригайло, Л. Дубровіна, В. Жук, В. Загуменна, В. Ільганаєва, Т. Ківшар, О. Кириленко, Г. Ковальчук, О. Колосовська, С. Кулешов, Н. Кушнаренко, І. Мейжис, Л. Муха, Т. Павлуша, В. Пашкова, Л. Петрова, В. Попроцька, В. Скнар, М. Слободяник, О. Степченко, Л. Філіпова, В. Шейко, Я. Чепуренко, Т. Ярошенко, В. Ярощук та ін. Кін. 20 — поч. 21 ст. в укр. Б. ознаменувалися посиленою увагою до розроблення моделей б-ки інформ. суспільства, бібліотеч. комп’ютер. технологій, розвитку бібліотеч.-інформ. обслуговування, менеджменту, маркетингу, теорії і практики нац. бібліографії і біобібліографії, бібліотеч. соціології, психології і педагогіки, технології збереження, консервації і реставрації бібліотеч. фондів. Вивчаються проблеми перенесення інформації з паперових на електронні носії, формування електрон. б-к і каталогів, удосконалення ББК. Активізувалися дослідження меморіал., когнітив. і культурол. функцій б-к, історії бібліотеч. справи. Укр. Б. перетворюється в багатопрофіл. міждисциплінарну науку, що теоретично обґрунтовує розвиток б-к як триєдиного — бібліотечно-бібліогр., наук.-інформ. і культурол. комплексу, адаптацію б-к до потреб інформ. суспільства.

Розмір шрифту

Бібліотекознавство

Рекомендована література

Інформація про статтю