Агітпроп

Визначення і загальна характеристика

АГІТПРО́П — термін, вживаний на по­значе­н­ня більшовицького масового агітаційно-пропагандистського мистецтва перших років після пере­вороту в жовтні 1917, яке характеризувалося символіко-алегоричною образністю у таких видах, як плакат, вуличні декорації, настін­ні роз­писи, скульптура, полі­графія. Інша назва — агіт­пропаганда. Рад. владі, яка не шкодувала коштів для того, щоб викори­стати можливості мистецтва для впливу на маси, вдалося залучити до пропаганди комуніст. ідей першокласних художників і літераторів. Твори укр. А.: настін­ні композиції в Луцьких червоноарм. казармах у Києві роботи М. Бойчука, І. Падалки, Т. Бойчука, О. Павленко, В. Седляра (1919); роз­пис агітпо­їзда «Червона Україна» роботи В. Єрмилова (1920); політплакати — «В. І. Ленін» А. Страхова (1924), «Революційний крок держіть» А. Петрицького (1919), «На коня, робітнику і селянине» Б. Силкіна (1920), «Червоній Армії» І. Рабиновича (1919); ілюстрації Г. Нарбута в ж. «Солнце труда», «Мистецтво»; декор. панно «Вихор» Г. Собачко-Шостак (1919). Завдяки держ. замовле­н­ням Наркомосу і Наркомвійська УСРР, Бюро укр. преси, місц. від­діле­н­ня РОСТА політ. мистецтво набуває широкого роз­маху.

У Києві 1919 до оформле­н­ня рев. свят (День Червоної Армії, День пролетарської культури, 1 Травня, День Білої квітки, Всеукр. день дитини тощо) за­прошувано художників із Укр. АМ, проф­спілки художників Києва, Товариства діячів укр. пластич. мистецтва, студії декор. мистецтва, Культурліги, Київ. худож. училища. Най­активнішу роль у прикрашан­ні київ. вулиць ві­діграли група арха­їстів на чолі з М. Бойчуком; художники-реалісти Ф. Кричевський, Ф. Красицький, М. Прахов, М. Струн­ников із учнями художнього училища; група кубофутуристів на чолі з О. Екс­тер і О. Богомазовим; художники-графіки, очолені Г. Нарбутом. У Харкові в мистецтві А. працювали митці з угруповань «Союз 7» і «Художній цех», в Одесі — «Товариство незалежних». 1919 створено перші зразки рев. космізму (напр., панно О. Хвостенка-Хвостова «Бережись, Антанто, Труд іде» до Всерос. першотравн. недільника, Київ). Динаміч. декор. формами вирізнялися вуличні панно, що при-крашали Одесу до 1 Травня 1919 (художники А. Нюренберґ, С. Фазіні, С. Олесевич, О. Екс­тер, Т. Фраєрман). До дня зу­стрічі гостей 2-го зʼ­їзду Комінтерну 1920 яскраво декоровано Харків (О. Хвостенко-Хвостов) та Одесу (Б. Косарев). Великий фриз (6×30 м) «Червона Армія не знає пере­шкод» роботи А. Страхова змонтовано на фронтоні тріумф. арки, зведеної влітку 1920 у Катеринославі (нині Дні­пропетровськ) до зу­стрічі 1-ї Кін­ної армії. В арсеналі А. — роз­писи інтерʼєрів червоноарм. казарм і робітн. клубів, театрів. Стіни Луцьких казарм прикрашали композиції «Мир», «На варті», «Жнива», «Гуляй, душа, без кунтуша», виконані в стилістиці монум. малярства княжої України. Роз­пис «Стіни Героїв Трипі­л­ля» у Подільському комсомол. клубі в Києві створив 1920 З. Толкачов, викори­ставши при­йоми мистецтва Від­родже­н­ня. В. Єрмилов 1920 у настін. роз­писах Харків. гарнізон. клубу за­стосував манеру кубофутуризму в по­єд­нан­ні з при­йомами наїв. мистецтва (т. зв. нео­примітивізму). Динам. ритмом і площин. декоративністю по­значене 8-метрове панно О. Хвостенка-Хвостова «Труд, наука, мистецтво» для залу УкРОСТА в Харкові (1921). Інтерʼєри оформлювали також Г. Цапок (панно «Пере­куєм гармати на плуги» для театру Мус­сурі, Харків, 1919), А. Петрицький (панно «Громадянська війна», «Більшовицьке будівництво» для Дарниц. залізнич. клубу, Київ, 1920), Г. Бондаренко (роз­пис Вощенків. казарм у Харкові, разом з В. Єрмиловим), А. Райлян (Новгород-Сіверський). У роз­писах агітпо­їздів і агітпароплавів пере­важали традиції нар.-декор. живопису (агітпо­їзд «Червона Україна», художники В. Єрмилов, О. Хвостенко-Хвостов, С. Прохоров, О. Кокель; агітпо­їзд ім. Сталіна — О. Хвостенко-Хвостов; «Вся влада Радам» — Г. Цапок, М. Міщенко, Г. Бабаєв, О. Левада; агітсанпо­їзд 12-ї армії — О. Богомазов; агітпароплав «Пушкін» — О. Екс­тер, К. Редько, О. Тишлер). Випуск плакат. продукції забезпечували Київ. бюро укр. преси (1919, художники Б. Єфимов, М. Кочергін, І. Рабинович); Харків. від­діл. УкРОСТА (1920–21, «Вікна сатири», художники О. Хвостенко-Хвостов, В. Єрмилов, Г. Бондаренко, Л. Каплан, І. Іванов, А. Волненко, Ю. Ганф); Держ. малярсько-декор. майстерня, якою керував М. Бойчук (Київ, 1920, І. Падалка, О. Павленко, О. Богомазов, К. Редько); художня секція політ­управлі­н­ня Київ. військ. округу на чолі з В. Невським (1920–21, Б. Силкін, Л. Хижинський, М. Алексєєв, М. Брім­мер); одес. від­діле­н­ня ЮгРОСТА під керівництвом Б. Єфимова і Б. Косарева (1920–21, С. Фазіні, С. Зальцер, О. Глузкін, О. Фікс, Л. Ривʼєн, І. Колесников). «Вікна РОСТА» у Мелітополі 1920 оформляв О. Тишлер. Серію листівок «Азбука революції» видав у Харкові 1921 А. Страхов. У Полтаві готував політплакати П. Рожанковський, у Житомирі — Г. Раузе. Патетико-героїчним плакат. духом пройнята книжк. графіка Г. Нарбута (робітник із гвинтівкою на обкладинці ж. «Солнце труда», 1919; робітник-Апол­лон і пролетар. Козак Мамай у ж. «Мистецтво», 1919–20) і О. Маренкова (богатирі-червоноармійці у ж. «Революцион­ный фронт», Харків, 1921). Складовою частиною укр. А. стали скульптурні памʼятники вождям революції і видат. діячам укр. культури, у пластиці яких реаліст. подібність по­єд­нувалася з екс­пресив. загостре­н­ням форми. Це гіпс. погру­д­дя В. Леніна і Т. Шевченка роботи Ф. Балавенського (1919); бронз. памʼятник К. Марксу (1922) і бюст К. Лібкнехта (1919) роботи Й. Чайкова, тимчас. памʼятник Р. Люксембурґ, зроблений М. Епштейном (усі — в Києві); погру­д­дя Т. Шевченка скульптора Б. Кратка в Харкові (1920); памʼятник К. Марксу роботи М. Гельмана в Одесі (1920). Значну роль у мистецтві А. в Україні ві­ді­грав І. Кавалеридзе, автор 4-х памʼятників, виготовлених з бетону, що їх встановлено протягом 1918–23: Т. Шевченкові і Героям революції в Ромнах, Г. Сковороді в Лохвиці й гігант. статуї Артема в Артемівську. Для виготовле­н­ня скульптур у Харкові, Києві, Одесі та Чернігові організовано держ. майстерні.

Літ.: Українська Радянська скульптура. К., 1957; Касіян В. Українська радянська графіка. К., 1959; Нариси з історії українського мистецтва. К., 1966; Історія українського мистецтва: В 6 т. Т. 5–6. К., 1967–1968.

Д. О. Горбачов

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю