Коломийка

КОЛОМИ́ЙКА — жанр української усної народної творчості, найбільш поширений у Західній Україні. Термін «К.» ві­домий від 1820-х рр. із рукопис. зошита «Со­браниє піснь руских історичних» Г. Ількевича. Походже­н­ня назви повʼязують з м. Коломия (нині Івано-Фр. обл.). К. — пісня, напис. т. зв. коломийк. роз­міром, що складається з 2-х рядків, кожен з яких має 14 скла­дів з малою цезурою після 4-го та великою — після 8-го складів і закінчується парокситон. римою. К. охоплюють як родин­но-побут., так і соц. теми. Тематично близькі твори обʼ­єд­нують у коломийк. вʼязанки (віночки). За кількіс. складом, тематикою, час­тотою викона­н­ня і творе­н­ня К. посідають провід­не місце в укр. нар. творчості. Типологічно у сло­вʼян. фольклорі до них най­ближ­чі польс. краковʼяки, чеські трав­ниці, болг. припʼявці, рос. частушки. В укр. писем. джерелах коломийк. строфу виявлено у тво­рах 17 ст. Найдавніший запис К., датов. 1704, зна­йшов 1980 В. Грабовецький на берегах «Га­лицької гродської книги». Укр. фольклористи припускають, що існує понад 25 тис. куплетів. Їх записують від 1820-х рр. Серед збирачів — Г. Ількевич, Я. Головацький, І. Вагилевич, М. Лучкай, В. Гнатюк, І. Франко,І. Кудрик, П. Руснак, Г. Шухевич, М. Шагала, І. Сенько, І. Прокопів.

У різних пісен. збірниках К. вміщують від 1833. У 1864 у Львові побачила світ перша книжка з на­звою «Коломыйки и шумки», яку впорядкував С. Щасний. Від­­тоді ви­дано понад 30 збірок К. в Україні та за кордоном, зокрема «Коломийки» (Л., 1905–07, т. 1–3), «Коломийки» (1969), «Коломий­ки» (1973; обидві — Київ), «Як за­чую коломийку» (Уж., 1975), «Ші­дарідай­дана» (1999), «Коломий­ки під­гірського краю» (2002), «Ко­ломийки Прикарпа­т­тя» (2006; усі — Івано-Франківськ). Серед су­час. коломийкарів — М. Савчук, Р. Кумлик, І. Бігун, О. Чупак, С. Молдавчук. Ві­домим гуцул. ко­ломийкарем, який акомпанує на скрипці і складає жартівливі К., є Д. Рокіщук. Цей жанр фолькло­ру досліджували І. Франко, В. Гна­тюк, М. Сумцов, О. Дей, Н. Шу­мада, Р. Кирчів та ін. Перші запи­си мелодій здійснив у 1830-х рр. К. Ліпінський, згодом — І. Колес­са, Ф. Колес­са, Д. Роз­дольський, Г. Хоткевич, П. Бажанський, Р. Гарасимчук та ін. Мелодії К. досліджували Ф. Колес­са, М. Грінченко, З. Василенко, Б. Луканюк та ін. К. широко використовували в академ. музиці як основу темат. матеріалу

Пе­реважну більшість композицій із К. в основі створ. для фортепіано: К. для фортепіано в 4 руки С. Аб­рисовського, «Велика коломийка» П. Бажанського, К. Б. Вахнянина, Р. Ганінчака, В. Овчарен­ка, Я. Ярославенка, 3 К. М. Колес­си, «Буковинська коломийка» З. Лиська, К. «Вітрогони» О. Ни­жанківського; К. для оркестру нар. інструментів написали В. По­льовий, В. Шумейко, 4 К. для домри (мандоліни) і гітари — Є. Мілка; для скрипки і фортепіано — В. Без­коровайний, О. Шац; хор «Коломийка» створив А. Гна­тишин, однойм. оркестр. пісню — Т. Ященко. Коломийк. стро­фу за­стосовують і в поезії, зокрема Т. Шевченко, Л. Глібов, П. Куліш, М. Шашкевич, І. Вагилевич, С. Воробкевич, Ю. Федь­кович, С. Ру­данський, Ю. Шкрумеляк, В. Симоненко, Т. Мельничук.

Як нар. танець К. (ін. назви «Танець», «Гуцулка», «Березунка» то­що) найбільш пошир. на Гуцуль­щині та Покут­ті. Виконують у зам­кнутому колі здебільшого парами чоловік–жінка, рідше — гуртом. Р. Гарасимчук записав у 1930-х рр. у 42-х гуцул. селах понад 60 назв коломийк., козачк. та коломийк.-козачк. танців. 1939 у Львові ви­дав кн. «Tańce huculskie». Коломийк. танці на сцені популяри-зували В. Авраменко, Я. Чуперчук, Б. Демків та ін. Коломийк. мотиви присутні також в укр. малярстві, нар. скульптурі та ткац­тві.

На­прикінці 1920-х рр. нью-йорк. фірма грамзапису «Columbia» випустила платівки «Коломийка повітова» та «Гуцульська коломийка». 2004 зʼявився компакт-диск з автентич. гуцул. К. у вико­­нан­ні М. Савчука «Золоті коломийки». Від 1989 у м. Коломия проводять фестиваль «Коломий­­ка», метою якого є збере­же­н­ня і популяризація цього жан­ру нар. творчості.

Завантажити статтю