Межигірський художньо-керамічний технікум

Визначення і загальна характеристика

МЕЖИГІ́РСЬКИЙ ХУДО́ЖНЬО-КЕРАМІ́ЧНИЙ ТЕ́ХНІКУМ  — середній навчальний заклад, що готував художників і технологів-керамістів. Створ. 1919 Постановою 3-го Всеукр. з’їзду Рад, відкрито 1920 як Межигір. школу-майстерню кераміки у с. Нові Петрівці (нині Вишгород. р-ну Київ. обл.) на тер. Межигір. монастиря (школі передано 2 церкви, орну землю, ліс, луки, сад). Укр. Червоний хрест устаткував майстерні новими верстатами і горном; передано обладнання з Київ. ф-ки цегли й керам. виробів Й. Андржейовського, верстати й аерограф — із Баранів. фарфор. заводу (нині Житомир. обл.) та виробництва М. Брички з Полонного (нині Хмельн. обл.), приладдя для розпису та декорування виробів — із Буд (нині Харків. обл.). За постановою Наркомосу 1920 сюди переведено Глин. худож.-керам. школу (60 учнів і кілька педагогів) із Ромен. пов. Полтав. губ. (нині Сум. обл.) та створ. держ. худож.-вироб. керам. майстерню Всеукр. комітету мистецтв. Згодом навч. учні з ближ. сіл, діти робітників Будян. фаянс. заводу. 1-й дир. — Л. Крамаренко. 1921 на стажування прибули випускники Укр. АМ (Київ) із майстерні М. Бойчука — В. Седляр (1923–30 — директор), О. Павленко (живопис), І. Падалка (композиція), П. Іванченко (малювання); їхня практика переросла у самост. діяльність. Також серед викл. — Б. Кратко (скульптура), О. Мизін (композиція), Є. Сагайдачний, К. Кривич (обидва — малювання), І. Морачевський (теплотехніка), О. Черепова (технологія). Нар. майстри Б. Боровичко та М. Касихін проводили практ. заняття за гончар. кругом. Кращі студенти — П. Бідасюк, Д. Головко, М. Котенко, П. Мусієнко, Н. Федорова та ін. Учнів орієнтували на зразки агітфарфору Ленінгр. фарфор. заводу (нині С.-Петербург). У розпис вводили рев. гасла, заклики та геральдику, що співіснували з нар. формами виробів, укр. орнаментом. Від 1921 на замовлення та для виставок виготовляли глиняні, фаянс., кам’яномасові, майолік. вироби ручного формування з несклад. техніками декорування (зокрема малювання ріжком, квачем). Надійшло замовлення від Укрзовнішторгу. 1922 розроблено 60 зразків майолік. посуду з розписом та декор. скульп­тури. 1922–23 понад тисячу учнів. робіт експонували на худож. виставках у Празі, Венеції, Парижі та Берліні, у березні 1923 — на Всесоюз. худож.-пром. виставці в Москві. Ці успіхи дали підстави визнати школу технікумом. Відкрили технол. і худож. факультети (іспити при вступі були однаковими). Із 4-х курсів на перших двох навч. проводили спільно, щоб технологи добре малювали, а художники досконало знали технологію керам. виробництва; тому випускники вражали професіоналізмом. Вивчали розпис Михайлів. та Софій. соборів у Києві, копіювали мист. шедеври. У навч. практиці межигірців уперше в Україні використано техніку декору фаянсу аерографом. 1923 долучено частково збережене обладнання Межигір. фаянс. ф-ки та організовано «Рев. ляльк. театр» (скриньку й два комплекти ляльок наприкінці 1920-х рр. передано до Театр. музею, що містився у Києво-Печер. лаврі у Всеукр. музей. містечку). Учні складали частівки про своє життя, створювали вистави у формі шаржів на друзів (ставили їх у клубі, який розписали фресками), випускали рукопис. ж. «Мистець». У Преображен. соборі розташували Музей кераміки фаянс. ф-ки (зберігали також вироби учнів технікуму — дрібну пластику, плесканці, куманці, декор. миски й тарелі з портретами, вази тощо), який відвідали Лесь Курбас, О. Довженко, Остап Вишня, Ю. Яновський, В. Сосюра, О. Копиленко. 1928 навч. заклад реорганізовано в худож.-керам. інститут. 1931 переведено до Києва, перейменовано на Укр. технол. інститут кераміки і скла (розміщено на тер. політех. інституту), а худож. факультет із програмами й обладнанням передано до керам. відділення Одес. худож. інституту (дир. М. Жук), решту закладу перейменовано на Укр. інститут силікатів, 1936–37 об’єднано з хім. ф-том Київ. політех. інституту. Окремі роботи викл. та учнів зберігаються у НМУНДМ, Нац. музеї історії України (обидва — Київ), МЕХП (Львів).

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю