Межигірський художньо-керамічний технікум

МЕЖИГІ́РСЬКИЙ ХУДО́ЖНЬО-КЕРАМІ́ЧНИЙ ТЕ́ХНІКУМ — середній на­вчальний заклад, що готував художників і технологів-керамістів. Створ. 1919 По­становою 3-го Всеукр. зʼ­їзду Рад, від­крито 1920 як Межигір. школу-майстерню кераміки у с. Нові Петрівці (нині Вишгород. р-ну Київ. обл.) на тер. Межигір. монастиря (школі пере­дано 2 церкви, орну землю, ліс, луки, сад). Укр. Червоний хрест устаткував майстерні новими вер­статами і горном; пере­дано обладна­н­ня з Київ. ф-ки цегли й керам. виробів Й. Андрже­йовського, вер­стати й аеро­граф — із Баранів. фарфор. заводу (нині Житомир. обл.) та виробництва М. Брички з Полон­ного (нині Хмельн. обл.), прила­д­дя для роз­пису та декорува­н­ня виробів — із Буд (нині Харків. обл.). За по­становою Наркомосу 1920 сюди пере­ведено Глин. худож.-керам. школу (60 учнів і кілька педагогів) із Ромен. пов. Полтав. губ. (нині Сум. обл.) та створ. держ. худож.-вироб. керам. майстерню Всеукр. комітету мистецтв. Згодом навч. учні з ближ. сіл, діти робітників Будян. фаянс. заводу. 1-й дир. — Л. Крамаренко. 1921 на стажува­н­ня прибули випускники Укр. АМ (Київ) із майстерні М. Бойчука — В. Седляр (1923–30 — директор), О. Павленко (живопис), І. Падалка (композиція), П. Іванченко (малюва­н­ня); їхня практика пере­росла у самост. діяльність. Також серед викл. — Б. Кратко (скульптура), О. Мизін (композиція), Є. Сагайдачний, К. Кривич (обидва — малюва­н­ня), І. Морачевський (теплотехніка), О. Черепова (технологія). Нар. майстри Б. Боровичко та М. Касихін проводили практ. заня­т­тя за гончар. кругом. Кращі студенти — П. Бідасюк, Д. Головко, М. Котенко, П. Мусієнко, Н. Федорова та ін. Учнів орієнтували на зразки агітфарфору Ленінгр. фарфор. заводу (нині С.-Петербург). У роз­пис вводили рев. гасла, заклики та геральдику, що спів­існували з нар. формами виробів, укр. орнаментом. Від 1921 на замовле­н­ня та для ви­ставок виготовляли глиняні, фаянс., камʼяномасові, ма­йолік. вироби ручного формува­н­ня з не­склад. техніками декорува­н­ня (зокрема малюва­н­ня ріжком, квачем). Наді­йшло замовле­н­ня від Укрзовнішторгу. 1922 роз­роблено 60 зразків ма­йолік. посуду з роз­писом та декор. скульп­тури. 1922–23 понад тисячу учнів. робіт екс­понували на худож. ви­ставках у Празі, Венеції, Парижі та Берліні, у березні 1923 — на Всесоюз. худож.-пром. ви­ставці в Москві. Ці успіхи дали під­стави ви­знати школу технікумом. Від­крили технол. і худож. факультети (іспити при вступі були однаковими). Із 4-х курсів на перших двох навч. проводили спільно, щоб технологи добре малювали, а художники досконало знали технологію керам. виробництва; тому випускники вражали професіоналізмом. Ви­вчали роз­пис Михайлів. та Софій. соборів у Києві, копіювали мист. шедеври. У навч. практиці межигірців уперше в Україні викори­стано техніку декору фаянсу аеро­графом. 1923 долучено частково збережене обладна­н­ня Межигір. фаянс. ф-ки та організовано «Рев. ляльк. театр» (скриньку й два комплекти ляльок на­прикінці 1920-х рр. пере­дано до Театр. музею, що містився у Києво-Печер. лаврі у Всеукр. музей. містечку). Учні складали частівки про своє життя, створювали ви­стави у формі шаржів на друзів (ставили їх у клубі, який роз­писали фресками), випускали рукопис. ж. «Мистець». У Преображен. соборі роз­ташували Музей кераміки фаянс. ф-ки (зберігали також вироби учнів технікуму — дрібну пластику, плесканці, куманці, декор. миски й тарелі з порт­ретами, вази тощо), який від­відали Лесь Курбас, О. Довженко, Остап Вишня, Ю. Яновський, В. Сосюра, О. Копиленко. 1928 навч. заклад реорганізовано в худож.-керам. ін­ститут. 1931 пере­ведено до Києва, пере­йменовано на Укр. технол. ін­ститут кераміки і скла (роз­міщено на тер. політех. ін­ституту), а худож. факультет із про­грамами й обладна­н­ням пере­дано до керам. від­діле­н­ня Одес. худож. ін­ституту (дир. М. Жук), решту закладу пере­йменовано на Укр. ін­ститут силікатів, 1936–37 обʼ­єд­нано з хім. ф-том Київ. політех. ін­ституту. Окремі роботи викл. та учнів зберігаються у НМУНДМ, Нац. музеї історії України (обидва — Київ), МЕХП (Львів).