Медична географія

МЕДИ́ЧНА ГЕОГРА́ФІЯ — наука, що ви­вчає вплив сере­довища на здоровʼя людини, а також закономірності територіального пошире­н­ня хвороб та патологічних станів. Обʼєктом ви­вче­н­ня М. г. є геосистема «довкі­л­ля–­стан здоровʼя людини». Фактори навколиш. сере­довища можуть мати як позитив., так і негатив. значе­н­ня, тобто стимулювати здоровʼя або спричиняти хвороби. Під час мед.-геогр. дослідж. враховують думку, що усім люд. хворобам притаман­на геогр. та екол. мінливість; немає єдиної причини для всіх хвороб; М. г. дає важливий матеріал для етіології хвороб. У М. г. ви­окремлюють структурні під­роз­діли: нозогео­графію, мед. ландшафто­знавство та мед. країно­знавство. Нозогео­графія ви­вчає ареал пошире­н­ня окремих нозол. форм (хвороб) і причини цього пошире­н­ня. Мед. ландшафто­знавство досліджує вплив природ. компонентів (рельєфу місцевості, зокрема висоти над рівнем моря, характеру клімату, вод, ґрунтів, гірських порід, особливостей рослин. і тварин. світу) на здоровʼя людини, характерні риси ландшафтів та їхніх морфол. одиниць соц.-природ. комплексів, а також антропоген. змін природно-територ. комплексів. На основі цих дослідж. проводять від­повід­не карто­графува­н­ня та роз­робляють методи й засоби покраще­н­ня стану довкі­л­ля. Мед. країно­знавство ви­вчає мед.-геогр. особливості територій окремих держав та їхніх адм. одиниць. Його гол. зав­да­н­ня — мед.-геогр. характеристика територій, виявле­н­ня особ­ли­востей організації служби охорони здоровʼя, встановле­н­ня причин захворювань та створе­н­ня рац. системи мед. обслуговува­н­ня населе­н­ня. М. г. почала формуватися в 19 ст. Нім. учений К. Фукс у книзі «Medizinische Geographie» («Медична гео­графія», Берлін, 1853) ви­значив її як науку, за законами якої на Землі поширюються хвороби (нозології). Він також увів поня­т­тя «геогр. нозологія» і «нозол. гео­графія». Перші мед.-геогр. праці належали пере­важно лікарям (нім. епідеміологу А. Гіршу, франц. військ. лікарю Ж. Будену та ін.). Лише у 1940-х рр. гео­графи долучилися до роз­робле­н­ня питань М. г. У Німеч­чині під керівництвом Е. Ро­зенвальдта 1952–57 опубліко­ва­но 3-том. атлас пошире­н­ня епідем. хвороб у світі, в якому від­ображено не тільки нозо­ареали, але й фактори, що зумовлюють пошире­н­ня хвороб. Подібну роботу ви­дано 1950–55 Амер. геогр. товариством. Учений Ж. Мей за­значав, що М. г. досліджує взаємозвʼязок між патоген. формами (виникне­н­ням хвороб) і геогр. факторами. Укр. лікар С. Подолинський у праці «Життя і здоровʼя людей на Україні» (Женева, 1878) вказував, що здоровʼя залежить насамперед від стану природ. середо­вища, харчува­н­ня тощо. В. Кубі­йович в «Атлясі України й суміжних країв» (Л., 1937) подав карти заг. смертності населе­н­ня, зокрема дітей. У СРСР мед.-геогр. дослідж. проводили О. Шошин (1962), О. Авцин (1972), А. Воронов (1981), О. Райх (1984), О. Чаклін (1986) та ін. У цей період сформувалися вче­н­ня про природно-осередк. хвороби та ландшафтну епідеміологію (Є. Па­вловський), біо­хім. ендемії (О. Вино­градов) тощо. Новий етап мед.-геогр. дослідж., що роз­почався після здобу­т­тя Україною незалежності, характеризується посиле­н­ням екол. під­ходу до аналізу та оцінюва­н­ня території. За допомогою картогр. моделюва­н­ня роз­роблено системну концепцію мед.-геогр. аналізу. 1995 у Києві ви­дано мед.-геогр. атлас України (В. Барановський, В. Шевченко та ін.). Здійснено аналіз екол.-геогр. перед­умов пошире­н­ня захворювань населе­н­ня (нозологій), їх територ. диференціації, гео­графії служб охорони здоровʼя. Ві­домим центром мед.-геогр. дослідж. є Чернів. університет, де сформувалася та діє наук. школа під керівництвом В. Гуцуляка. На основі аналізу показників техноген. за­брудне­н­ня й здоровʼя населе­н­ня роз­роблено методику та здійснено оцінку мед.-екол. ситуації окремих територій. Уперше в Україні проведено дослідж. на ландшафтно-геохім. основі та виділено ландшафтні нозотопи. Попри за­значені наук. досягне­н­ня М. г. ще існує низка регіонал. про­блем, зокрема комплекс. мед.-геогр. оцінки і ра­йонува­н­ня території України.

Завантажити статтю