Нахтіґаль

Визначення і загальна характеристика

«НАХТІҐА́ЛЬ» (нім. Nachtigall — соловей) — військовий підрозділ, сформований під час Другої світової вій­ни німецьким командуванням і Проводом ОУН на чолі з С. Бандерою. На поч. 1941 Р. Ярий отримав від ОУН(б) доручення встановити контакт із представниками верховного командування вермахту (ЗС нацистської Німеччини) з метою обговорити можливість створення української військової частини, вишкіл якої мав забезпечити вермахт. Передбачалося, що ця частина буде воювати на Східному фронті проти СРСР. Таким чином ОУН(б) намагалася підготувати певну кількість людей, які в майбутньому стали б основою національних ЗС України, крім того, в умовах суворої заборони діяльності емігрантських товариств у Німеччині угода з вермахтом забезпечувала прикриття для розгортання політичної діяльності, а з початком воєнних дій вояки української військової частини могли б надати допомогу похідним групам ОУН у справі встановлення української влади на місцях. 

Українці висунули умову — український відділ у політичному сенсі підпорядковується ОУН(б) і даватиме клятву не А. Гітлеру та Німеччині, а, натомість, Україні й ОУН(б). У березні 1941 сторони досягнули певного компромісу, однак представники вермахту попередили керівництво ОУН(б), що, можливо, німецька політика буде іншою, ніж сподіваються українці. Фактично кожна сторона мала свої очікування від цієї угоди: українцям були потрібні навчені озброєні люди, німці розраховували більше на пропагандистський ефект. 

У квітні 1941 вони погодилися підготувати бл. 700 українських вояків, розподілених між 2-ма батальйонами (куренями). Абвер (орган німецької армійської розвідки і контррозвідки) не приєднав їх до ін. частин і не присвоїв порядкового номера, а дав лише кодові назви «Cпеціальний відділ “Нахтіґаль”» і «Організація “Ролянд”» (див. «Ролянд»). В українських документах їх позначали як Дружини українських націоналістів. Мобілізаційний відділ Проводу ОУН(б) очолили М. Лебедь і О. Луцький, набір проводили у Кракові. Вишкіл при підтримці абверу проходив спочатку на Лемківщині (Криниця-Здруй, Дукля, Барвінок та ін.), у травні–червні 1941 — у м. Нойгаммер (нині Сьвентошув Нижньосілезького воєводства, Польща) разом із 1-м батальйоном спеціального полку абверу «Бранденбург-800». Після вій­ни деякі німецькі автори вважали, що «Н.» був частиною полку «Бранденбурґ-800», однак фактично він мав особливий статус і не мав порядкового номера батальйонів цього полку. Найбільша група добровольців (100 осіб) навчалась у Криниці-Здруй, де вони організували хор «Соловейко» (звідси німецька назва підрозділу). Українським командиром батальйону «Н.», що складався з 3-х сотень і нараховував бл. 330 вояків, став сот­ник Р. Шухевич, німецьким — командир 1-го батальйону полку «Бранденбурґ-800» А. Герцнер, зв’язко­вим офіцером — Т. Оберлендер. 

У травні 1941 «Н.» передано командуванню 52-го німецького армійського корпусу і поставлено завдання найкоротшим шляхом дістатися до Львова та його околиць, захопити й утримувати важливі дороги, залізницю, промислові підприємства, склади продовольства, відділення зв’яз­ку, телеграф тощо. У ніч із 22 на 23 червня 1941 «Н.» перейшов кордон побл. м. Перемишль (нині Польща) і, не вступаючи у бій, вирушив у напрямку до Львова (з політичних міркувань українське командування батальйону прагнуло вступити до міста якнайшвидше). 30 червня 1941 о 4 год. 30 хвилин він разом із 1-м батальйоном полку «Бранденбурґ-800» увійшов до Львова і захопив деякі важливі стратегічні і промислові об’єкти, зокрема радіо, що полегшило передачу увечері й вранці наступ. дня повідомлення про Акт відновлення Української Держави. 

Львів’я­ни вітали українських вояків, митрополит Андрей Шептицький прийняв делегацію на чолі з Р. Шухевичем і німецькими старшинами. Виконуючи охоронні функції, «Н.» пройшов через Тернопіль, Гримайлів (нині селище Гусятин. р-ну Терноп. обл.), Проскурів (нині Хмельницький), Вінницю, Бар (нині місто), Браїлів (нині селище Жмерин. р-ну), Юзвин (нині с. Некрасове Вінн. р-ну; усі — Вінн. обл.). Вояки та старшини вели ідеологічну роботу, прищеп­люючи населенню українську національну ідею, а також робили спроби організувати місцеву українську адміністрацію. Обурені арештами членів Проводу ОУН(б) і Тимчасового державного управління у Львові, українці відмовилися воювати під командуванням вермахту, тому в серпні 1941 німецьке командування відкликало їх з фронту і відправило з Вінниці до Нойгаммера. 

У жовтні 1941 із вояків розформованих батальйонів «Н.» і «Ролянд» організовано 201-й батальйон охоронної поліції, при цьому кожен вояк повинен був особисто завербуватися і підписати 1 грудня 1941 контракт на 1 р. У березні 1942 цей батальйон відправлено у Білорусь, де разом з ін. подібними загонами він забезпечував охорону шляхів сполучення в трикутнику Могильов–Вітебськ–Лепель від нападів рад. партизан. 1 грудня 1942 згідно з контрактом 201 батальйон розформовано, вояків розпущено, а українських старшин перевезено до Львова під конвоєм (їх утримували під арештом до квітня 1943). Деяким з них, зокрема Р. Шухевичу, вдалося раніше втекти з-під варти та приєднатися до УПА. 

Починаючи від 1959 радянська, польська і східнонімецька пропаганда звинувачувала вояків «Н.» у причетності до знищення польської інтелігенції Львова у червні 1941. Це було зумовлено тим, що 1953 канцлер ФРН К. Аденауер призначив міністром у справах переселенців колишнього зв’язкового офіцера «Н.» Т. Обер­лендера, відомого своїми різкими антирадянськими і антикомуністичними за­явами. Однак ще 15 лютого 1946 Міжнародний трибунал у Нюрнберзі (див. Нюрнберзький процес), спираючись на рапорт радянської Надзвичайної комісії для розслідування німецьких злочинів у р-ні Львова (див. Надзвичайна державна комісія), встановив, що страти здійснювали спеціальні загони ґестапо та СД (служби безпеки). Внаслідок добре організованої пропагандистської кампанії Т. Оберлендер подав у відставку, однак трибунал ФРН не знайшов підстав для висунення йому звинувачень.

Завантажити статтю