Нахтіґаль
«НАХТІҐА́ЛЬ» (нім. Nachtigall — соловей) — військовий підрозділ, сформований під час Другої світової війни німецьким командуванням і Проводом ОУН на чолі з С. Бандерою. На поч. 1941 Р. Ярий отримав від ОУН(б) доручення встановити контакт із представниками верхов. командування вермахту (ЗС нацист. Німеччини) з метою обговорити можливість створення укр. військ. частини, вишкіл якої мав забезпечити вермахт. Передбачалося, що ця частина буде воювати на Сх. фронті проти СРСР. Таким чином ОУН(б) намагалася підготувати певну кількість людей, які у майбутньому стали б основою нац. ЗС України, крім того, в умовах суворої заборони діяльності емігрант. т-в у Німеччині угода з вермахтом забезпечувала прикриття для розгортання політ. діяльності, а з поч. воєн. дій вояки укр. військ. частини могли б надати допомогу похідним групам ОУН у справі встановлення укр. влади на місцях. Українці висунули умову — укр. відділ у політ. сенсі підпорядковується ОУН(б) і даватиме клятву не А. Гітлеру та Німеччині, а, натомість, Україні й ОУН(б). У березні 1941 сторони досягнули певного компромісу, однак представники вермахту попередили керівництво ОУН(б), що, можливо, нім. політика буде іншою, ніж сподіваються українці. Фактично кожна сторона мала свої очікування від цієї угоди: українцям були потрібні навчені озброєні люди, німці розраховували більше на пропагандист. ефект. У квітні 1941 вони погодилися підготувати бл. 700 укр. вояків, розподілених між 2-ма батальйонами (куренями). Абвер (орган нім. армій. розвідки і контррозвідки) не приєднав їх до ін. частин і не присвоїв порядк. номер, а дав лише кодові назви «Cпец. відділ “Н.”» і «Організація “Ролянд”» (див. «Ролянд»). В укр. документах їх позначали як Дружини українських націоналістів. Мобілізац. відділ Проводу ОУН(б) очолили М. Лебедь і О. Луцький, набір проводили у Кракові. Вишкіл при підтримці абверу проходив спочатку на Лемківщині (Криниця-Здруй, Дукля, Барвінок та ін.), у травні–червні 1941 — у м. Нойгаммер (нині Сьвентошув Нижньосілез. воєводства, Польща) разом із 1-м батальйоном спец. полку абверу «Бранденбург-800». Після війни деякі нім. автори вважали, що «Н.» був частиною полку «Бранденбурґ-800», однак фактично він мав особл. статус і не мав порядк. номера батальйонів цього полку. Найбільша група добровольців (100 осіб) навч. у Криниці-Здруй, де вони організували хор «Соловейко» (звідси нім. назва підрозділу). Укр. командиром батальйону «Н.», що складався з 3-х сотень і нараховував бл. 330 вояків, став сотник Р. Шухевич, нім. — командир 1-го батальйону полку «Бранденбурґ-800» А. Герцнер, зв’язковим офіцером — Т. Оберлендер. У травні 1941 «Н.» передано командуванню 52-го нім. армій. корпусу і поставлено завдання найкоротшим шляхом дістатися до Львова та його околиць, захопити й утримувати важливі дороги, залізницю, пром. підприємства, склади продовольства, відділення зв’язку, телеграф тощо. У ніч із 22 на 23 червня 1941 «Н.» перейшов кордон побл. м. Перемишль (нині Польща) і, не вступаючи у бій, вирушив у напрямку до Львова (з політ. міркувань укр. командування батальйону прагнуло вступити до міста якнайшвидше). 30 червня 1941 о 4 год. 30 хвилин він разом із 1-м батальйоном полку «Бранденбурґ-800» увійшов до Львова і захопив деякі важливі стратег. і пром. об’єкти, зокрема радіо, що полегшило передачу увечері й вранці наступ. дня повідомлення про Акт відновлення Української Держави. Львів’яни вітали укр. вояків, митрополит Андрей Шептицький прийняв делегацію на чолі з Р. Шухевичем і нім. старшинами. Виконуючи охоронні функції, «Н.» пройшов через Тернопіль, Гримайлів (нині смт Гусятин. р-ну Терноп. обл.), Проскурів (нині Хмельницький), Вінницю, Бар (нині місто), Браїлів (нині смт Жмерин. р-ну), Юзвин (нині с. Некрасове Вінн. р-ну; усі — Вінн. обл.). Вояки та старшини вели ідеол. роботу, прищеплюючи насел. укр. нац. ідею, а також робили спроби організувати місц. укр. адміністрацію. Обурені арештами чл. Проводу ОУН(б) і Тимчас. держ. упр. у Львові, українці відмовилися воювати під командуванням вермахту, тому в серпні 1941 нім. командування відкликало їх з фронту і відправило з Вінниці до Нойгаммера. У жовтні 1941 із вояків розформованих батальйонів «Н.» і «Ролянд» організовано 201-й батальйон охорон. поліції, при цьому кожен вояк повинен був особисто завербуватися і підписати 1 грудня 1941 контракт на 1 р. У березні 1942 цей батальйон відправлено у Білорусь, де разом з ін. подіб. загонами він забезпечував охорону шляхів сполучення в трикутнику Могильов–Вітебськ–Лепель від нападів рад. партизан. 1 грудня 1942 згідно з контрактом 201 батальйон розформовано, вояків розпущено, а укр. старшин перевезено до Львова під конвоєм (їх утримували під арештом до квітня 1943). Деяким з них, зокрема Р. Шухевичу, вдалося раніше втекти з-під варти та приєднатися до УПА. Починаючи від 1959 рад., польс. і сх.-нім. пропаганда звинувачувала вояків «Н.» у причетності до знищення польс. інтелігенції Львова у червні 1941. Це було зумовлено тим, що 1953 канцлер ФРН К. Аденауер призначив міністром у справах переселенців колиш. зв’язкового офіцера «Н.» Т. Оберлендера, відомого своїми різкими антирад. і антикомуніст. заявами. Однак ще 15 лютого 1946 Міжнар. трибунал у Нюрнберзі (див. Нюрнберзький процес), спираючись на рапорт рад. Надзвич. комісії для розслідування нім. злочинів у р-ні Львова (див. Надзвичайна державна комісія), встановив, що страти здійснювали спец. загони ґестапо та СД (служби безпеки). Внаслідок добре організов. пропагандист. кампанії Т. Оберлендер подав у відставку, однак трибунал ФРН не знайшов підстав для висунення йому звинувачень.
Рекомендована література
- Дружини українських націоналістів в 1941–42 роках. Мюнхен, 1953;
- Лопатинський Ю. Група Північ т. зв. «Нахтіґаль» // Свобода. 1960, 15 черв.;
- Ортинський Л. Група Південь т. зв. «Ролянд» // Там само. 24 черв.;
- Бойцун Р. Леґіон ДУН // Вісті комбатанта. 1982. Ч. 5–6;
- Кальба М. «Нахтігаль» (курінь ДУН) у світлі фактів і документів. Денвер, 1984;
- Побігущий-Рен Є. Від УГА до ДУН // Коломия й Коломийщина. Філядельфія, 1988;
- Косик В. Україна і Німеччина у Другій світовій війні. Париж; Нью-Йорк; Л., 1993;
- Винничук Ю. «У серці моєму лунко співа “Нахтіґаль”» // Post-Поступ. 2006, листоп.;
- G. Motyka. Ukraińska partyzantka 1942–1960. Warszawa, 2006;
- В’ятрович В. Як утворилася легенда про Nachtigall // ДТ. 2008, 16–22 лют.
Завантажити статтю
