Німецька окупація

Визначення і загальна характеристика

НІМЕ́ЦЬКА ОКУПА́ЦІЯ — період від червня 1941 до жовтня 1944, коли українські землі під час Другої світової війни були загарбані нацистською Німеч­чиною. Гітлерівський режим мав щодо України жорстокі та далеко­глядні цілі: пере­творе­н­ня її на сировин­ний придаток і джерело продовольства для німецької армії, максимальне очище­н­ня українських земель від корін­ного населе­н­ня. Саме тому німецька влада заборонила Українське державне правлі­н­ня (див. Акт від­новле­н­ня Української Держави), заарештувала С. Бандеру та Я. Стецька. 17 липня 1941 А. Гітлер видав наказ, що встановлював порядок управлі­н­ня окупованими східними територіями. Німецька влада роз­ділила Україну на 4 окупаційні зони: дистрикт «Галичина», райхскомісаріат «Україна» з центром у Рівному (очільник Е. Кох), «Транс­ністрія» та прифронтова зона. На під­ставі договору, під­писаного 30 серпня 1941 у м. Бендери (нині Молдова), адміністративно-політичну одиницю «Транс­ністрія» на Пів­ден­ному Заході України німці від­дали під румунське цивільне управлі­н­ня (з на­ближе­н­ням фронту територія від 18 березня до квітня 1944 пере­йшла до рук німецького командува­н­ня). Головне зав­да­н­ня адміністрації — екс­плуатація ресурсів і населе­н­ня на благо Німеч­чини та її союзників.

На окупованій території загарбники створили міські управи, в усіх містах і центрах комунікацій діяли військово-польові суди, комендатури, ґестапо. Каральний апарат окупаційної адміністрації складався з німецьких солдат, військ СС, румунських цивільних і добровольців із місцевого населе­н­ня. Усі радянські органи та громадські організації були заборонені, за­проваджено суворий облік та реєстрацію населе­н­ня у поліції. Мешканці не могли залишати місця по­стійного прожива­н­ня без до­зволу влади. Не­стача продовольства у Німеч­чині спонукала до налагодже­н­ня по­стача­н­ня з України продовольчих ресурсів, встановлено систему загальної трудової повин­ності та заходів щодо набору робочої сили до Німеч­чини (див. Остарбайтери).

Жорстока політика нацистської і румунської окупаційної влади, вивезе­н­ня продовольства та від­сутність належного медичного забезпече­н­ня населе­н­ня при­звели до трагічних наслідків Німецької окупації. За поруше­н­ня роз­поряджень окупаційної влади встановлено смертну кару, кривавий окупаційний режим зорієнтовано на винище­н­ня українського народу (див. «Дробицький яр», Кортеліси, Корюківка, Молотків). На території Придністровʼя 1941–44 близько 200 тисяч ромів і євреїв стали жертвами румунської окупації. В Україні організовано мережу концентраційних таборів (понад 200), ґетто (50) для знище­н­ня євреїв, зокрема у Бабиному Яру.

Німецькі окупанти та їхні сателіти намагалися під­корити український народ і шляхом знище­н­ня інтелігенції — у період Німецької окупації українські музеї та бібліотеки стали не тільки обʼєктами пограбува­н­ня, а й опорними пунктами їхньої дієвої пропаганди. Як від­повідь виник і поширився український рух Опору та партизанський рух. Опір населе­н­ня окупованої України, героїчна оборона українських міст і сіл, що були складовою загальної боротьби на Східному фронті, зірвали реалізацію «Барбарос­са плану» (так званої блискавичної війни). Успіхи у справі зміцне­н­ня воєн­но-технічної бази тогочасного СРСР допомогли досягнути корін­ного пере­лому в ході війни. Таким чином, створено необхідні перед­умови для звільне­н­ня українських земель від німецьких і румунських військ у період 1943–44. Остаточне визволе­н­ня українських земель від німецьких окупантів завершилося на Закарпат­ті 28 жовтня 1944.

Загалом на українських землях за роки німецької і румунської окупації загинули понад 5,2 млн осіб: 1,3 млн — полонені радянські військовослужбовці, 1,8 млн — євреї, решта — мирне українське населе­н­ня. Крім того, 2,4 млн вивезено на примусові роботи до Німеч­чини. За різними оцінками, людські втрати України внаслідок окупації склали 10–13 млн осіб. Україна під час 2-ї світової війни за­знала матеріальних втрат у роз­мірі понад 45 % від втрат усього СРСР, її збитки оцінюють у понад 450 млрд крб.

Згідно з даними 1944, після звільне­н­ня в областях України залишалося лише 43,6 % довоєн­ної кількості тракторів (11 760 од.), 37,2 % комбайнів (3174), 12,9 % автомобілів та не­значна кількість іншої сільськогосподарської техніки. Загалом після звільне­н­ня від Німецької окупації залишилося тільки 52,5 % довоєн­ної кількості великої рогатої худоби.

Фашистські загарбники зруйнували і спалили в Україні 714 міст і селищ міського типу та 28 тис. сіл. На окупованій території зруйновано тисячі памʼяток історії та культури. Значних руйнувань за­знали великі історико-культурні центри — Київ, Харків, Чернігів, Полтава, Севастополь та інші, в яких було знищено або по­шкоджено близько 2 тис. памʼяток архітектури, пограбовано 151 музей, вивезено десятки тисяч цін­них екс­понатів.

Літ.: Німецько-фашистський окупаційний режим на Україні: Зб. док. і мат. К., 1963; Першина Т. С. Фашистський геноцид на Україні. 1941–1944. К., 1985; Косик В. Україна і Німеч­чина у Другій світовій вій­ні. Париж; Hью-Йорк; Л., 1993; Коваль М. В. Україна: 1939–1945: Малові­домі і не­прочитані сторінки історії. К., 1995; Никульча И. Я. Румынский ок­купаци­он­ный режим в Транс­нистрии // Зап. істор. факультету Одес. університету. 1997. Вип. 5; Кучер В., Гриневич В., Коваль В. Україна в Другій світовій вій­ні 1939–1945 рр. К., 2003; Удовик В. М., Король В. Ю. Історіо­графія німецько-фашистського окупаційного режиму на території України під час Великої Вітчизняної вій­ни // Вісн. Київ. університету. Сер. Історія. 2003. Вип. 68–70; Акуленко В. І. Правовий статус еваку­йованих з України у східні ра­йони СРСР музейних, бібліотечних і архівних цін­ностей під час Другої світової вій­ни // Пр. Центру памʼятко­знавства. 2011. Вип. 19; Снайдер Т. Криваві землі: Європа поміж Гітлером та Сталіним / Пер. з англ. К., 2011; Україна у Великій вій­ні 1939–1945. К., 2014.

А. І. Кудряченко, В. В. Солошенко

Завантажити статтю