Німецька окупація

Визначення і загальна характеристика

НІМЕ́ЦЬКА ОКУПА́ЦІЯ — період від червня 1941 до жовтня 1944, коли українські землі під час Другої світової війни були загарбані нацистською Німеччиною. Гітлерівський режим мав щодо України жорстокі та далекоглядні цілі: перетворення її на сировинний придаток і джерело продовольства для німецької армії, максимальне очищення українських земель від корінного населення. Саме тому німецька влада заборонила Українське державне правління (див. Акт відновлення Української Держави), заарештувала С. Бандеру та Я. Стецька. 17 липня 1941 А. Гітлер видав наказ, що встановлював порядок управління окупованими східними територіями. Німецька влада розділила Україну на 4 окупаційні зони: дистрикт «Галичина», райхскомісаріат «Україна» з центром у Рівному (очільник Е. Кох), «Трансністрія» та прифронтова зона. На підставі договору, підписаного 30 серпня 1941 у м. Бендери (нині Молдова), адміністративно-політичну одиницю «Трансністрія» на Південному Заході України німці віддали під румунське цивільне управління (з наближенням фронту територія від 18 березня до квітня 1944 перейшла до рук німецького командування). Головне завдання адміністрації — експлуатація ресурсів і населення на благо Німеччини та її союзників.

На окупованій території загарбники створили міські управи, в усіх містах і центрах комунікацій діяли військово-польові суди, комендатури, ґестапо. Каральний апарат окупаційної адміністрації складався з німецьких солдат, військ СС, румунських цивільних і добровольців із місцевого населення. Усі радянські органи та громадські організації були заборонені, запроваджено суворий облік та реєстрацію населення у поліції. Мешканці не могли залишати місця постійного проживання без дозволу влади. Нестача продовольства у Німеччині спонукала до налагодження постачання з України продовольчих ресурсів, встановлено систему загальної трудової повинності та заходів щодо набору робочої сили до Німеччини (див. Остарбайтери).

Жорстока політика нацистської і румунської окупаційної влади, вивезення продовольства та відсутність належного медичного забезпечення населення призвели до трагічних наслідків Німецької окупації. За порушення розпоряджень окупаційної влади встановлено смертну кару, кривавий окупаційний режим зорієнтовано на винищення українського народу (див. «Дробицький яр», Кортеліси, Корюківка, Молотків). На території Придністров’я 1941–44 близько 200 тисяч ромів і євреїв стали жертвами румунської окупації. В Україні організовано мережу концентраційних таборів (понад 200), ґетто (50) для знищення євреїв, зокрема у Бабиному Яру.

Німецькі окупанти та їхні сателіти намагалися підкорити український народ і шляхом знищення інтелігенції — у період Німецької окупації українські музеї та бібліотеки стали не тільки об’єктами пограбування, а й опорними пунктами їхньої дієвої пропаганди. Як відповідь виник і поширився український рух Опору та партизанський рух. Опір населення окупованої України, героїчна оборона українських міст і сіл, що були складовою загальної боротьби на Східному фронті, зірвали реалізацію «Барбаросса плану» (так званої блискавичної війни). Успіхи у справі зміцнення воєнно-технічної бази тогочасного СРСР допомогли досягнути корінного перелому в ході війни. Таким чином, створено необхідні передумови для звільнення українських земель від німецьких і румунських військ у період 1943–44. Остаточне визволення українських земель від німецьких окупантів завершилося на Закарпатті 28 жовтня 1944.

Загалом на українських землях за роки німецької і румунської окупації загинули понад 5,2 млн осіб: 1,3 млн — полонені радянські військовослужбовці, 1,8 млн — євреї, решта — мирне українське населення. Крім того, 2,4 млн вивезено на примусові роботи до Німеччини. За різними оцінками, людські втрати України внаслідок окупації склали 10–13 млн осіб. Україна під час 2-ї світової війни зазнала матеріальних втрат у розмірі понад 45 % від втрат усього СРСР, її збитки оцінюють у понад 450 млрд крб.

Згідно з даними 1944, після звільнення в областях України залишалося лише 43,6 % довоєнної кількості тракторів (11 760 од.), 37,2 % комбайнів (3174), 12,9 % автомобілів та незначна кількість іншої сільськогосподарської техніки. Загалом після звільнення від Німецької окупації залишилося тільки 52,5 % довоєнної кількості великої рогатої худоби.

Фашистські загарбники зруйнували і спалили в Україні 714 міст і селищ міського типу та 28 тис. сіл. На окупованій території зруйновано тисячі пам’яток історії та культури. Значних руйнувань зазнали великі історико-культурні центри — Київ, Харків, Чернігів, Полтава, Севастополь та інші, в яких було знищено або пошкоджено близько 2 тис. пам’яток архітектури, пограбовано 151 музей, вивезено десятки тисяч цінних експонатів.

Завантажити статтю