Попадюк Любомира Іванівна

ПОПАДЮ́К Любомира Іванівна (08. 04. 1928, м. Дукля, нині Підкарпатського воєводства, Польща — 19. 09. 1984, м. Самбір Львівської обл.) — учасниця правозахисного руху. Мати З. Попадюка. Закінчила Львівський університет (1953). Відтоді учителювала. Від 1955 викладала німецьку мову у Львівських університеті та консерваторії. Водночас брала активну участь у культурному житті, грала у симфонічному оркестрі Львівського оперного театру. До кола її спілкування входили І. Гель, В. Чорновіл, Ігор та Ірина Калинці, М. Косів, Михайло та Богдан Горині, В. Мороз. П. передруковувала літературу українсько- й російськомовного самвидаву (зокрема твори І. Дзюби, В. Чорновола, В. Мороза), до чого залучила й сина. Автори та персонажі самвидаву часто бували, а інколи тимчасово проживали в її помешканні, 25 грудня 1971 у ньому відзначив свій день народження В. Чорновіл, 12 січня 1972 тут, як і в сотнях помешкань української інтелігенції, був проведений обшук. 1973 звільнена з роботи, працювала медстатистиком у лікарні, звідки звільнена 1977 після опублікування в г. «Львовская правда» злісного пасквіля проти неї, А. Пашко, О. Антонів, Г. Садовської, які підтримували листування й особисті стосунки з репресованими та їхніми родинами, зокрема й не українцями, зустрічалися зі звільненими, підписували заяви та звернення на захист політв’язнів. Двічі мала побачення із сином в ув’язненні. Від 1981 хворіла, померла після другого інсульту.

Рекомендована література

1. Листи Василя Стуса до Любомири та Зоряна Попадюків. 1977–1979 // Український вісник. 1988. Вип. 7, 8, 9–10;
   Google Scholar Internet
2. Касьянов Г. Незгодні: українська інтелігенція в русі опору 1960–1980-х років. К., 1995.
   Google Scholar Internet

Завантажити статтю