Спілка визволення України

СПІ́ЛКА ВИ́ЗВОЛЕННЯ УКРАЇ́НИ (СВУ) — вигадана органами ГПУ організація, що нібито існувала в УСРР від 1926 і об’єднувала навколо себе антирадянськи налаштовану інтелігенцію, діячів УАПЦ і представників заможного селянства. Розслідування справи СВУ здійснювали органи ГПУ УСРР від травня 1929 до лютого 1930. Перше повідомлення про викриття СВУ з’явилося у листопаді 1929, від лютого 1930 у г. «Вісті» почали регулярно друкувати матеріали зі звинувачувального висновку в цій справі. За офіційною версією СВУ (лідером якої оголосили віце-президента ВУАН С. Єфремова) була пов’язана з однойменною емігрантською уенерівською організацією і ставила за мету повалення радянської влади в Україні шляхом збройного повстання за допомогою іноземних держав, відторгнення УСРР від СРСР та реставрацію капіталістичного ладу. СВУ мала окремі секції (зокрема академічну, шкільну, педагогічну, медичну), філії у містах і молодіжну секцію — Спілку української молоді (СУМ). Приводом для появи версії про існування закордонного і внутршнього центрів СВУ став нібито отриманий 1926 С. Єфремовим з-за кордону лист від Л. Чикаленка, в якому той повідомляв про постання СВУ на еміграції і пропонував створити таку організацію в УСРР. Основними діючими особами на показовому судовому процесі, що проходив у Харківському оперному театрі від 9 березня до 19 квітня 1930, були 45 осіб, серед них — колишній товариш (заступник) голови УЦР і лідер УПСФ С. Єфремов, колишній Прем’єр-міністр УНР і провідний діяч УАПЦ В. Чехівський, колишній Міністр закордонних справ УНР, науковий співробітник ВУАН А. Ніковський, професор Київського ІНО О. Гермайзе, колишні діячі УПСФ (завідувач 1-ї Київської трудової школи В. Дурдуківський, вчитель тієї ж школи О. Гребенецький, мовознавець В. Ганцов), письменниця Л. Старицька-Черняхівська та її чоловік — гістолог О. Черняхівський, історик М. Слабченко, мовознавець Г. Голоскевич, студент Київського ІНО М. Павлушков (його вважали лідером СУМу). Загалом серед підсудних — 2 академіки ВУАН, 15 професорів ВНЗів, 2 студенти, 10 учителів, 3 письменники, 5 редакторів, 2 кооператори, 2 правознавці, бібліотекар, директор середньої школи, теолог, священник УАПЦ; 15 із них працювали у системі ВУАН, 31 — входили до різних українських політичних партій, 1 був Прем’єром, 2 — Міністрами Уряду УНР, 6 — членами УЦР. Ще 700 осіб заарештовано у зв’язку з цією справою, а всього, за деякими підрахунками, під час та після процесу СВУ заарештовано, розстріляно або заслано понад 30 тис. осіб. За задумом організаторів, процес СВУ повинен був стати не просто судом над представниками української інтелігенції, а судом над усім періодом Визвольних змагань 1917–21, а окремі підсудні, яких добирало ГПУ, — символами цього періоду, що відображали його філософію та світоглядні засади. Однозначно встановити, що у обвинуваченні відповідало дійсності, а що придумали чекісти, які, використовуючи індивідуальні методи шантажу, примушували своїх жертв давати свідчення, досить важко: з одного боку, існує чимало свідчень того, що боротьба проти більшовицького режиму в Україні була досить масштабною; з іншого — у такому вигляді, як це подавали у 1929–30, СВУ не існувало, що підтверджують секретні службові документи самого ГПУ. Остаточно з’ясованим є те, що 1928 співробітники ГПУ завербували кількох молодих людей (дехто з них пізніше опинився в еміграції), яким запропонували входити у контакт із націоналістично налаштованими особами. Свідчення цих осіб, заарештованих у період від 18 травня до 18 червня 1929 у Києві, використали для того, щоб примусити студентів М. Павлушкова і Б. Матушевського свідчити проти С. Єфремова (заарештований у липні 1929) та інших майбутніх учасників процесу, які були патріотами України і працювали в ім’я національного і культурного відродження, однак при цьому не створювали підпільних опозиційних структур. Хоча деталі процесу СВУ узгоджували з московським керівництвом (його скеровував особисто Й. Сталін, що засвідчує шифрована телеграма С. Косіору і В. Чубарю від 2 січня 1930), основні документи у справі підписані переважно начальником Секретного відділу ГПУ УСРР В. Горожаніном (1924 брав участь у фабрикації «Київського обласного центру дії» Справи) і начальником 2-го відділення цього відділу Б. Козельським, яких можна вважати головними організаторами процесу СВУ. Розробляючи цю справу, ГПУ фактично підводило базу для тотального погрому 1932–33, коли Й. Сталін вирішив остаточно покінчити з українізацією. Терор проти національної інтелігенції мав також упередити її можливий спротив форсованій колективізації села. Під час слідства та процесу виявилося надзвичайно багато суперечностей і розбіжностей, що ставили під сумнів існування СВУ, зокрема Л. Чикаленко публічно категорично заперечив, що він давав будь-які вказівки С. Єфремову, від своїх вимушених попередніх зізнань спробував відмовитися В. Чехівський, плутаними, суперечлими і неконкретними були свідчення інших учасників процесу, на більшість з яких чинили психологічний і фізичний тиск. Із 45-ти підсудних 4-х засудили до 10-ти р. ув’язнення із суворою ізоляцією, 6-х — до 8-ми, 3-х — до 6-ти, 10-х — до 5-ти, 21-го — до 3-х і 1-го — до 2-х р. ув’язнення, причому 10 з них отримали умовні строки, а ще 5 — помилування через декілька місяців. Однак у 2-й половині 1930-х рр. і під час 2-ї світової війни багато учасників СВУ були повторно заарештовані та розстріляні. Ті з них, які залишилися живими, зокрема В. Ганцов, К. Туркало, В. Отамановський, Б. Матушевський, конкретно підтвердили сфабрикований характер висунутих проти них та інших осіб обвинувачень. Всі ці розбіжності та суперечності підтверджено в ході додаткової перевірки справи СВУ 1989, за результатами якої ухвалою Пленуму Верховного Суду України від 11 серпня 1989 її припинено через відсутність складу злочину в діях засуджених осіб. В українській історіографії переважає думка про те, що СВУ — вигадка чекістів, однак деякі дослідники з політичних і особистісних міркувань стверджують, що ця організація реально існувала, тим самим об’єктивно підтверджуючи обґрунтованість злочинних дій комуністичного режиму щодо осіб, звинувачених у причетності до СВУ.

Розмір шрифту

Спілка визволення України

Рекомендована література

Інформація про статтю