Фізико-механічний Інститут імені Г. Карпенка НАНУ

Визначення і загальна характеристика

ФІ́ЗИКО-МЕХАНІ́ЧНИЙ Інститут імені Г. Карпенка НАНУ (ФМІ) — науково-дослідна установа, що вивчає проблеми механіки руйнування і міцності матеріалів, фізико-хімічних процесів корозії, неруйнівного контролю дефектності матеріалів та технічної діагностики конструкцій і середовищ. Засновано 1951 у Львові на базі відділу теорії пружності Інституту математики АН УРСР і львівської групи дослідників Інституту автоматики і телемеханіки АН СРСР як Інститут машинознавства та автоматики АН УРСР під керівництвом М. Шумиловського. Від 1964 — ФМІ. 1980 присвоєно ім’я Г. Карпенка, який очолював Інститут у 1952–71. Фундаторами і першими організаторами наукових досліджень також були К. Карандєєв, В. Михайловський, Г. Савін. У 1971–2014 Інститутом керував В. Панасюк, відтоді директор — З. Назарчук. Значний внесок у його розвиток зробили О. Андрейків, Ю. Бабей, Б. Блажкевич, М. Леонов, Г. Максимович, Л. Мізюк, Я. Підстригач, В. Похмурський, В. Скальський, О. Романів, О. Ярема та ін.

Нині у структурі — 10 наукових відділів (теорії хвильових процесів та оптичних систем діагностики; акустичних методів та засобів технічної діагностики; діагностики корозійно-водневої деградації матеріалів; теоретичних основ механіки руйнування; матеріалознавчих основ інженерії поверхні; корозії та протикорозійного захисту; водневих технологій та матеріалів альтернативної енергетики; інформаційних технологій дистанційного зондування; методів та засобів відбору й обробки діагностичних сигналів; міцності матеріалів і конструкцій у водневовмісних середовищах) та 2 науково-дослідні лабораторії (сертифікаційних випробовувань протикорозійних ізоляційних покрить трубопроводів; сертифікаційних випробовувань механічних характеристик матеріалів). Працюють 350 співробітників, зокрема 83 кандидати та 40 докторів наук (з них: 2 академіки НАНУ — З. Назарчук, І. Завалій, 6 членів-кореспондентів НАНУ — О. Андрейків, І. Дмитрах, О. Звірко, Л. Муравський, В. Федірко, М. Хома). У ФМІ створено теорію адсорбційної та водневої втоми сталей, розвинуто теорію граничної рівноваги деформівних тіл із дефектами типу тріщин, що заклало основи нового напряму в механіці матеріалів, розвинуто новий науковий напрям — фізико-хімічну механіку руйнування та міцності матеріалів, опрацьовано нові методи локального зміцнювального термооброблення зварних швів і поверхневого зміцнення деталей машин, створено нові прилади та системи для дослідження космічних об’єктів. Суттєвого розвитку в Інституті набули математична теорія дифракції хвиль, теорії сигналів і електричних кіл. Науковцями ФМІ запропоновано нові методи оброблення зображень, відбору і перетворення сигналів, підвищення їх завадостійкості при геофізичних та космічних дослідженнях. Вони зробили вагомий внесок у розв’язання великомасштабних науково-технічних проблем, серед яких: розроблення та атестація високоміцних та корозійно-тривких металічних матеріалів для суднобудівної та енергетичної промисловості; розроблення конструкцій і технологій виготовлення породоруйнівного шарошкового інструменту для вугільної промисловості; створення та організація виробництва комплексу апаратури для розвідки і оцінювання запасів корисних копалин; атестація конструкційних матеріалів для космічної техніки, що контактує з водневовмісними середовищами; розроблення та виготовлення апаратури для керування космічними апаратами; організація вітчизняного виробництва тепло- та корозійнозахищених труб для комунального господарства України; розроблення ефективних неруйнівних методів і засобів для надійної експлуатації авіаційної техніки; створення апаратури для діагностики стану підземних комунікацій та реалізація ін’єкційних технологій відновлення пошкоджених елементів будівельних конструкцій. На базі ФМІ функціонують наукові школи з проблем: механіки руйнування матеріалів і міцності конструкцій; теорії та методів неруйнівного контролю властивостей матеріалів і діагностики стану елементів конструкцій; корозії та захисту металів від корозії; інженерії формування властивостей поверхні конструкційних матеріалів; фізикометрії та інформаційних технологій. Результати виконаних наукових досліджень опубліковано у понад 260 монографіях, серед яких, зокрема, 14-томна фундаментальна праця «Механіка руйнування та міцність матеріалів». Працівники за розроблення окремих наукових проблем і розв’язання важливих науково-технічних проєктів були відзначені Державними преміями СРСР (1952, 1986), Державними преміями УРСР (1975, 1976, 1977) та України (1995, 2006, 2011, 2012, 2017, 2020) в галузі науки і техніки, преміями РМ СРСР (1983, 1989), низкою премій АН УРСР і НАНУ, зокрема імені Г. Карпенка, імені О. Лейпунського, імені Є. Патона. Колектив Інституту став науковою і кадровою базою заснування Інституту прикладних проблем механіки і математики імені Я. Підстригача НАНУ, Державного науково-дослідного інституту інформаційної інфраструктури (обидва — Львів), Львівського центру Інституту космічних досліджень НАНУ та НКА України, Інституту автоматики і електрометрії РАН (м. Новосибірськ, РФ). При ФМІ функціонує Українське товариство з механіки руйнування матеріалів (УТМР). Видають журнал «Фізико-хімічна механіка матеріалів» та збірник наукових праць «Відбір та обробка інформації».

Завантажити статтю