Фізико-механічний Інститут імені Г. Карпенка НАНУ

ФІ́ЗИКО-МЕХАНІ́ЧНИЙ Ін­ститут імені Г. Карпенка НАНУ (ФМІ) — науково-дослідна установа, що ви­вчає про­блеми механіки руйнува­н­ня і міцності матеріалів, фізико-хімічних процесів корозії, неруйнівного контролю дефектності матеріалів та технічної діагностики кон­струкцій і середовищ. Засновано 1951 у Львові на базі від­ділу теорії пружності Ін­ституту математики АН УРСР і львівської групи дослідників Ін­ституту автоматики і телемеханіки АН СРСР як Ін­ститут машино­знавства та автоматики АН УРСР під керівництвом М. Шумиловського. Від 1964 — ФМІ. 1980 присвоєно імʼя Г. Карпенка, який очолював Ін­ститут у 1952—71. Фундаторами і першими організаторами наукових досліджень також були К. Карандєєв, В. Михайловський, Г. Савін. У 1971—2014 Ін­ститутом керував В. Панасюк, від­тоді директор — З. Назарчук. Значний внесок у його роз­виток зробили О. Андрейків, Ю. Бабей, Б. Блажкевич, М. Леонов, Г. Максимович, Л. Мізюк, Я. Під­стригач, В. Похмурський, В. Скальський, О. Романів, О. Ярема та ін.

Нині у структурі — 10 наукових від­ділів (теорії хвильових процесів та оптичних систем діагностики; акустичних методів та засобів технічної діагностики; діагностики корозійно-водневої де­градації матеріалів; теоретичних основ механіки руйнува­н­ня; матеріало­знавчих основ інженерії поверх­ні; корозії та протикорозійного захисту; водневих технологій та матеріалів альтернативної енергетики; інформаційних технологій ди­станційного зондува­н­ня; методів та засобів від­бору й обробки діагностичних сигналів; міцності матеріалів і кон­струкцій у водневовмісних середовищах) та 2 науково-дослідні лабораторії (сертифікаційних ви­пробовувань протикорозійних ізоляційних покрить трубо­проводів; сертифікаційних ви­пробовувань механічних характеристик матеріалів). Працюють 350 спів­робітників, зокрема 83 кандидати та 40 докторів наук (з них: 2 академіки НАНУ — З. Назарчук, І. Завалій, 6 членів-кореспондентів НАНУ — О. Андрейків, І. Дмитрах, О. Звірко, Л. Муравський, В. Федірко, М. Хома). У ФМІ створено теорію адсорбційної та водневої втоми сталей, роз­винуто теорію граничної рівноваги деформівних тіл із дефектами типу тріщин, що заклало основи нового напряму в механіці матеріалів, роз­винуто новий науковий напрям — фізико-хімічну механіку руйнува­н­ня та міцності матеріалів, опрацьовано нові методи локального зміцнювального термооб­робле­н­ня зварних швів і поверх­невого зміцне­н­ня деталей машин, створено нові прилади та системи для дослідже­н­ня космічних обʼєктів. Сут­тєвого роз­витку в Ін­ституті набули математична теорія дифракції хвиль, теорії сигналів і електричних кіл. Науковцями ФМІ за­пропоновано нові методи обробле­н­ня зображень, від­бору і пере­творе­н­ня сигналів, під­вище­н­ня їх завадо­стійкості при геофізичних та космічних дослідже­н­нях. Вони зробили вагомий внесок у роз­вʼяза­н­ня великомас­штабних науково-технічних про­блем, серед яких: роз­робле­н­ня та атестація високоміцних та корозійно-тривких металічних матеріалів для суднобудівної та енергетичної промисловості; роз­робле­н­ня кон­струкцій і технологій виготовле­н­ня породоруйнівного шарошкового інструменту для вугільної промисловості; створе­н­ня та організація виробництва комплексу апаратури для роз­відки і оцінюва­н­ня запасів корисних копалин; атестація кон­струкційних матеріалів для космічної техніки, що контактує з водневовмісними середовищами; роз­робле­н­ня та виготовле­н­ня апаратури для керува­н­ня космічними апаратами; організація вітчизняного виробництва тепло- та корозійнозахищених труб для комунального господарства України; роз­робле­н­ня ефективних неруйнівних методів і засобів для надійної екс­плуатації авіаційної техніки; створе­н­ня апаратури для діагностики стану під­земних комунікацій та реалізація інʼєкційних технологій від­новле­н­ня по­шкоджених елементів будівельних кон­струкцій. На базі ФМІ функціонують наукові школи з про­блем: механіки руйнува­н­ня матеріалів і міцності кон­струкцій; теорії та методів неруйнівного контролю властивостей матеріалів і діагностики стану елементів кон­струкцій; корозії та захисту металів від корозії; інженерії формува­н­ня властивостей поверх­ні кон­струкційних матеріалів; фізикометрії та інформаційних технологій. Результати виконаних наукових досліджень опубліковано у понад 260 моно­графіях, серед яких, зокрема, 14-томна фундаментальна праця «Механіка руйнува­н­ня та міцність матеріалів». Працівники за роз­робле­н­ня окремих наукових про­блем і роз­вʼяза­н­ня важливих науково-технічних проєктів були від­значені Державними преміями СРСР (1952, 1986), Державними преміями УРСР (1975, 1976, 1977) та України (1995, 2006, 2011, 2012, 2017, 2020) в галузі науки і техніки, преміями РМ СРСР (1983, 1989), низкою премій АН УРСР і НАНУ, зокрема імені Г. Карпенка, імені О. Лейпунського, імені Є. Патона. Колектив Ін­ституту став науковою і кадровою базою заснува­н­ня Ін­ституту прикладних про­блем механіки і математики імені Я. Під­стригача НАНУ, Державного науково-дослідного ін­ституту інформаційної інфра­структури (обидва — Львів), Львівського центру Ін­ституту космічних досліджень НАНУ та НКА України, Ін­ституту автоматики і електрометрії РАН (м. Новосибірськ, РФ). При ФМІ функціонує Українське товариство з механіки руйнува­н­ня матеріалів (УТМР). Видають журнал «Фізико-хімічна механіка матеріалів» та збірник наукових праць «Від­бір та обробка інформації».