Етноетика
ЕТНОЕ́ТИКА (від етно… та етика) — вплив етнокультури на моральні ціннісні орієнтації, етичні поняття і принципи; прикладна етика, що полягає у застосуванні етичних принципів та норм до міжетичних і міжнаціональних взаємин. У першому значенні Е. іноді протиставляють макроетиці. У статті «Етноетика та універсалістська макроетика: суперечність чи доповнювальність» К.-О. Аппеля (вміщена у книзі А. Єрмоленка «Комунікативна практична філософія», К., 1999) автор наголошує на взаємній доповнювальності універсальних етичних принципів та моральних уявлень, почуттів і етичних норм, закорінених в етнокультурі даної нації. Важливість універсальних принципів, основу яких складає поцінування культурної різноманітності світу, полягає у протидії процесам, що загрожують існуванню самобутньої культури. Однак універсальний принцип поваги до культурної самобутності будь-якого народу залишається занадто абстрактним, якщо не містить настанови на симпатичне входження у світ самобутньої культури. Йдеться не тільки про культурне збагачення, не кажучи вже про звичайну цікавість, а про практичні дії. Нехтування унікальними особливостями культури може призвести до неусвідомленого, ненавмисного завдання їй шкоди у міжнародній економічній чи інформаційній діяльностях.
Е. у другому значенні, як етика, покликана забезпечувати порозуміння у міжетнічних та міжнаціональних взаємин — має поєднувати певні універсальні принципи із настановою на поцінування особливостей певної культури — етносів, націй, цивілізацій.
Джерела Е. — у спробах поширити етичні норми, призначені регулювати міжіндивідуальні взаємини, на взаємини між групами — біологічними (расами, статями), релігійними, мовними тощо. Існували світоглядні (ідеологічні) та методологічні перешкоди для її становлення. Дo світоглядних належить домінування просвітницьких парадигм у філософії та ліберальна орієнтація на поцінування особи як основи соціологічних та політичних побудов. Просте перенесення універсальних етичних норм на якісно відмінні субʼєкти взаємин, на спільноти не могло бути успішним. Методологічна перспектива для сучасних досліджень з Е. зʼявилася внаслідок появи соціальної психології та її відгалуження — етнопсихології, герменевтики з наголосом на проблемі «чужих» світів, теорії комунікативних дій з її етичним складником — етикою спілкування. Важливою методологічною передумовою стала поява «глибинної» соціальної психології — дослідження підсвідомих колективних утворень.
Сучасні студії з Е. полягають не тільки і не стільки в обґрунтуванні норм міжетнічних і міжнаціональних взаємин, скільки у вивченні питань на межі Е. та етнопсихології. Основна причина конфліктів у міжетнічних та міжнаціональних взаєминах — інерція стереотипів, комплексів та егоїстичних групових інтересів — ідеологій у марксистському розумінні слова (як «хибної свідомості»). У пострадянському просторі цю «хибну свідомість» люди успадкували від комуністичного режиму (див. Комунізм), що під виглядом «інтернаціоналізму» культивував стереотипи російського шовінізму. Здійснювана Російською імперією, а потім комуністичним режимом політика етноциду полягала у нищенні культурної самобутності неросійських народів та їхньої національної самосвідомості. Наслідком такої політики стало домінування стереотипів національного нігілізму в масовій свідомості громадян сучасної України. Практична актуальність Е. нині має бути спрямована на досягнення громадянської консолідації (див. Порядок соціальний) через долання стереотипів національної самозневаги та зневаги до культурної самобутності української нації.
Завантажити статтю
