Радіофізики та електроніки Інститут імені О. Усикова НАНУ

РАДІОФІ́ЗИКИ ТА ЕЛЕКТРО́НІКИ Ін­ститут імені О. Усикова НАНУ (ІРЕ) — перша в Україні спеціалізована науково-дослідна установа радіофізичного профілю. Засновано 1955 в Харкові на базі від­ділів електромагнітних коливань, пошире­н­ня радіохвиль і теоретичного від­ділу Харківського фізико-технічного ін­ституту АН УРСР. ІРЕ очолювали О. Усиков (1955—73; у 1996 присвоєно його імʼя), В. Шестопалов (1973—93), В. Яковенко (1993—2014), П. Мележик (2014—21), К. Лукін (2021—22). Від­тоді директором є Ю. Логвінов. ІРЕ сформовано з метою практичного освоє­н­ня великої ділянки спектру електромагнітних хвиль, зокрема й міліметрових та субміліметрових. Спочатку його спів­робітниками були 125 осіб. У різний час працювали ві­домі науковці С. Брауде, О. Галкін, Л. Литвиненко, В. Шульга, Є. Ганапольський, Е. Канер, О. Королюк, А. Мень.

Колективом Ін­ституту отримано пріоритетні науково-технічні результати на рівні світових і національних наукових досягнень. Радіофізика та електроніка міліметрових і субміліметрових хвиль: створено унікальні електровакуумні прилади міліметрового діапазону хвиль, джерела оптичного діапазону — лазери на барвниках із керува­н­ням частотою вимушеного ви­промінюва­н­ня; роз­винуто новий науковий напрям — дифракційна електроніка; створено високоефективні математично коректні методи виріше­н­ня зав­дань дифракції електромагнітних хвиль на періодичних, від­критих і хвилевідних структурах; роз­роблено комплекс унікальних радіо­при­строїв для вимірюва­н­ня фізичних параметрів речовини у міліметрових та субміліметрових діапазонах; роз­винуто новий науковий напрям — квазіоптична радіометрія.

Взаємодія електромагнітних хвиль із твердим тілом і біо­логічними обʼєктами: сформульовано теорію плазмових не­стійкостей, що виникають під дією по­стійних і змін­них електромагнітних полів в однорідних, шарувато-періодичних, магнітних та інших напів­провід­никах; створено унікальний екс­периментально-дослідницький комплекс «БУРАН» для ви­вче­н­ня нелінійних процесів в ядерних системах методами електрон­но-спінового і ядерного парамагнітного резонансу (комплекс має статус Національного на­дба­н­ня України); досліджено природу стабільності структури найважливіших біо­полімерів — білків і нуклеїнових кислот у результаті взаємодії з гідратно-іон­ним оточе­н­ням при різних температурах і під впливом ви­промінювань — міліметрових хвиль й іонізуючої радіації.

Пошире­н­ня радіохвиль у навколишньому середовищі: проведено широкомас­штабні комплексні теоретичні й екс­периментальні дослідже­н­ня процесів пошире­н­ня радіохвиль поверх­нею Землі і моря, роз­винено нову галузь радіофізики — радіоокеано­графія; створено радіолокаційні вимірювальні комплекси широкого при­значе­н­ня (зокрема й для виріше­н­ня оборон­них і конверсійних зав­дань) у діапазонах хвиль від міліметрових до декаметрових; за­пропоновано метод дослідже­н­ня шуманівського резонансу як глобального параметру для ви­вче­н­ня динаміки світових гроз, роз­винено сучасну шумову радарну технологію.

Радіофізичне зондува­н­ня обʼєктів природного та штучного походже­н­ня: створено комплекс радіофізичної апаратури в складі радіолокатора бічного огляду та скануючого радіометра в складі «Космос-1500», «Космос-1602», проведено дослідже­н­ня природного середовища Землі методами ди­станційного радіолокаційного зондува­н­ня; роз­винено нові методи радіолокації на основі викори­ста­н­ня широкосмугових (шумових) і надширокосмугових (ві­деоімпульсних) сигналів. Успішний роз­виток радіоастрономічних досліджень призвів до створе­н­ня 1985 на базі декількох від­ділів Радіоастрономічного ін­ституту НАНУ.

Кількість працівників (2025) — 403 особи, зокрема наукових спів­робітників — 263, докторів наук — 36 (академік НАНУ П. Мележик, члени-кореспонденти НАНУ Ю. Логвінов, С. Тарапов, В. Ямпольський), кандидатів наук — 132. У структурі — ві­діли: теорії дифракції і дифракційної електроніки; квазіоптики; радіофізичної інтро­скопії; вакуумної електроніки; нелінійної динаміки електрон­них систем; радіо­спектро­скопії; твердотільної електроніки; акустичної та електромагнітної спектро­скопії; радіофізики твердого тіла; теоретичної фізики; біо­логічної фізики; фізичних основ радіолокації; пошире­н­ня радіохвиль у природних середовищах; квантової електроніки й нелінійної оптики; ди­станційного зондува­н­ня Землі; статистичної радіофізики; лабораторії: обчислювальної електродинаміки; мікро- і нанооптики; моніторингу і спектро­скопії; радіотеплової і доплерівської радіолокації; математичної фізики. 1996—2022 в Ін­ституті видавали науковий журнал «Радіофізика та електроніка», який у 2022 обʼ­єд­нали з журналом «Радіофізика і радіоастрономія», зберігши назву остан­нього (засновники — Радіоастрономічний ін­ститут НАНУ та ІРЕ). В Ін­ституті діє спеціалізована вчена рада з присудже­н­ня наукового ступеня доктора фізико-математичних наук за спеціальностями «Радіофізика», «Фізична електроніка»; має право утворювати спеціалізовані вчені ради з правом прийня­т­тя до роз­гляду та проведе­н­ня разового захисту дисертацій на здобу­т­тя ступеня доктора філософії з галузі знань «Природничі науки» за спеціальністю «Фізика та астрономія».

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю