Київпроект

«КИЇВ­ПРОЕ́КТ» — проект­но-вишукувальний комплекс; головна установа Києва з проектува­н­ня житлово-цивільного та комунального будівництва. Засн. 1937 як архіт.-проект­на майстерня «Київміськ­проект», яку очолив І. Медгауз. Для пере­влаштува­н­ня Києва у столичне місто до єдиного центру були залучені найкращі укр. архітектори, зокрема В. Риков, М. Холостенко, М. Шехонін. У ній роз­почали свій твор. шлях А. Добровольський, Й. Каракіс, Н. Манучарова. 1944 для забезпече­н­ня планув. проектами післявоєн. мас­штаб. від­будов. робіт організовано Держ. архіт.-проект­ні майстерні під керівництвом В. Єлізарова. На той час у них працювало 68 осіб. Проектува­н­ня від­будови Києва здійснювали О. Власов, В. Гопкало, А. Добровольський, О. Заваров, Л. Каток, В. Ладний, О. Малиновський, А. Милецький, М. Шило (1952–75 — директор). Від 1951 — проект. ін­ститут із сучас. на­звою. У цьому ж році в «К.» вже працювало 530 спів­робітників. У 1960-х рр. осн. напрямом роботи колективу Ін­ституту стала забудова тер. Лів­обереж­жя новими типовими серіями індустр. домобудува­н­ня. Від 1977 — Гол. упр. проект. робіт з житл.-цивіл. і комунал. будівництва «К.». Серед архітекторів «К.» у період індустр. будівництва — Е. Більський, В. Гречина, Г. Добровольська, М. Дьомін, Ю. Кайлік, В. Коломієць, В. Колчинський, Г. Кульчицький, Ю. Паскевич, П. Петрушенко, В. Суворов, В. Суський, О. Уманець, Л. Філенко, В. Шарапов, І. Шпара; серед архітекторів нової генерації — Я. Віг, В. Дормідонтов, Г. Духовичний, В. Жежерін, В. Желтовський, О. Зибін, В. Ісак, О. Кліщук, О. Комаровський, М. Кульчинський, М. Левчук, Є. Лішанський, Ю. Мельничук, Н. Родічкіна, К. Черній, С. Юнаков. Від 1994 — ВАТ, від 2010 — ПАТ. Твор. колективом «К.» роз­роблено усі повоєн­ні генплани столиці, здійснено формува­н­ня системи загальноміського центру, виконано низку проектів з рекон­струкції будинків і споруд, створе­н­ня сучас. містобуд. ансамблів, обʼєктів соц. сфери та житла. Тут за­проектовано майже всю транс­порт­ну інж. інфра­структуру Києва, зокрема магістрал. вулиці, шляхо­проводи, мости, естакади та тунелі, пішохідні пере­ходи, під­земні пере­ходи з сучас. викори­ста­н­ням під­зем. простору, тролейбусні лінії, лінії швидкіс. трамваю, водогони та ка­налізац. колектори, насосні станції, очисні споруди, артезіан. свердловини, тепл. магістралі, котельні. Фахівці Ін­ституту отримали 2 Сталін. премії (1950 — за роз­робле­н­ня технології, організацію масового виготовле­н­ня та впровадже­н­ня в будівництво пустотілої буд. і архіт. кераміки; 1951 — за арх-ру житл. будинку на вул. Володимирська, № 69), 2 Держ. премії СРСР (1967 — за арх-ру Палацу піонерів і школярів; 1985 — за арх-ру площі Жовтн. революції), 5 премій РМ СРСР (1971 — за генплан Києва; 1976 — за проект інж. під­готовки тер. житл. масиву Оболонь; 1981 — за проект і будівництво Моск. мосту через Дні­про; 1989 — 2: за генплан Києва та роз­робле­н­ня і впровадже­н­ня комплекс. серії 176 великопанел. житл. будинків), Держ. премію України ім. Т. Шевченка (1984 — за проект і художнє оформле­н­ня Київ. філії Центр. музею В. Леніна), Держ. премію УРСР у галузі архітектури (1991 — за арх-ру станції метрополітену «Золоті ворота»), 6 Держ. премій України у галузі архітектури (1995 — за арх-ру комплексу споруд Ін­ститутів між­нар. від­носин і журналістики Київ. університету та гуртожитку готел. типу Укр. академії держ. упр. при Президентові України на вул. Мельникова, № 36; 1998 — за рекон­струкцію площі Л. Толстого; 2001 — за арх-ру житл. будинку на вул. Кудрявська, № 13–19; 2003 — 2: за реалізацію комплекс. про­грами гуманізації містобуд. середовища житл. масиву Оболонь та рекон­струкцію комплексу залізнич. ст. Київ-Пасажирський; 2004 — за генплан Києва до 2020). Нині у структурі «К.» — 10 дочір. під­приємств: «Ін­ститут “Київгео”», «Ін­ститут Генплану міста Києва», «Ін­ститут “Київдорміст­проект”», «Ін­ститут “Київжитло­проект”», «Ін­ститут “Київінж­проект”», «Київметал­проект», «Ін­ститут “Київ­проект-1”», «Ін­ститут “Київ­проект-5”», «Ін­ститут “Київцивіль­проект”», «Ін­ститут “Київтелеком­електро­проект”». Осн. напрями діяльності: генплан роз­витку Києва; житл. будівництво; цивіл. будівництво; від­творе­н­ня духов. спадщини; на­да­н­ня привабливості столиці; жит­тєзабезпеченість міста. Кількість спів­робітників (червень 2011) — 894 особи. Гол. архітекторами були В. Шарапов (перший, 1976–90), В. Чекмарьов (від 1990); гол. інж. — Ю. Матвієвський (1952–61), О. Печенов (1963–78), І. Онищенко (1978–81), І. Гордєєв (1981–91; у 1991–94 — директор, 1994–2003 — голова правлі­н­ня). «К.» також очолювали О. Осмер (1945–52), В. Коваль (1975–91), від 2011 голова правлі­н­ня — М. Білоус.

Завантажити статтю