Журналістика

ЖУРНАЛІ́СТИКА — форма громадсько-політичної діяльності, спрямована на забезпече­н­ня населе­н­ня актуальною інформацією через пресу, радіо і телебачення. Ж. як наука ви­вчає закони літ.-публіцист. творчості, роз­робляє методи організації період. вид., радіо- і телепередач, а також систему періодики — газети, журнали, альманахи, вісники, збірники тощо. Первісно терміном «Ж.» по­значали збірку журналів, згодом — ви­да­н­ня, що виходили періодично. Однією з перших газет у Європі стала опублікована 1605 у м. Страсбурґ (Франція) «Relation aller Fürnemmen and gedenckwürdigen Historien», першим успіш. щоден. англомов. вид. — британ. г. «The Daily Courant» (1702–35). На укр. землях своєрід. різновидом неперіод. вид. були універсали геть­мана І. Виговського (1657–59), які, окрім наказів і роз­поряджень, містили поточні новини. Зародже­н­ня рос. Ж. повʼязують із виходом 1702 від­повід­но до указу Петра І г. «Ведомости». Укр. Ж. виникла на поч. 19 ст. і досить швидко набула великого громад.-культур. значе­н­ня. Оскільки укр. землі на той час входили до складу Рос. й Австр. імперій, то укр. періодика була пере­важно регіон. і мала культурно-просвітн. характер. Лише деякі, зокрема «Літературно-науковий вісник», «Діло», «Рада», висвітлювали життя на всіх укр. етніч. землях. Першим укр. період. вид. на укр. теренах у складі Австр. імперії став 1848 друк. орган Гол. руської ради у Львові — часопис «Зоря Галицька» (наклад 4 тис. прим.), на укр. землях у складі Рос. імперії — засн. 1905 В. Шеметом г. «Хлібороб». На­прикінці 19 — на поч. 20 ст. укр. Ж. пред­ставляли І. Франко, М. Павлик, Леся Українка, П. Грабовський, В. Стефаник, Є. Чапленко, С. Єфремов, С. Подолинський та ін. Із вина­йде­н­ням фото­графії та кінемато­графа у 2-й пол. 19 — на поч. 20 ст. зʼявилися фото- й кіножурналістика, у 1920-х рр. — радіожурналістика, від 1940-х рр. — тележурналістика. З часом у демократ. країнах Ж. пере­творилася в інструмент сусп. контролю та вагому складову громадянського су­спільства. За допомогою засобів масової інформації журналісти впливають на громад. думку як стан масової сві­домості й тим самим сприяють реалізації цілей субʼєктів соц. інтересів. Це дало під­стави на­звати Ж. четвертою владою, поруч із законодав., виконав. і судовою (термін вперше викори­став Т. Карлейль, хоча іноді авторство приписують Ж.-Ж. Руссо). У колиш. СРСР ЗМІ пере­бували під жорстким парт. контролем, їхніми гол. функціями було не обʼєктивне інформува­н­ня громадськості, а агітація, що мала забезпечувати згуртува­н­ня нар. мас навколо комуніст. ідей, рішень партії. Газети, журнали і радіо, а пізніше телебаче­н­ня як найважливіші джерела інформації, були дієвими засобами рад. пропагандист. системи. Нині Ж. покликана сприяти формуван­ню, утверджен­ню та захисту національного інформаційного простору. Її поділяють: за фаховістю — на профес. і не­профес.; за способом інформува­н­ня — на пресову (газетно-журнал.), телевізійну, радійну, інтернетну (інтернет-ви­да­н­ня), агентську (для інформ. агентств), фотогр. (таблоїди), кінематогр. (кінохроніка, кіножурнал, кіно­про­грама); за сферою роз­по­всюдже­н­ня — на місц., заг.-нац., між­нар.; за темат. спрямува­н­ням — на політ., соц., екон., ділову, аграрну, спорт., наук., мед., реліг., культурну, військ., правничу та ін.; за джерелом отрима­н­ня прибутків — на комерц. та некомерц. (для громад., держ., реліг. організацій). Жанри Ж.: інформ. (хроніка, замітка, інтервʼю, некролог, звіт, репортаж, прес-опитува­н­ня), аналіт. (кореспонденція, коментар, ста­т­тя, лист, рецензія, огляд, бесіда, рейтинг), художньо-публіцист. (есе, нарис, пасквіль, фейлетон, памфлет, епітафія), шоу-жанр (анекдот, пародія, гра, конкурс, шоу-екс­перимент, шоу-роз­слідува­н­ня, реаліті-шоу, інтер­активні матеріали). За типами роз­різняють цифр., паперову, звукову, зображал., зображал.-звукову Ж. Найпоширенішими методами роботи є журналіст. дослідж. (журналіст опрацьовує пере­важно від­криті джерела інформації) і роз­слідува­н­ня (шукає закриті дані). Журналіст. роз­слідува­н­ня у демократ. су­спільствах нерідко стають резонансними, призводять до від­ставки високопосадовців, членів урядів. Натомість в недемократичних су­спільствах журналісти за­знають пере­слідувань, їм забороняють вʼїзд до країн, а іноді чинять фіз. роз­праву. Саме завдяки принцип. позиції укр. журналістів Ґонґадзе справа набула роз­голосу й сусп. резонансу не лише в Україні, а й за кордоном, що змусило владу активізувати її роз­слідува­н­ня. Для України діяльність декого з журналістів була знаковою, так Ґ.-Р. Джонс чи не вперше роз­повів світові про геноцид 1930-х рр. в Україні — Голод,голодомор 1932–33. Натомість його колега В. Дюранти залишився в історії Ж. як особа, що дез­інформувала світ. громадськість про події 1920–30-х рр. в СРСР.

Про­блеми Ж. досліджує журналістико­знавство, що включає теорію Ж. та її історію. Оста­н­ня ви­вчає роз­виток інформац. діяльності від зародже­н­ня до наших днів, охоплюючи все роз­маї­т­тя як друкованих, так і електрон­них ЗМІ. Теорія Ж. — наука, що ви­вчає сутність і специфіку Ж., її місце в структурі су­спільства і сусп. сві­домості, її функції, засади, методи та природу журналіст. творчості, шляхи аналізу окремих явищ та журналіст. процесу загалом. По­ста­н­ня теорії Ж. повʼязують із виникне­н­ням у 20 ст. журналіст. освіти. Свого часу на Зх. створ. низку цікавих теорем. концепцій Ж., але через від­сутність комунікац. ка­налів між двома протилежними ідеолог. системами на теренах СРСР теорія Ж. була вкрай заполітизованою. В Україні осн. зав­да­н­ня Ж.: виробле­н­ня нових під­ходів до традиц. про­блем, ви­вче­н­ня зх. досвіду їхнього роз­вʼяза­н­ня та адаптації його до укр. дійсності. Після проголоше­н­ня незалежності України 1991 виникла нагальна потреба у формуван­ні влас. інформ. простору й роз­будові нац. Ж. як одного із гол. елементів демократ. су­спільства. Прийня­т­тя низки законодав. актів про пресу забезпечило широкі права редакціям і журналістам, від­булися від­чутні структурні й темат. зміни, ідеол. пере­орієнтація період. ви­дань. Пере­важна кількість друк. ви­дань в Україні виходить російською мовою, бл. 30 період. вид. — мовами нац. меншин: болгар. (г. «Роден край»), угор. (г. «Kárpáti Igari Szó»), румун. (г. «Concordia», «Curicrul Yucrainean», ж. «Ceptentrion literar»), грец. (г. «Эл­лины Украины»), кримськотатар. (г. «Йылдыз», «Къырым», «Къырым седасы», «Янъы дунья», ж. «Йылдызчыкъ», «Къасевет»), нім. (г. «Німецький канал»), вірмен. (г. «Арагац»), на івриті та ідиш (г. «Єврейські вісті»). Цю пресу зосереджено у місцях компакт. прожива­н­ня нац. меншин. Від кін. 1990-х рр. внаслідок не­сприятливої екон. ситуації, зниже­н­ня жит­тєвого рівня насел., високих цін на папір, послуги звʼязку й полі­графії помітно зменшилися наклади багатьох ви­дань. На цьому тлі г. «Сільські вісті», «Голос України», «Урядовий курʼєр», «Киевские ведомости», ж. «Жінка», «Дім, сад, город» мають порівняно високі наклади — від 200 до 400 тис. прим. Серед засн. ви­дань — комерц. структури, приватні особи, наук. та наук.-вироб. установи, органи держ. упр. та громад. організації. Більшість вид. із заг.-держ. та зарубіж. сферами роз­по­всюдже­н­ня (54 %) засн. недерж. структурами. У місц. пресі держ. вид. становлять 62 %. Осн. темою багатьох газет і журналів стало нац. від­родже­н­ня, кон­ституц. будівництво демократ. держави, роз­виток правових, екон. і духов. засад незалеж. України. Зросла кількість і якість друк. ЗМІ, які висвітлюють пита­н­ня екон. реформ, ринк. від­носини, приватизацію, під­приємниц. діяльність, порушують пита­н­ня соц. захисту населе­н­ня. Спів­від­ноше­н­ня між держ. і недерж. друк. ЗМІ засвідчує початок становле­н­ня в Україні демократ. громадян. су­спільства. Більшість укр. журналістів є чл. Журналістів України Національної спілки та низки між­нар. журналіст. організацій, зокрема Між­нар. федерації журналістів, The International Association for Media and Communication Research, BBC World Service Trust, Journalists for Human Rights, Transparency International, Між­нар. недерж. організації захисту прав людини «Reporters Without Borders» («Репортери без кордонів»), оста­н­ня, засн. 1985 у Парижі, слідкує за станом свободи слова у світі, бореться з цензурою, ви­ступає за звільне­н­ня журналістів, які пере­бувають в увʼязнен­ні через профес. діяльність. За дослідж. цієї організації та Між­нар. федерації журналістів, найнебезпечнішими для журналістів є періоди воєн та виборів. За даними організації «Репортери без кордонів», 2009 у світі загинуло 76 журналістів, зокрема 13 — у Мексиці, 9 — у Сомалі, 7 — у Паки­стані, 6 — у РФ. Організація щорічно оприлюднює Індекс свободи слова — рейтинг країн за рівнем дотрима­н­ня принципів свободи преси, в якому Україна 2008 посіла 87-е м. серед 173-х країн. Пита­н­ня історії, теорії та практики Ж. в Україні висвітлені в працях А. Москаленка, В. Здоровеги, Г. Вартанова, Д. Прилюка, Д. Григораша, Ю. Лазебника, В. Качкана, О. Мукомели, М. Тимошика, В. Різуна, Ю. Шаповала та ін.

М. Г. Верьовко

Журналістська етика (Ж. е.) — правила та норми поведінки, яких повин­ні дотримуватися всі, хто причетний до збира­н­ня, обробле­н­ня та роз­по­всюдже­н­ня масової інформації. Осн. діяльність журналіста спрямована на задоволе­н­ня права аудиторії отримувати достовірну й повну су­спільно значиму інформацію для виробле­н­ня орієнтирів у сучас. світі. Це перед­бачає, що він має право на до­ступ до джерел інформації й зберігати їх у таємниці (якщо вони того вимагають), а також право на критику. Профес. діяльність журналіста повʼязана з конфіденційністю: отримавши до­ступ до певної закритої інформації, не можна пере­давати її третім особам без згоди інформатора. За недотрима­н­ня конфіденційності журналіст може бути притягнений до адм. чи кримінал. від­повід­альності у суд. порядку. У різних країнах журналісти мають різний обсяг прав на пошире­н­ня інформації. Напр., уряд Великої Британії прийняв більшу кількість законо­проектів про юрид. від­повід­альність за роз­голоше­н­ня інформації, ніж Кон­грес США. У деяких країнах особливо жорстко поводяться з журналістами (Зімбабве, Конґо). Оскільки журналіст є посередником між владою та су­спільством, його обовʼязком є чесне, обʼєктивне, точне й збалансоване висвітле­н­ня дій, рішень влади, вчинків окремих осіб. Особливо це важливо у пред­ставлен­ні думки пере­січ. громадян, які не мають прямого до­ступу до офіц. документів та засі­дань влад. ін­ституцій. Не­зважаючи на те, що журналіст має право дотримуватися влас. думки, він не може навʼязувати її іншим, тому повинен бути чесним, незаанґажованим під час збира­н­ня й висвітле­н­ня фактів та по­глядів (роз­межовують виклад фактів і журналіст. коментар). Якщо журналіст пише на контроверсійні теми, аудиторія має право знати точки зору осн. фігурантів події. Брутал. поруше­н­ням Ж. е. та журналіст. стандартів є вигадува­н­ня й під­лаштува­н­ня фактів під ви­значені висновки. Небезпечною в інформ. пові­домлен­ні є прихов. реклама («джинса»). Після роз­паду СРСР пресу по­збавлено офіц. цензури; 2004 в Україні завдяки протестам журналістів і нар. не­вдоволен­ню усунено неофіц. цензуру з боку держави, проте залишилася цензура власника. Виявилося, що це обмеже­н­ня прав журналістів інколи набуває більш жорстких та суворих форм, оскільки журналіст виконує замовле­н­ня власника, за що отримує гроші. Нині часто преса бере участь у «війні ком­проматів», керуючись інтересами не аудиторії, а власника чи замовника. Унаслідок цього в укр. Ж. виникла про­блема морал. характеру — пріоритет вигоди, прибутку; тому цілком закономірно, що мас-медіа пере­творюються з джерела інформації на засіб заробля­н­ня грошей, що з часом може при­звести до повної бульваризації преси. Журналіст від­повід­альний за свої слова насамперед перед су­спільством, оскільки впливає на зміни в громад. на­строях. Він має ретельно пере­віряти інформацію (принаймні, у двох незалеж. джерелах); у разі по­да­н­ня помилк. ві­домостей їх одразу необхідно від­крито ви­знати та спростувати. Візуал. матеріали повин­ні бути реал., а не по­становоч. характеру (обовʼязковим є посила­н­ня на архівні матеріали). Невід­ʼєм. рисою справж. Ж. є культура мови (зокрема не­припустимо широко використовувати жарґонізми, елементи ненорматив. лексики). Особливої уваги надають висвітлен­ню про­блем, які можуть викликати упередженість стосовно певних груп людей (окремої особи) за ознаками раси, національності, статі (або статевих уподобань), мови, реліг. пере­конань тощо. Потрібно пильнувати, щоб не стати й одночасно не зробити героїв своїх матеріалів жертвами негатив. стереотипів. Потура­н­ня низьким смакам, акцентува­н­ня на сенсаціях, смерті, сексі, скандалах призводять до втрати медіа ролі інформ. орієнтира.

В. Ф. Іванов

Журналістська освіта (Ж. о.) — сукупність фахових знань у галузі Ж. У ВНЗах різних країн готують журналістів і ви­вчають Ж. як соц. явище. Водночас багато профес. журналістів не на­вчалися Ж. спеціально. Нині в Україні бл. 50-ти центрів під­готовки журналіст. кадрів: Ін­ститут журналістики Київ. університету, Львів., Дні­проп., Харків., Сх.-укр. (Луганськ), Таврій. (Сімферополь), Ужгород., Волин. (Луцьк) університети, Київ. університет культури і мистецтв, Київ. університет театру, кіно і телебаче­н­ня, Київ. військ.-гуманітар. ін­ститут, Таврій. гуманітарно-екол. ін­ститут (Сімферополь), Львів. академія сухопут. військ та ін. Ж. о. надають за освіт.-кваліфікац. рівнями: «бакалавр», «спеціаліст» та «магістр» (осн. спеціальності — «видавн. справа та редагува­н­ня», «реклама і звʼязки з громадськістю»); діють аспірантура та докторантура. Ступ. канд. і д-рів наук здобувають за напрямами: «політ. культура та ідеологія», «теорія та історія соц. комунікацій», «теорія та історія Ж.», «теорія та історія видавн. справи і редагува­н­ня», «прикладні соц.-комунікац. технології», «соц. інформатика», «соц. комунікація». Осн. дисципліни у системі Ж. о.: теорія масової комунікації, теорія Ж., журналіст. фах, журналіст. етика, медіа-право, історія Ж. Серед профіл. ви­дань — ж. «Журналіст України».

В. В. Різун

Завантажити статтю