Ліс
ЛІС — елемент ландшафту географічного, який складається із компонентів живої і неживої природи. Л. розглядають як складну заг.-планетарну екосистему, яка постійно розвивається у просторі й часі та має велике середовищеутворювал., екон. і соц. значення. Ліс. екосистема обʼєднує 5 осн. компонентів: фітоценоз, зооценоз, мікробіоценоз, атмосферу і ґрунт, що тісно повʼяз. між собою і функціонують як єдине ціле.
Вчення про Л. як екосистему зародилося на поч. 20 ст. Його повʼязують з іменем Г. Морозова, який розглядав Л. як біоценоз. Подальший розвиток ідеї вченого отримали в працях В. Сукачова. Знач. внесок у комплексне вивчення структури Л., формування і функціонування його компонентів зробили укр. вчені Й. Пачоський, Є. Алексєєв, Г. Висоцький, М. Ткаченко, С. Пʼятницький, П. Погребняк, Д. Воробйов, М. Горшенін, Д. Лавриненко, М. Голубець, С. Стойко, С. Генсірук, П. Пастернак, П. Молотков, Б. Остапенко, О. Бельгард, М. Гордієнко та ін. Див. також Лісівництво.
Л. вважають відкритою екосистемою з односторон. каскад. переносом енергії і постій. кругообігом речовин, що здатна самовідновлюватися і саморегулюватися. Саморегулювання, постій. обмін енергією і речовиною Л. з довкіллям забезпечують його структурна складність та множинність прямих і зворот. звʼязків. Визначал. для Л. як екосистеми є звʼязки у формах кореляції (координації) та інтеграції (субординації). Завдяки кореляц. звʼязкам здійснюються як взаємовпливи між чисел. компонентами Л., так і усунення порушень в усталеній структурі та організації. Наявність кореляцій, складність структури Л. забезпечують його життєздатне функціонування як у сприятливих умовах, так і за несприятливого впливу зовн. чинників. Інтеграц. звʼязки відображають якісну визначеність Л. як екосистеми. Інтеграц. функцію в ньому виконує деревна рослинність і, насамперед, деревостан. Деревна рослинність визначає характер змін в ін. компонентах Л., специфіку звʼязків із довкіллям, інтенсивність та обсяги перероблення речовин, особливості трансформації енергії й передавання інформації. Їй підпорядковані всі ін. підсистеми Л. Від дерев. рослинності (зокрема видів дерев. порід, що формують деревостан) залежить і заг. продуктивність ліс. екосистеми. Для Л. характерні стабільність, стійкість в умовах постій. зміни середовища і впливу несприятливих чинників, а також дуже повільна зміна структури. Стабільність Л. забезпечує значна різноманітність видів, що його утворюють. Будь-яке спрощення структури, видової різноманітності лісостанів знижує їхню біол. стійкість, тому складні природні Л. порівняно зі створ. штучно є стійкішими, пластичнішими та ефективнішими. Основою життєдіяльності Л. є його структура й організація. Саме вони, а не індивід. властивості видів, що формують екосистему, визначають її макс. продуктивність. У звʼязку з цим оптимізація структурно-функціон. організації лісостанів з урахуванням їхнього генофонду є вагомим резервом підвищення продуктивності Л. Заг. пл. земель ліс. фонду України становить 10,8 млн га, з них 9,5 млн га вкрито ліс. рослинністю. Лісистість України досягає 16,2 %; за останні 50 р. вона зросла в 1,5 раза і є регіонально нерівномірною — від 3,9 % (Запоріз. і Микол. обл.) до 51,0 % (Закарп. обл.). У Л. України ростуть понад 30 видів дерев. порід. Серед них домінують сосна і дуб звичайні, бук лісовий, ялина європейська, береза повисла, вільха чорна.
Л. України за екол. і соц.-екон. значенням поділяють на категорії: захисні (виконують переважно водоохоронні, ґрунтозахисні, протиерозійні та ін. захисні функції), рекреац.-оздоровчі (виконують переважно рекреац., оздоровчі, сан. та гігієн. функції), природоохорон., наук., істор.-культур. призначення (виконують особливі природоохоронні, естет. та наук. функції), експлуатац. (у них ведеться інтенсивне господарювання, зокрема рубки догляду і рубки гол. користування). Л. України характерна низка особливостей, які відрізняють їх від Л. ін. європ. країн. Зокрема в Україні вони ростуть у різних природ. зонах з неоднаковими лісорослин. умовами — на Поліссі, у Лісостепу, Степу, Укр. Карпатах, гір. Криму. Мають переважно екол. значення, і для знач. їх частки (до 50 %) характерний обмежений режим використання. Половина Л. України є штучно створ. і потребують посиленого догляду. Крім того, Л. України закріплені за числен. постій. лісокористувачами (понад 50 мін-в і відомств). Осн. лісокористувачем є Держ. агентство ліс. ресурсів України (68 % ліс. площі). За складом Л. поділяють на чисті (сформовані однією породою) та мішані (кількома породами). За життєвими формами розрізняють хвойні та листяні Л., за специфікою функціонування фотосинтетич. апарату — листопадні й вічнозелені, за структурою деревостану — прості (одноярусні) і складні (два і більше ярусів). За віком деревостану Л. класифікують на молодняки (до 40-а р.), середньовікові (41–60 р.), достигаючі (61–80 р.), стиглі (81–100 р.) і перестиглі (понад 100 р.). За лісівн.-екол. типологією Алексєєва–Погребняка–Воробйова (в основі — трофність ґрунту), розрізняють бори, субори, сугруди і груди, які за вологістю ґрунту поділяють на дуже сухі, сухі, свіжі, вологі, сирі та мокрі. Хвойні Л. займають майже половину вкритих ліс. рослинністю земель (бл. 43 %). Вони представлені сосняками (бл. 34 %), ялинниками (бл. 7,5 %), яличниками (бл. 1,5 %) та ін. Серед листяних Л. переважають дубові лісостани (бл. 24,5 %), значну площу займають також букові (бл. 7,5 %), березові (бл. 4,5 %), вільхові (бл. 4,0 %) та грабові (бл. 2,5 %). Л. на планеті поширені нерівномірно, що зумовлено особливостями клімату в різних регіонах. Заг. ліс. площа планети досягає 4 млрд га, або бл. 30 % території суші. Сумарна маса деревини становить понад 350 млрд м3 . Найбільше Л. серед країн світу має РФ (938 млн га). Серед континентів найлісистішими є Лат. Америка (939 млн га), Африка (751 млн га), Пн. Америка (620 млн га), Азія (без РФ; 522 млн га). Загалом на земній кулі виділяють 6 типів ліс. рослинності: хвойні Л. холод. зони, мішані Л. помір. клімату, вологі Л. теплого помір. клімату, екваторіал. дощові Л., тропічні вологі листяні Л., Л. сухих (арид.) регіонів.
Осн. наук. школи і дослідж. Л. зосереджені в Нац. лісотех. університеті України та Інституті екології Карпат НАНУ (обидва — Львів), Нац. університеті біоресурсів і природокористування України (Київ), Укр. НДІ ліс. господарства і агролісомеліорації (Харків), гір. лісівництва (Івано-Франківськ).
Рекомендована література
Фотоілюстрації
Завантажити статтю
