Науково-технічна революція

НАУКО́ВО-ТЕХНІ́ЧНА РЕВОЛЮ́ЦІЯ — один з ідеологічних концептів радянської доби, що перед­бачає докорін­ні, якісні зміни продуктивних сил на основі пере­творе­н­ня науки на провід­ний чин­ник роз­витку су­спільного виробництва. Початком НТР радянські су­спільство­знавці вважають середину 20 ст., коли науку почали пере­творювати на без­посередню продуктивну силу; повністю змінювали характер су­спільного виробництва, умови й зміст праці, структуру й роз­поділ продуктивних сил. НТР роз­глядали як явище цілком позитивне, яке не лише докорін­но під­вищує продуктивність праці, а й змінює культуру, побут, психологію людей, спричиняє різке пришвидше­н­ня науково-технічного про­гресу. Перед­умовою НТР вважали революційні зміни в науці (насамперед фізиці) початку 20 ст., зокрема появу квантової механіки, що дала змогу описати явища мікросвіту, на новому рівні пояснити сутність хімічних взаємодій; вплинула на роз­виток сучасної біо­логії, що пі­ді­йшла до ро­зумі­н­ня механізмів спадковості. Головними технічними складниками НТР слугували роз­по­всюдже­н­ня радіо і телебаче­н­ня, опанува­н­ня енергією атома (з військовою і мирною цілями), вихід людини в космос, роз­виток кібернетики.

Від середини 20 ст. у всьому світі різко збільшено кошти на наукові дослідже­н­ня (зумовлено насамперед роз­витком військових технологій, медицини, сільського господарства); учені в роз­винених країнах пере­стають бути невеликою за­мкненою групою, фах дослідника став масовим. У наукових дослідже­н­нях починають широко за­стосовувати компʼю­тери, за радянською термінологією — ЕОМ (див. Обчислювальна техніка); водночас від середини 1960-х рр. у СРСР їх прагнули за­стосувати не лише для автоматизації виробництва, а й оптимізації процесів управлі­н­ня (роботи В. Глушкова та його учнів).

У СРСР протягом періоду НТР створено доволі ефективні механізми викори­ста­н­ня результатів наукових досліджень на користь виробництва (насамперед військового). У системі Міністерства середнього машинобудува­н­ня СРСР (діяло 1953–89, від­повід­ало за атомну промисловість і виробництво ядерних боєзарядів) працювали Радієвий ін­ститут ім. В. Хлопіна (С.-Пе­тербург), Ін­ститут атомної енергії ім. І. Курчатова (нині Національний дослідний центр «Курчатовський ін­ститут», Москва), Обʼ­єд­наний ін­ститут ядерних досліджень (м. Дубна Московської обл.), інші ві­домі наукові установи. На викона­н­ня зав­дань нар.-господарського комплексу країни було зорієнтовано роботу числен­них установ АН СРСР, АН союзних республік і насамперед АН УРСР, яка під керівництвом Б. Патона (президент упродовж 1962–2020) ві­ді­гравала важливу роль для функціонува­н­ня економіки УРСР. Нарешті, без­посередні зав­да­н­ня вдосконале­н­ня технологічних процесів виробництва покладено на тисячі галузевих науково-дослідних ін­ститутів, які діяли в структурі від­повід­них міністерств і ві­домств.

Водночас радянська наука, навіть генеруючи дійсно важливі ідеї, наражалася на опір, коли командно-адміністративна система управлі­н­ня вбачала в пропозиціях учених небезпеку для свого монопольного владного становища. Так, роботи В. Глушкова, які могли б при­звести до створе­н­ня автоматизованого, незалежного від функціонерів ЦК КПРС Держплану СРСР, було згорнуто. За­стереже­н­ня фахівців АН УРСР щодо небезпеки будівництва АЕС по­близу Чорнобиля зігноровано. Нарешті, багато по-справжньому пер­спективних ідей не могло бути реалізовано в умовах радянського масового виробництва з його над­звичайно низькою технологічною культурою. Влада СРСР на низці важливих напрямів (конструюва­н­ня ЕОМ, мікроелектроніка тощо) сві­домо від­мовилася від пошуку власних рішень і зосередилася на промисловому шпигунстві й від­творен­ні апробованих західних зразків.

Радянські су­спільство­знавці ви­знавали всесвітній характер НТР, але вважали, що в капіталістичному світі вона скерована на зміцне­н­ня економічних і політичних позицій монополій та корпорацій, і тільки в країнах соціалізму НТР є природнім продовже­н­ням докорін­них соціальних пере­творень. НТР роз­глядали як поле ідеологічної боротьби зі сцієнтизмом (послідовникам якого приписували прагне­н­ня уярмити людство з допомогою досягнень науки) та «технологічним песимізмом» (його адептам закидали «дрібнобуржуазний радикалізм» і від­мову від раціонального зна­н­ня на користь містики).

Концепт НТР ві­ді­гравав над­звичайно велику роль в радянській ідеологічній системі 1960–80-х рр., оскільки вказував на той інструмент, за допомогою якого СРСР і соціалістичний табір пере­можуть у змаган­ні двох систем. Але під час соціально-політичних пере­творень кін. 1980-х рр. він ві­ді­йшов на другий план, по­ступившись місцем дис­кусіям щодо зміни самих основ економічної та політичної системи СРСР.

Після здобу­т­тя Україною незалежності наука не стала пріоритетом українських владних еліт. Обсяг бюджетного фінансува­н­ня досліджень у державі по­стійно скорочувався: від понад 1 % ВВП на початку 1990-х рр. до менш як 0,2 % у 2015. Це зумовило зниже­н­ня соціального статусу науковця, еміграцію значної частини науковців за кордон (або пере­хід в інші, краще оплачувані сфери су­спільної діяльності), різке зменше­н­ня кількості науковців, зникне­н­ня більшості галузевих науково-дослідних ін­ститутів, що раніше забезпечували потреби реального виробництва. Однак, коли через російську агресію в 2014 по­стала необхідність сучасних технологічних роз­робок в оборон­ній сфері, українські наукові установи та університети продемонстрували спроможність пропонувати необхідні високотехнологічні ріше­н­ня в різних напрямах (без­пілотні літальні апарати, системи звʼяз­ку, високоточні ракетні комплекси тощо).

Англомовна наукова термінологія не містить аналога поня­т­тя «НТР». Широко вживаний на Заході термін «наукова революція» («scientific revolution») використовують для окресле­н­ня тих якісних змін, що від­булися у роз­витку світової науки від появи трактату польського астронома Н. Коперника «De revolutionibus orbium coelestium» («Про оберта­н­ня небесних сфер», Нюрнберґ, 1543; викладено основи геліоцентричної системи світу) до праці англійського фізика І. Ньютона «Phi­losophiæ Naturalis Principia Mathe­matica» («Математичні принципи натуральної філософії», Лондон, 1687; побудовано основи сучасної механіки, і рух небесних тіл пояснено на основі дії закону всесвітнього тяжі­н­ня). Протягом цього періоду від­булася докорін­на зміна методу наукового пі­зна­н­ня. Зуси­л­лями італійського астронома Ґ. Ґалілея, німецького філософа Й. Кеплера, французького філософа Р. Декарта та інших ви­значних учених від­кинуто схоластичний метод, заснований на некритичному сприйнят­ті праць давньо­грецького філософа Аристотеля, і вироблено новий емпіричний метод, базований на фізичному досліді й викори­стан­ні математичної моделі описуваного явища, який природо­знавці за­стосовують донині.

Завантажити статтю