Калуш

КА́ЛУШ — місто обласного значення Івано-Франківської області, райцентр. Має статус істор. насел. місця. Знаходиться на р. Сивка (притока Дністра), за 560 км від Києва та за 35 км від обл. центру. Пл. 64,53 км². Насел. 67 902 особи (2001, складає 100,5 % до 1989), переважно українці, проживають також росіяни. Залізнич. вузол. Назва міста походить від слова «калюші» — природ. сольових джерел, в яких у давнину добували сіль. У передмісті виявлено поховання бронз. віку. Вперше згадується у писем. джерелах 1437. До серед. 16 ст. — село Галиц. староства Польщі. У 15 ст. тут, окрім видобування солі, набули розвитку пивоваріння та виробництво солоду. 1549 К. надано Маґдебур. право та дозвіл на проведення 2-х ярмарків на рік. Від 1552 — центр староства. 1572 у К. діяло 3 солеварні. У 15–17 ст. місто понад 10 разів зазнавало нападів татар, найбільше постраждало 1617. Жит. брали участь у повстанні Мухи 1490–92, Визв. війні під проводом Б. Хмельницького. Під час наступу козац. військ на Львів 1648 побл. К. скликано т. зв. бабин. громаду, яка укомплектувала зброй. загін з місц. населення (увійшов в історію як Калус. полк, що проіснував недовго). Коли кількість повстанців у ньому досягла кількох тисяч, його очолював полковник (називали попа Івана з с. Грабівка, нині Калус. р-ну). 1672 війська Я. Собеського, у складі якого були й калушани, розгромили під містом татар. загін хана Селім-Ґірея (кілька тисяч убито, 20 тис. взято в полон). Після 1-го поділу Польщі 1772 К. відійшов до Австрії (від 1867 — Австро-Угорщина). 1786 у місті відкрито першу школу з нім. мовою викладання. У 1800-х рр. засн. ливарню з виробництва церк. дзвонів. 1909 створ. акц. спілку «Kali», яка володіла калус. калій. промислом (заг. пл. 3 га). 1912 на видобутку та переробленні калій. солей працювало 415 осіб. Наприкінці 18 ст. у К. мешкало 2,5 тис., 1897 — 7,8 тис., 1921 — 8697 осіб. У листопаді 1918 встановлено міську адміністрацію ЗУНР. Від 1919 — у межах кордонів Польщі. 1934 було 50 дріб. підприємств, продовжували діяти калій. комбінат і пивзавод (на обох на той час працювало 1200 осіб). 1938 засн. г-зію. Від 1939 — у складі УРСР. Від 1940 — райцентр Станіслав. (від 1962 — Івано-Фр.) обл. Від 2 липня 1941 до 30 липня 1944 — під нім.-фашист. окупацією, входив до Ген. губ. До серед. 1950-х рр. вели збройну боротьбу загони ОУН–УПА. Від 1972 — місто обл. значення. 1939 тут мешкало бл. 13,8 тис., 1959 — 12,9 тис., 1979 — 60,2 тис., 1998 — 73,3 тис. осіб. Нині К. — знач. пром. і культур. центр Зх. України. У місті виготовляють третину пром. продукції області та 1 % пром. продукції України. Низку унікал. видів продукції (калійні мінерал. добрива, металевий магній, поліетилен, тафтинг. покриття) випускають в Україні лише у К. Калус. суб’єкти зовн.-екон. діяльності займають провідні позиції (17,1 %) в області. Гол. підприємства: машинобудування — Калуський завод будівельних машин, ВАТ «Калус. завод комунал. устаткування», ЗАТ «Калус. маш.-буд. завод», ТОВ «Техмаш»; хім. і нафтохім. промисловості — ТОВи «Карпатнафтохім», «Синтра», «Карпатсмоли», «Полікем», дочірнє підприємство «Орісіл-Калуш» ТОВ «Орісіл», ЗАТ «Оріпласт», Калус. дослідно-експерим. завод Інституту хімії поверхні НАНУ; харчової промисловості — ВАТи «Калус. бровар», «Калус. молокозавод»; з виробництва буд. матеріалів — ВАТ «Калушзалізобетон»; з виробництва та розподілення електроенергії — Калус. теплоелектроцентраль. Унаслідок прийнятих свого часу неправил. рішень щодо розташування й експлуатації хвостосховищ, відвалів, акумулюючих ємностей та способу ліквідації шахт. порожнин у К. і р-ні порушено екол. рівновагу в товщі гірських порід Калусько-Голинського родовища калійних солей. Це спричинило численні провали земної поверхні над площею шахт. полів, руйнування будинків і комунікацій, засолення водонос. горизонтів. У К. — Галургії Державний науково-дослідний інститут; Калуський коледж культури і мистецтв, Вище профес. училище № 7, Калус. бізнес-центр, Калус. заоч. факультет Київ. університету культури та мистецтв, факультет економіки, права та дизайну Прикарп. університету, філія Терноп. екон. університету, 10 заг.-осв. шкіл, г-зія, 2 спец. школи-інтернати для глухих і дітей, які погано чують; 11 дитсадків; Калущини Історико-краєзнавчий музей, Франка Івана родини Музей-оселя, 8 б-к, 2 муз. школи (на їхній базі функціонують естрадно-симф. та 2 духові оркестри, нар. ансамбль скрипалів, нар. квартет «Мелодія», нар. капела бандуристів, нар. тріо бандуристів «Вишиванка»), Музей труд. слави калій. комбінату, Палаци культури «Юність» і «Мінерал», виставк. зал, клуб житл. масиву Хотінь, муз. клуб «Жайвір», Нар. дім ім. А. Могильницького житл. масиву Підгірки, Нар. дім «Просвіта» житл. масиву Загір’я; центр. рай. лікарня, полог. будинок, дит. лікарня, СЕС; 3 ДЮСШ («Авангард», «Сокіл» і упр. освіти), спортивний клуб «АВС»; готелі «Баварія», «Кондрат», «Меркурій», «Прикарпаття», «Касабланка». У 1-й лізі чемпіонату України з баскетболу К. представляє команда «Калуш-Вінісін», у 2-й лізі чемпіонату України з футболу — команда «Лукор». Став традиц. і набув статусу всеукраїнського фестиваль «Брати блюзу», на базі Палацу культури «Мінерал» проходить регіон. фестиваль юних віртуозів «Концертино». Виходять г. «Дзвони Підгір’я», «Калуське Віче», «Вікна», «Калуський нафтохімік». Діють реліг. громади УГКЦ, УПЦ КП, євангел. християн-баптистів. Пам’ятки архітектури: костел св. Валентина (1844), церква св. Миколая (1889), церква Стрітення Господнього (1899), церква св. архістратига Михаїла (1904–13), адм. будинок, цех калій. комбінату (кін. 19 ст.), ратуша, концерт. зал (обидві — поч. 20 ст.). Встановлено пам’ятники Т. Шевченку та І. Франку, монумент євреям, яких закатували під час 2-ї світової війни. Пам’ятки історії: кладовище австро-угор. воїнів, які загинули під час 1-ї світової війни, могили січових стрільців. Серед видат. уродженців — лікар-терапевт М. Бережницький, лікар-радіолог Б. Синюта, фахівець у галузі косміч. медицини Я.-Р. Гординський, економіст О. Лапко, історик, етнолог О. Франко; поет-романтик А. Могильницький, громад.-політ. діяч, письменник М. Козоріс і його сестра, дит. письменниця М. Бариляк, громад.-культур. діяч, письменник Г. Цеглинський, поет, літературознавець Б.-Т. Рубчак, громад. і театр. діяч, публіцист М. Губчак, культуролог, письменник Ю. Іздрик; громад.-політ. діячі Ф. Смолька та А. Йонкер-Гуменілович; художник, громад. діяч, краєзнавець Г. Смольський, художник Й. Штерн, різьбяр, скульптор, живописець І. Головчак, скульптор А. Корвач; актриса, нар. арт. УРСР Х. Фіцалович, танцюрист, хореограф, засл. арт. УРСР В. Бака, співаки засл. арт. УРСР І. Рубчак і засл. діяч мистецтв України М. Сливоцький; спортсмени Є. Аржанов (біг на середні дистанції), Д. Недашківська (фехтування, шабля) та В. Федоришин (вільна боротьба). З К. пов’язані життя та діяльність провідника укр. націоналіст. руху С. Бандери, громад.-політ. діяча, Героя України Олексія Гірника (тут народився його син, політ. діяч Євген), письменника, літературознавця О. Бабія, громад.-культур. діяча І. Белея, громад.-політ. діяча, правознавця, публіциста А. Коса, громад. діяча, лікаря І. Куровця, письменниці, педагога К. Малицької.

Літ.: Гаврилив Е. С. Горизонты нового Калуша. Уж., 1980; Коломиєць М. Історія Калуша і Калущини у датах, цифрах і цікавих фактах. Брошнів, 1996; Грабовецький В. Історія Калуша: З найдавніших часів до поч. 20 ст. Дрогобич, 1997; Калуш. Разом у майбутнє: Довід. Л., 1998; Коломиєць М. «Просвіта» Калущини: далеке і близьке. Калуш, 2003; Когут М. Калущина: люди і долі: Біогр. довід. Калуш, 2006.

І. С. Насалик