ДІАЛЕ́КТИ УКРАЇ́НСЬКОЇ МО́ВИ — одна з форм побутува­н­ня української мови, що існує поряд з літературною мовою, соціолектами (арґо, жарґонами, сленґами). Сукупність діалектів складає українську діалектну мову. Діалекти виявляють близькість між собою в одних ланках структури і від­мін­ності — в інших. Діалектна мова становить таку цілісність, що варіюється у просторі. Цю варіативність зумовлюють неоднакові напрями роз­витку одного й того ж мовного явища на різних територіях функціонува­н­ня, неоднакові впливи сусідніх мов, адмімістративно-територіальні, політичні, релігійні роз­межува­н­ня українського етносу на різних етапах його історії.

Кожне мовне явище має свою територію пошире­н­ня (ареал). Накла­да­н­ня ареалів різних мовних явищ спричиняє самобутність кожної діалектної зони, говірки. За ступенем структурної близькості між собою у межах діалектної мови виділяють ієрархічно під­порядковані одиниці діалектного поділу різного ступеня узагальне­н­ня явищ: говірка — найменша одиниця діалектного поділу, охоплює мовле­н­ня одного, рідше — кількох населених пунктів; у межах говірки від­сутні внутрішні структурні проти­ставле­н­ня; це реально функціонуюча комунікативна система; говір (або діалект) — одиниця діалектного поділу, яка охоплює кілька близьких за структурою говірок, має не­значні проти­ставле­н­ня мовних явищ між говірками, що утворюють говір; це не реально існуюча комунікативна система, а кон­структ, який складають типові риси тих говірок, які охоплює говір; наріччя — найбільша одиниця діалектного поділу, що охоплює близькі за структурою говори; це кон­структ вищого порядку, який складають типові риси говорів, що входять до складу наріч­чя. Сучасну українську діалектну мову утворюють три наріч­чя: північне (або поліське), пів­ден­но-західне і пів­ден­но-східне. Значні українські діалектні масиви знаходяться нині за межами України і за­знають впливу від­повід­ного мовного довкі­л­ля у Молдові, Румунії, Словач­чині, Польщі, Білорусі, Росії, Боснії і Герцеґовині, Хорватії, Сербії.

Діалекти української мови були базою формува­н­ня української літературної мови на різних етапах історії мови. В основі сучасної української літературної мови лежать говори центральноукраїнського мовного ареалу, насамперед говори пів­ден­но-східного наріч­чя зі значним впливом говорів подільських, волинських (сх. частина), східнополіських; від­чутним був вплив ін. діалектів пів­ден­но-західного наріч­чя. Пере­селенський пів­ден­нолемківський говір, що функціонує у хорватському і сербському оточен­ні, ліг в основу літературної мови бачвансько-сремських русинів у Сербії. На сучасному етапі роз­витку літературної мови діалекти залишаються джерелом роз­витку її структури та виражальних можливостей, зокрема художнього і публіцистичного стилів.

Див. також Діалектологія.