Астрономія

Визначення і загальна характеристика

АСТРОНО́МІЯ (від астро… і ...номія) — наука, що досліджує будову та роз­виток небесних тіл. А. — одна з найдавніших наук на Землі, яка на сучасному етапі свого роз­витку ви­вчає рух небес. обʼєктів (планет, супутників планет, метеорів, комет та ін. тіл Сонячної системи; зір, квазарів та ін. обʼєктів Всесвіту), їх систем (позасоняч. планет. систем, скупчень зір, галактик і груп галактик) та Всесвіту в цілому. Залежно від викори­ста­н­ня тих чи інших методів і засобів досліджень А. поділяється на окремі роз­діли. Астрометрія — найдавніша галузь А., що ви­значає положе­н­ня небес. світил, їх геом. та кінемат. характеристики. Небесна динаміка ви­вчає закони руху небес. тіл. Зоряна А. досліджує будову і роз­виток нашої зоряної системи — Галактики. Позагалактична А. ви­вчає ін. галактики та закономірності будови їх систем. Космологія роз­робляє найзагальніші про­блеми будови Всесвіту. Космогонія ви­вчає пита­н­ня, повʼязані з походже­н­ням Сонячної системи. Астрофізика виникла з роз­витком фото­графії, фотометрії і спектро­скоп. методів досліджень, які дали змогу по-новому пі­ді­йти до ви­вче­н­ня природи небес. тіл. Крім того, від­булася диференціація А. залежно від обʼєкта дослідж.: фізика Сонця (Геліофізика), фізика планет, фізика зір та галактик, кометна А., метеорна А. тощо. Якщо впродовж тисячоліть астроном. спо­стереже­н­ня велися лише в оптич. діапазоні, то від серед. 20 ст. — в усіх діапазонах електромагніт. ви­промінюва­н­ня, що дало змогу поділити А. на радіоастрономію, інфрачервону, ультрафіолетову та рентґенівську астрономію, гамма-астрономію. Про­грес техніки дав змогу побудувати потужні оптичні теле- і радіотеле­скопи, що спри­ймають ви­промінюва­н­ня від небес. світил, від­далених на гігант. від­стані, не під­владних уяві, а роз­виток космонавтики виніс прилади для астроном. спо­стережень за межі земної атмо­сфери, що значно роз­ширило можливості А. Викори­ста­н­ня косміч. апаратів дало можливість пере­йти від ди­станційних методів спо­стережень небес. обʼєктів з поверх­ні Землі до вимірів різних фіз. і хім. характеристик обʼєктів ближнього Космосу без­посередньо на самих обʼєктах. На Марс і Венеру було до­ставлено спец. зонди, а Місяць став першим небес. тілом, де побувала людина. А. має на меті створити науково об­ґрунтовані картини будови та еволюції Всесвіту. Її вплив на роз­виток земної цивілізації важко пере­оцінити.

На території України перші зображе­н­ня астроном. характеру на камені та скелях датуються, ймовірно, 1 тис. до н. е. Систематичні астроном. дослідж. почали проводити в 18–19 ст., після створе­н­ня університет. обсерваторій у Львові (1769), Києві (1845), Одесі (1871) та Харкові (1883); 1821 у Миколаєві було створено морську астрономічну обсерваторію. Крім проведе­н­ня практ. занять зі студентами з А. та астроном. геодезії, в цих обсерваторіях велися дослідж. з астрометрії і небесної механіки, теор. астрофізики і астрофотометрії. На­прикінці 19 ст. широке ви­зна­н­ня ді­стали такі школи: київська М. Хандрикова з небес. механіки, одеська астрофізична А. Кононовича та харківська астрометрична Л. Струве. На поч. 20 ст. від­буваються бурхливі зміни в роз­витку астроном. науки — зʼявляються нові теорії, за­проваджуються нові засоби спо­стережень тощо. Це зумовило широкий роз­мах астроном. дослідж. в Україні. Важливу роль у становлен­ні пер­спектив. напрямів дослідж. ві­діграли М. Барабашов, О. Орлов, С. Всехсвятський, О. Богородський, В. Цесевич, А. Яковкін, Є. Федоров та ін. Засн. нові астроном. установи: Полтавська гравіметрична обсерваторія (1926), Астрономічна обсерваторія головна (ГАО, 1944). Всесвітнє ви­зна­н­ня здобула одна з найбільших в Європі Астрофізична обсерваторія кримська (1945). 1958 С. Брауде започаткував дослідж. із декаметрової радіоастрономії в Ін­ституті радіофізики і електроніки АН УРСР, що поклало початок наук. школі С. Брауде; нині ці дослідж. продовжуються у Радіоастрономічному ін­ституті НАНУ. Завдяки досягне­н­ням у ви­вчен­ні космосу зʼявляються нові напрями: дослідж. штучних супутників Землі; візуальні, фото­графічні, фотометричні та далекомірні спо­стереже­н­ня, що проводяться у багатьох обсерваторіях та на спеціально створ. станції спо­стережень в Ужгороді (від 1969 — лаб. косміч. досліджень Ужгород. університету); дослідже­н­ня допливу метеор. речовини в навколозем. косміч. про­стір (харків. школа Л. Кащеєва); ви­вче­н­ня геом. та фіз. характеристик тіл Соняч. системи (порівнял. планетологія) — наук. школа Астрономічної обсерваторії Харківського університету та ГАО; космічне приладобудува­н­ня, започатковане в Крим. астрофіз. обсерваторії та Фізико-механічному ін­ституті ім. Г. Карпенка НАНУ (Львів). Через від­сутність на території України місцевостей, придат. для встановле­н­ня великих астрофіз. інструментів, у 60-х рр. укр. астроном. обсерваторії почали створювати високогірні спо­стережні бази в Узбеки­стані, Вірменії, Кабардино-Балкарії, Болівії та ін. Серед них найбільшою є високогірна спо­стережна база «Терскол» ГАО (нині Астрономічних і медико-екологічних досліджень між­народний центр), оснащена двометр. теле­скопом та ін. сучас. інструментами. Нині в Україні функціонує понад 20 астроном. установ та спеціаліз. астроном. закладів в університетах та ін­ститутах. Усі вони від 1991 обʼ­єд­нані в Астрономічну асоціацію українську. В них працює бл. 1 тис. профес. астрономів, серед яких понад 100 чл. Між­нар. астроном. союзу, багато лауреатів держ. чи імен. премій, зокрема премії НАНУ ім. М. Барабашова. За своїм наук.-тех. потенціалом Україна належить до високороз­винених в астроном. від­ношен­ні держав світу.

Літ.: Наумович В. Величина і по-будова звіздяного світа. Л., 1901; Діксон У. А. Роз­вій астрономічних по­глядів. Л., 1902; Черкасенко С. Про небо: Популярна астрономія. К., 1909; Раковський І. Всєлєн­на: Начерк астрономії. Коломия, 1922; Панов А. Н. Мироведение. Х., 1924; Герасимович Б. П. Читанка з науки про світобудову. Х., 1925; Гурев Г. А. Серед далеких сонець: Популярний нарис. Х., 1933; Лисянський Б. Небо і людина: Етапи істор. роз­витку астроном. зна­н­ня. Прага, 1942; Всехсвятський С. Небо і земля. К., 1946; Барабашов Н. П. Развитие астрономии на Украине // Природа. 1954. № 8; Горделадзе Ш. Г. Сучасна наука про будову Всесвіту. К., 1955; Яковкін А. О. Астрономічні дослідже­н­ня на Україні за роки Радянської влади // Роз­виток науки в Українській РСР за 40 років. К., 1957; Колчинський І. Г. Обсерваторії в космосі. К., 1962; Азарнова Т. А., Шемець Н. О. Астрономія на Україні (1918–1962 рр.): Бібліогр. покажч. К., 1965; Шульман Л. М. За межами нашої галактики. К., 1966; Струве О., Линде Б., Пил­ланс Э. Элементарная асторономия. Москва, 1967; Комаров В. Н. Цікава астрономія. К., 1971; Система світу Коперника та сучасна астрономія. К., 1973; Климишин И. А. Астрономия вчера и сегодня. К., 1977; Писаренко Г. С. Украинские ученые ис­следуют космос. К., 1980; Колчинский И. Г. Наблюдение и факт в астрономии. К., 1982; Пугач А. Ф., Чурюмов К. И. Небо без чудес. К., 1987; Очерки истории отечествен­ной астрономии: С древнейших времен до начала ХХ в. К., 1992.

Я. С. Яцків

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю