Контрабас

КОНТРАБА́С (італ. contrabbasso, нім. Коn­­tra­bass, франц. contrabasse) — най­більший за розміром (завдовжки близько двох метрів) і найнижчий за звучанням струнно-смичковий музичний інструмент. К. сучас. типу з’явився у серед. 17 ст. Винайдення 4-струн. К. пов’яз. з ім’ям італ. майстра М. Тодіні, який 1676 увів його до рим. оркестру. У серед. 18 ст. К. остаточно витіснив контрабас. віолу і став обов’язк. складовою європ. оркестрів. Від 2-ї пол. 18 ст. розпочався розви­ток сольного виконавства, що спричинило появу нового типу К. — 3-струн. з більшою силою звучання. У Франції переважав квінт. стрій, в Італії та Великій Британії — квартовий (найрозповсюдженіший для 3-струн. К. у 19 ст.). На поч. 19 ст. чес. музиканти створили нові методи гри на К., що дозволили використовувати той самий 4-струн. тип інструмента як для оркестр., так і для сольного виконавства. 1850 франц. майстер Ж.-Б. Вільом створив велетен. К. (вис. 4 м) і назвав його «октобас». Се­­ред відомих майстрів з виготов­лення К. — Ґ.-Б. да Сало, Дж. Ма­­джині, А. Страдіварі, Н. Ґаль­яно, Ф. Руджері, Дж.-Б. Ґва­­даньї­ні, Д. Монтаньяна, М. Клотц, пред­ставники родин Аматі, Ґран­­чи­но, Ґварнері, Тесторе. Інстру­мен­ти цих майстрів унікальні й залишаються неперевершеними за якістю і тембром. Праців­ни­­ки Моск. комбінату з виробництва муз. інструментів та меблів Ю. Яков­­лєв, Б. Ремізов, Д. Демченко та В. Сєров розробили новий пром. зразок — 5-струн. К. Нині для розширення діапазону й видобування допоміж. нижніх звуків застосовують або клапан. механізм, що «продовжує» нижню струну, або 5-струнні інструмен­­ти. К. використовують як в академ. (оркестр., ансамбл., соль­не), так і у фольклор. та джаз. виконавстві. Під час сольного виконання та в ансамблі на К. грають, зазвичай, стоячи, а в оркестрі — сидячи на спец. високих стільцях або табуретах. З особливостями смичка пов’яз. різновиди виконав. шкіл: франц. (смичок із низькою колодкою) та нім. (з високою колодкою). Для сольного К. писали твори Й. Гайдн, Ф. Гофмайстер, Й.-М. Шперґер, К. Діттерс фон Діттерсдорф, В. Піхль, Я.-Б. Ваньхаль, а також сучасні композитори П. Гіндеміт, Е. Тубін, Л. Вальцель, Р. Ґлієр, Ю. Левітін, А. Богатирьов, К. Іва­нов та ін. Серед композиторів, які створили камерні твори за участі К., — В.-А. Моцарт, Л. ван Бетговен, Й. Гуммель, Ф. Шуберт, Дж. Россіні, М. Глінка, С. Про­коф’єв, Г. Уствольська, С. Губай­дуліна. Серед солістів-контрабасистів (як правило, вони також є авторами творів для К.) — Д. Драґонетті, Дж. Боттезіні, Ґ. Ґалліньяні (усі — Італія), Е. Нан­­ні (Франція), Е. Маденський (Австрія), І. Прюннер (Румунія), Г. Карр (США), С. Кусевицький, Ю. Голубєв, Й. Гертович, Р. Азар­хін (усі — Росія). Знач. внесок у розвиток педагогіки й методики гри на К. зробили Дж. Боттезіні, В. Гаузе, І. Ґраб’є, Е. Нанні, Л. Монтаг, О. Мілушкін, В. Хоменко, Б. Доброхотов, Л. Раков.

Становлення укр. контрабас. мистецтва пов’яз. з іменами чес. музикантів Б. Воячека та О. Шпер­гла. Серед їхніх вихованців у Київ. консерваторії — Л. Ніколаєв, А. Людмилін, В. Людмилін, В. Приємський, Л. Білошицький, І. Згуровець, Д. Мошкович, Я. Погребинський, П. Галіос, Б. Сойка (засн. сучас. укр. кон­­трабас. школи; серед учнів — лауреати всесоюз. і респ. конкурсів В. Рябокінь, І. Квач, С. Ре­­шетилов, І. Ру; відомі контра­басисти А. Апальков, В. Волошин, С. Горба, М. Закреницький, О. Мель­­ник, Є. Мілка, Д. Зюзькін, С. Білоусов та ін.). Вагому роль у процесі становлення укр. школи К. відіграв С. Херсонсь­кий (з-поміж учнів — В. Бєляков, В. Єремєєв). Серед представни­ків харків. виконав. школи — О. Ре­зинкін, І. Углицький, В. Герасичкін, Г. і А. Грабовські; одес. — Ю. Ми­роненко, В. Чекалюк, В. Гре­чух; львів. — Н. Горницький, О. Щег­лов, О. Лучанок; донец. — П. Давидов, В. Стариков, В. Криворучко, Л. Буряк, О. Горенштейн.

У доробку укр. композиторів для К. — сольні твори: концерти для К. з оркестром (Й. Ельгісер, Г. Глазачов, П. Зібров, В. Ільїн, Я. Лапинський, Г. Ляшенко, Є. Міл­ка), концертні п’єси та ін. (В. Ки­­рейко, А. Коломієць, В. Гомоля­ка); камерні твори — сонати й дуети для К. з фортепіано (Я. Ве­­рещагін, Ю. Іщенко, О. Пушкаренко, С. Шустов), тріо та ін. твори для нетипових інструм. складів (3. Алмаші, В. Бедрицька, Л. Грабовський, А. Загайкевич, Є. Іршаї, С. Колобков, О. Криво­лап, Л. Юріна).

Літ.: Доброхотов Б. Контрабас. Исто­рия и методика: Учеб. пособ. Москва, 1974; Раков Л. Отечественное конт­рабасовое искусство XX века: 20–80-е годы. Москва, 1993; Сумарокова В. Ки­­ївська струнно-смичкова школа в контексті європейського виконавського мистецтва (віолончель, контрабас) // Наук. вісн. Нац. муз. академії України: Муз. виконавство. К., 1999. Вип. 1; Її ж. Київська школа контрабаса // Акаде­мія муз. еліти України: Історія та сучас­ність: До 90-річчя Нац. муз. академії України. К., 2004; Раков Л. История контрабасового искусства. Москва, 2004; Його ж. Учебно-концертный ре­­пертуар для контрабаса и его особенности. Работа над художественным произведением // Учиться, знать, уметь. Об исполнительстве и обучении игре на смычковом инструменте. Москва, 2009.

В. Г. Сумарокова

Рекомендована література

1. Доброхотов Б. Контрабас. Исто­рия и методика: Учеб. пособ. Москва, 1974;
   Google ScholarInternet
2. Раков Л. Отечественное конт­рабасовое искусство XX века: 20–80-е годы. Москва, 1993;
   Google ScholarInternet
3. Сумарокова В. Ки­­ївська струнно-смичкова школа в контексті європейського виконавського мистецтва (віолончель, контрабас) // Наук. вісн. Нац. муз. академії України: Муз. виконавство. К., 1999. Вип. 1;
   Google ScholarInternet
4. Її ж. Київська школа контрабаса // Акаде­мія муз. еліти України: Історія та сучас­ність: До 90-річчя Нац. муз. академії України. К., 2004;
   Google ScholarInternet
5. Раков Л. История контрабасового искусства. Москва, 2004;
   Google ScholarInternet
6. Його ж. Учебно-концертный ре­­пертуар для контрабаса и его особенности. Работа над художественным произведением // Учиться, знать, уметь. Об исполнительстве и обучении игре на смычковом инструменте. Москва, 2009.
   Google ScholarInternet

завантажити статтю