Мануйлівка
Визначення і загальна характеристика
МАНУ́ЙЛІВКА — історична місцевість в Амур-Нижньодніпровському районі Дніпра (1787–96, 1802–1926 — Катеринослав, 1797–1802 — Новоросійськ, у радянський період і 1991–2016 – Дніпропетровськ). Знаходиться на лівому березі Дніпра, побл. впадіння в нього р. Гнилокіш (у документах 1886 — також болото Гнилокоть). Уперше згадується у писем. джерелах 1744, коли побл. займища козака Мануйла почали виникати займища ін. запорожців. Поступово М. перетворилася на велику слободу. До ліквідації Запороз. Січі М. разом з поселеннями Березанівка та Камʼянка входила у Самар. паланку. 1784–96 — у складі Катеринослав. намісництва; 1796–1802 — Новорос., 1802–1925 — Катеринослав. губ.; 1784–1923 — Новомоск. пов. 1786 М. і 4,5 тис. дес. земель Задніпровʼя віддано у володіння генерал-майора В. Попова. Новий власник перейменував слободу на Попівку, однак у офіц. документах й надалі записували нар. назву М. Від 1-ї пол. 19 ст. — у власності родини Бикових (відтоді побутувала паралел. назва Биковка). Їхній маєток вважали одним із центрів інтелектуальної еліти м. Катеринослав. У Бикових гостювали письменник, етнограф 19 ст. О. Афанасьєв-Чужбинський, театр. діячі М. Кропивницький, І. Карпенко-Карий, П. Саксаганський, М. Заньковецька. Визнач. громад. діячами, письменниками стали Микола та Петро Бикови. З М. повʼязані життя та діяльність етнографа, лексикографа, поета, перекладача 19 ст. І. Манжури. У 19 — на поч. 20 ст. — центр Мануйлів. волості. 1873 у пн.-сх. околиці М. відкрито залізничну ст. Нижньодніпровськ на дільниці Синельникове–Катеринослав під час спорудження приват. Лозово-Севастоп. залізниці. Згодом побл. неї виникло однойм. залізничне с-ще. Після введення в дію 1884 на правому березі сучас. ст. Дніпро-Головний вона стала стиковою. 1874 на Зх. від М. засн. с-ще Амур. 1886 у М. було 269 дворів, мешкали 1494 особи, діяли церква, школа, збирався щоріч. великий ярмарок. 1895–97 побл. ст. Нижньодніпровськ засн. вагонні та телеграфні майстерні й низку пром. підприємств, які працюють і донині (див. «Дніпроважпапірмаш» ім. Артема, Дніпропетровський завод з ремонту та будівництва пасажирських вагонів, Дніпропетровський завод прокатних валків, Дніпропетровський металургійний завод ім. Комінтерну, «Світлофор» Електротехнічний завод). 1910 за проектом інж. І. Труби збудовано приміщення Мануйлів. філії Катеринослав. «Просвіти» (одним з ініціаторів її створення був П. Дорошенко; функціонувала до 1916) з театрал. залою на 300 осіб, б-кою та кооп. лавкою. 1913 у М. проживали бл. 3 тис. осіб. Під час воєн. дій 1918–20 влада неодноразово змінювалася, у грудні 1919 остаточно встановлено більшовицьку. 1922 М. перейменували на с. Воронцовка (на честь більшовика, рев. діяча, робітника Нижньодніпров. вагон. майстерень П. Воронцова). 1925 М. разом з ін. поселенням Задніпровʼя увійшла до складу Катеринослава. У межах Дніпроп. (до 1926 — Катеринослав.) округи існував Мануйлів. р-н. 2015 під час декомунізації були перейменовані: житл. масив Воронцовський на Мануйлівський, проспекти П. Воронцова та ім. г. «Правда» на Мануйлівський і Слобожанський відповідно. Головними також є вулиці В. Каруни (генерал, учасник 2-ї світової війни), Лугівська та Ростовська. Змінено також назви вулиць Д. Лебедя (рад. і парт. діяч) у житл. масиві Мануйлівський і Героїв громадян. війни у житл. масиві Лівобережний-1 на Ф. Сторубля та М. Лисиченко, які були актив. членами Мануйлів. «Просвіти»; прилеглі вул. І. Білостоцького (парт. діяч, секр. Тульс. ради металістів) у житл. масиві Сонячний і Комінтерну в житл. масиві Ломівський (раніше — Фрунзенський; усі — Амур-Нижньодніпров. р-ну) на В. Любарського (ілюстратор дит. книжок) та С. Яхненка (власник цукр. заводів на поч. 20 ст.). На проспекті Мануйлівський — Палац культури Металург. заводу (№ 1), казначейство Амур-Нижньодніпров. р-ну (№ 13), девʼята міська клінічна лікарня (№ 29), Амур-Нижньодніпров. рай. рада (№ 31), церква преподобного Серафима Саровського УПЦ МП; памʼятники воїнам, які загинули під час 2-ї світової війни, учасникам Амур-Нижньодніпров. антифашист. підпілля та воїнам-афганцям.
Літ.: Митрус Т. Напровесні (Історія одного просвітнього товариства на селі). Катеринослав, 1912.
О. А. Філончук
Додаткові відомості
Рекомендована література
Фотоілюстрації
Завантажити статтю
