Манява

МАНЯ́ВА — село Богородчанського ра­йону Івано-Франківської області. Маняв. сільс. раді під­порядк. с-ще Бойки. Знаходиться в Укр. Карпатах (масив Ґорґани), у межах Маняв. низькогірʼя, на р. Манявка (притока Бистриці-Солотвинської, бас. Дністра), за 50 км від обл. центру, за 27 км від райцентру та за 25 км від залізнич. ст. На­двірна. На тер. Маняв. лісництва (пере­важають ялицево-букові породи) охороняють 5 обʼєктів природно-заповід. фонду: заг.-держ. значе­н­ня — ліс. заказник Скит Манявський, гідрол. памʼятку природи Манявський водо­спад; місц. значе­н­ня — ліс. заказник Комарники (створ. 2004, 175 га), ботан. памʼятку природи Тис ягідний (1988), заповід­не ур­очище Люблінець (1996, 113 га); є т. зв. Блажен. камінь (брила роз­міром 10 × 3 м) із гротом і цілющим джерелом. За 600 м від місця впаді­н­ня в Манявку струмка Замлаки — Замлац. водо­спад (заг. вис. 8 м). 2010 побл. с-ща Бойки на струмку Кобила Й. Гілецький вперше описав Марʼян-чині водо­спади (на­звав на честь школярки, яка показала цей каскад; вис. найвищого становить 12,5 м, серед. — 4 м, найменшого 1,5 м). Від Манявки походить назва маняв. світи — літогр. під­роз­ділу еоцен. від­кладів складчастих Карпат. Пл. М. 7,1 км², с-ща Бойки — 2 км². За пере­писом насел. 2001, у М. проживали 3491, у Бойках — 47 осіб; станом на 2017 — від­повід­но 3560 і 42 особи; пере­важно українці. За нар. пере­казами, назва села походить від слова «манівці» («навма­н­ня»). Результати археол. дослідж. свідчать про давність заселе­н­ня краю. У 13 ст. на цих землях діяв Полонин. Хресто- Воздвижен. монастир, який згодом зруйнували монголо-татар. загони. 1608 на його місці Йов (Княгиницький) заснував Манявський скит (нині монастир УПЦ КП). Здавна жит. за­ймалися нар. ремеслами (зокрема й кахлярством), лісорубством, пізніше — нафто­промислом. Вони брали участь у Визв. війні під проводом Б. Хмельницького в загонах С. Височана, опришків. русі. Після 1-го поділу Польщі 1772 М. у складі Сх. Галичини уві­йшла до Австр. імперії (від 1867 — Австро-Угорщина). Від 1919 М. — знову у складі Польщі, від 1939 — УРСР. Від липня 1941 до липня 1944 — під нім.-фашист. окупацією. Тут проходило партизан. зʼ­єд­на­н­ня С. Ковпака. 1944 неподалік від села на полонині Малиновище базувалася під­старшин. школа УПА, також були облаштовані військ. табір, шпиталь, колиба радисток, майстерня, склади зброї та продуктів. 24 серпня 1944 від­бувся бій між енкаведистами та воїнами ОУН–УПА. До М. при­єд­нали села Жолоб, Осередок і Сигла. Нині у селі — навч.-вихов. комплекс «школа-дитсадок», заг.-осв. школа; Будинок культури, б-ка; амбулаторія заг. практики сімей. медицини. Памʼятка архітектури місц. значе­н­ня — де-ревʼяна церква Покрови Пресвятої Богородиці (1819; діє громада УПЦ КП). Встановлено па-мʼятники борцям за волю України, рад. воїнам, що загинули під час 2-ї світової вій­ни, та партизанці М. Євенко, яка загинула побл. села. Серед видат. уродженців — фахівець у галузі лісництва В. Олійник. У М. побувала значна кількість вчених, письмен­ників, громад. діячів 19 ст., зокрема І. Вагилевич, М. Костомаров, А. Могильницький (автор поеми «Скит Манявський»; жив деякий час на Богородчанщині), Ю. Целевич (автор кн. «Історія Скита Манявського», Л., 1887), а також Є. Воробкевич, Д.-М. Горняткевич, М. Грушевський, М. Драґан, Я.-Б. Кон­стантинович, Б. Лепкий, І. Могитич, Т. Мокловський, І. Нечуй-Левицький, В. Пещанський, Р.-С. Сельський, І. Труш, І. Франко та ін.