Манява
МАНЯ́ВА — село Богородчанського району Івано-Франківської області. Маняв. сільс. раді підпорядк. с-ще Бойки. Знаходиться в Укр. Карпатах (масив Ґорґани), у межах Маняв. низькогір’я, на р. Манявка (притока Бистриці-Солотвинської, бас. Дністра), за 50 км від обл. центру, за 27 км від райцентру та за 25 км від залізнич. ст. Надвірна. На тер. Маняв. лісництва (переважають ялицево-букові породи) охороняють 5 об’єктів природно-заповід. фонду: заг.-держ. значення — ліс. заказник Скит Манявський, гідрол. пам’ятку природи Манявський водоспад; місц. значення — ліс. заказник Комарники (створ. 2004, 175 га), ботан. пам’ятку природи Тис ягідний (1988), заповідне урочище Люблінець (1996, 113 га); є т. зв. Блажен. камінь (брила розміром 10 × 3 м) із гротом і цілющим джерелом. За 600 м від місця впадіння в Манявку струмка Замлаки — Замлац. водоспад (заг. вис. 8 м). 2010 побл. с-ща Бойки на струмку Кобила Й. Гілецький вперше описав Мар’ян-чині водоспади (назвав на честь школярки, яка показала цей каскад; вис. найвищого становить 12,5 м, серед. — 4 м, найменшого 1,5 м). Від Манявки походить назва маняв. світи — літогр. підрозділу еоцен. відкладів складчастих Карпат. Пл. М. 7,1 км2, с-ща Бойки — 2 км2. За переписом насел. 2001, у М. проживали 3491, у Бойках — 47 осіб; станом на 2017 — відповідно 3560 і 42 особи; переважно українці. За нар. переказами, назва села походить від слова «манівці» («навмання»). Результати археол. дослідж. свідчать про давність заселення краю. У 13 ст. на цих землях діяв Полонин. Хресто- Воздвижен. монастир, який згодом зруйнували монголо-татар. загони. 1608 на його місці Йов (Княгиницький) заснував Манявський скит (нині монастир УПЦ КП). Здавна жит. займалися нар. ремеслами (зокрема й кахлярством), лісорубством, пізніше — нафтопромислом. Вони брали участь у Визв. війні під проводом Б. Хмельницького в загонах С. Височана, опришків. русі. Після 1-го поділу Польщі 1772 М. у складі Сх. Галичини увійшла до Австр. імперії (від 1867 — Австро-Угорщина). Від 1919 М. — знову у складі Польщі, від 1939 — УРСР. Від липня 1941 до липня 1944 — під нім.-фашист. окупацією. Тут проходило партизан. з’єднання С. Ковпака. 1944 неподалік від села на полонині Малиновище базувалася підстаршин. школа УПА, також були облаштовані військ. табір, шпиталь, колиба радисток, майстерня, склади зброї та продуктів. 24 серпня 1944 відбувся бій між енкаведистами та воїнами ОУН–УПА. До М. приєднали села Жолоб, Осередок і Сигла. Нині у селі — навч.-вихов. комплекс «школа-дитсадок», заг.-осв. школа; Будинок культури, б-ка; амбулаторія заг. практики сімей. медицини. Пам’ятка архітектури місц. значення — де-рев’яна церква Покрови Пресвятої Богородиці (1819; діє громада УПЦ КП). Встановлено па-м’ятники борцям за волю України, рад. воїнам, що загинули під час 2-ї світової війни, та партизанці М. Євенко, яка загинула побл. села. Серед видат. уродженців — географ В. Олійник. У М. побувала значна кількість вчених, письменників, громад. діячів 19 ст., зокрема І. Вагилевич, М. Костомаров, А. Могильницький (автор поеми «Скит Манявський»; жив деякий час на Богородчанщині), Ю. Целевич (автор кн. «Історія Скита Манявського», Л., 1887), а також Є. Воробкевич, Д.-М. Горняткевич, М. Грушевський, М. Драґан, Я.-Б. Константинович, Б. Лепкий, І. Могитич, Т. Мокловський, І. Нечуй-Левицький, В. Пещанський, Р.-С. Сельський, І. Труш, І. Франко та ін.
Рекомендована література
- Бабій В. Короткий нарис історії Богородчанського краю. 1997;
- Голобин А. С. Водоспади Карпат. Івано-Франківська область: Косівський та Богородчанський райони: Турист. путівник. 2004;
- Звід пам’яток <a class="my-tooltip" href="article-13755">Івано-Франківської області</a>: Богородчанський район. 2008;
- Гілецький Й., Сливка Л., Сливка Р. Богородчанський край: З минулого в сучасність. 2009 (усі — Івано-Франківськ).
Фотоілюстрації
