Пермь-36 Меморіальний музей-заповідник історії політичних репресій

«ПЕРМЬ-36» Меморіальний музей-заповід­ник історії політичних ре­пресій Заснований 1994 на базі колишньої колонії для особливо небезпечних державних злочинців ВС-389/36 у с. Кучино Чусовського р-ну Пермської обл. РФ обласним від­діле­н­ням товариства «Меморіал» і адміністрацією Пермської обл. Колишній концтабір, у якому діє музей, створений 1946 у часи ГУЛАГу. Музей є не тільки унікальним памʼятником ре­пресивної історії СРСР, але й всієї політичної історії більшовизму. 1972, коли сюди прибула етапом перша партія вʼязнів мордовських таборів, він став основним політичним табором СРСР, де утримували 995 вʼязнів сумлі­н­ня, серед них — практично всіх ре­пресованих лідерів дисидентства, правозахисного і національних рухів, Гельсинських груп. В остан­ні роки у складі цього табору діяла єдина в країні дільниця особливого режиму для політичних вʼязнів. Від інших політ­таборів він від­різнявся тим, що увʼязнених у ньому цілодобово утримували у камерах, що замикаються на замки, але, на від­міну від вʼязниць, їх примушували працювати. На прогулянку вʼязнів виводили у дворики типу тюремних — глухі, об­биті залізом зруби, затягнуті зверху колючим дротом. Табір оточувала багаторядна система огорож і заборон­них зон. Дільницю особливого режиму за весь час її функціонува­н­ня (від березня 1980, коли сюди були пере­везені 32 вʼязні особливого режиму з мордовського табору Сосновка, до грудня 1987, коли остан­ніх 18 вʼязнів вивезли у с-ще Центральний) про­йшло 57 осіб, 37 із них — українці: члени Української Гельсинської групи О. Бердник, М. Горбаль, М. Горинь, В. Калиниченко, І. Кандиба, Ю. Литвин (помер у лікарні м. Чусовий), Л. Лукʼяненко, В. Марченко (помер у тюремній лікарні в Ленін­граді, нині Санкт-Петербург), В. Овсієнко, Б. Ребрик, П. Рубан, І. Сокульський, В. Стус (загинув у 3-му карцері цього бараку), О. Тихий (помер у тюремній лікарні в м. Перм), Д. Шумук, закордон­ні члени Української Гельсинської групи естонець М.-О. Ніклус і литовець В. Пяткус, а також українські політвʼязні І. Гель, В. Курило, О. Мурженко, Г. Приходько, С. Скалич, російський письмен­ник Л. Бородін, члени Національної обʼ­єд­наної партії Вірменії А. Аршакян та А. Навасардян, литовець Б. Ґаяускас, латвієць Ґ. Астра та ін. На дільниці суворого режиму утримували С. Глузмана, М. Мариновича, З. Попадюка, М. Руденка, Є. Сверстюка, О. Шевченка та сотні інших. 1995 організовано між­народний трудовий табір International Volonters Servise — студенти з РФ, США, Великої Британії, Франції, Німеч­чини, Австралії взяли участь у ремонтно-від­будовчих роботах. У тому ж році музей від­відали В. Овсієнко, син В. Стуса — Д. Стус, син О. Тихого — Володимир. 1996—99 усі будівлі колонії від­ре­ставровано, від­новлено і музеєфіковано. У музеї зі­брано матеріали з історії ре­пресій та опору комуністичному режимові, створено компʼютерні бази даних — списки увʼязнених пермських таборів ГУЛАГу 1930—50-х рр., ре­пресованих у Пермській обл. протягом усіх років радянської влади і комуністичного режиму, увʼязнених пермських політ­таборів 1972—91. Тут проводили наукові конференції з питань прав людини, 2005—12 — щорічний між­народний форум «Пилорама» (сцена — на пилорамі, де вʼязні пиляли дерево) за участі політиків, правозахисників, колишніх політвʼязнів, журналістів, діячів мистецтва, акторів, музикантів, а також пред­ставників широкої громадськості з різних регіонів РФ і з-за кордону. З початком збройної агресії РФ проти України 2014 частину екс­позицій закрито, керівництво і наукових спів­робітників звільнено, російські та між­народні правозахисні організації від­сторонено від участі у його діяльності.