Пермь-36 Меморіальний музей-заповідник історії політичних репресій
«ПЕРМЬ-36» Меморіальний музей-заповідник історії політичних репресій Заснований 1994 на базі колишньої колонії для особливо небезпечних державних злочинців ВС-389/36 у с. Кучино Чусовського р-ну Пермської обл. РФ обласним відділенням товариства «Меморіал» і адміністрацією Пермської обл. Колишній концтабір, у якому діє музей, створений 1946 у часи ГУЛАГу. Музей є не тільки унікальним пам’ятником репресивної історії СРСР, але й всієї політичної історії більшовизму. 1972, коли сюди прибула етапом перша партія в’язнів мордовських таборів, він став основним політичним табором СРСР, де утримували 995 в’язнів сумління, серед них — практично всіх репресованих лідерів дисидентства, правозахисного і національних рухів, Гельсинських груп. В останні роки у складі цього табору діяла єдина в країні дільниця особливого режиму для політичних в’язнів. Від інших політтаборів він відрізнявся тим, що ув’язнених у ньому цілодобово утримували у камерах, що замикаються на замки, але, на відміну від в’язниць, їх примушували працювати. На прогулянку в’язнів виводили у дворики типу тюремних — глухі, оббиті залізом зруби, затягнуті зверху колючим дротом. Табір оточувала багаторядна система огорож і заборонних зон. Дільницю особливого режиму за весь час її функціонування (від березня 1980, коли сюди були перевезені 32 в’язні особливого режиму з мордовського табору Сосновка, до грудня 1987, коли останніх 18 в’язнів вивезли у с-ще Центральний) пройшло 57 осіб, 37 із них — українці: члени Української Гельсинської групи О. Бердник, М. Горбаль, М. Горинь, В. Калиниченко, І. Кандиба, Ю. Литвин (помер у лікарні м. Чусовий), Л. Лук’яненко, В. Марченко (помер у тюремній лікарні в Ленінграді, нині Санкт-Петербург), В. Овсієнко, Б. Ребрик, П. Рубан, І. Сокульський, В. Стус (загинув у 3-му карцері цього бараку), О. Тихий (помер у тюремній лікарні в м. Перм), Д. Шумук, закордонні члени Української Гельсинської групи естонець М.-О. Ніклус і литовець В. Пяткус, а також українські політв’язні І. Гель, В. Курило, О. Мурженко, Г. Приходько, С. Скалич, російський письменник Л. Бородін, члени Національної об’єднаної партії Вірменії А. Аршакян та А. Навасардян, литовець Б. Ґаяускас, латвієць Ґ. Астра та ін. На дільниці суворого режиму утримували С. Глузмана, М. Мариновича, З. Попадюка, М. Руденка, Є. Сверстюка, О. Шевченка та сотні інших. 1995 організовано міжнародний трудовий табір International Volonters Servise — студенти з РФ, США, Великої Британії, Франції, Німеччини, Австралії взяли участь у ремонтно-відбудовчих роботах. У тому ж році музей відвідали В. Овсієнко, син В. Стуса — Д. Стус, син О. Тихого — Володимир. 1996–99 усі будівлі колонії відреставровано, відновлено і музеєфіковано. У музеї зібрано матеріали з історії репресій та опору комуністичному режимові, створено комп’ютерні бази даних — списки ув’язнених пермських таборів ГУЛАГу 1930–50-х рр., репресованих у Пермській обл. протягом усіх років радянської влади і комуністичного режиму, ув’язнених пермських політтаборів 1972–91. Тут проводили наукові конференції з питань прав людини, 2005–12 — щорічний міжнародний форум «Пилорама» (сцена — на пилорамі, де в’язні пиляли дерево) за участі політиків, правозахисників, колишніх політв’язнів, журналістів, діячів мистецтва, акторів, музикантів, а також представників широкої громадськості з різних регіонів РФ і з-за кордону. З початком збройної агресії РФ проти України 2014 частину експозицій закрито, керівництво і наукових співробітників звільнено, російські та міжнародні правозахисні організації відсторонено від участі у його діяльності.
Фотоілюстрації
Завантажити статтю
