Палеопедологія

Визначення і загальна характеристика

ПАЛЕОПЕДОЛО́ГІЯ (від палео…, грец. πέδον — ґрунт і ...логія) — наука про давні ґрунти, ґрунтові покриви, ґрунтоутворювальні процеси педосфери, що існували в палеогеографічній оболонці Землі. Інша назва — палеоґрунтознавство. Головне завдання П. полягає у реконструкції давніх ґрунтів, ґрунтових покривів, чинників і процесів давнього ґрунтоутворення. П. — вітчизняна наука. Основи її теорії та методики були розроблені ще в 1910–30-х рр. О. Набоких та В. Крокосом, хоча перші згадки про давні ґрунти у товщах четвертинних відкладів України належать ще до середини 19 — початку 20 ст. (П. Армашевський, К. Глинка, О. Гуров, В. Докучаєв та ін.). Згодом з’явилися дані про викопні ґрунти серед лесів у працях багатьох вчених, зокрема В. Різниченка, Д. Біленка, П. Заморія, О. Москвітіна та ін. Як самостійна наука в Україні П. утвердилася завдяки зусиллям палеогеографів М. Веклича, Н. Сіренко, Ж. Матвіїшиної, Н. Герасименко та їх учнів. Палеопедологічний метод є одним з основних методів палеогеографічних досліджень (особливо четвертинних відкладів) та забезпечує палеогеографічні реконструкції цінною інформацією щодо ґрунтових покривів минулого та чинників давнього ґрунтоутворення. Методологічною суттю палеопедологічних досліджень є врахування актуалістичних підходів, за якими ґрунти давніх геологічних епох, як і сучасні, є своєрідними індикаторами фізико-географічних умов часу свого формування, адже кожен окремий генетичний тип ґрунту відображає конкретний стан чинників ґрунтоутворення — клімату, живих організмів, материнських порід, рельєфу та власне тривалості ґрунтоутворення у просторово-часовому вимірі. Специфіка методики дослідження похованих ґрунтів (П. ґ.) полягає у всебічному та комплексному використанні численних методів досліджень. На думку українського палеопедолога Н. Сіренко, П. ґ. вивчають з одного боку — як ґрунтові утворення за допомогою традиційних для ґрунтознавства методів, з іншого — як геологічні тіла, більшою чи меншою мірою перетворені процесами діагенезу, а також — як невід’ємний компонент давнього географічного ландшафту. Таким чином, П. знаходиться на стику трьох наук — ґрунтознавства, геології та географії, використовує дані та методику досліджень цих наук. Для забезпечення найкращих результатів палеопедологічних досліджень необхідне комплексне використання педологічних (макро- та мікроморфологічного, хімічного, фізико-хімічного, механічного та ін.), геологічних (стратиграфічного, геоморфологічного, літолого-мінералогічного, палеонтологічного тощо) та географічних методів, включаючи порівняльно-географічний, з широким використанням принципу актуалізму. При вивченні П. ґ., у першу чергу, досліджують їх профіль, характер переходів та морфологію нижньої і верхньої меж між генетичними горизонтами, їх забарвлення, гранулометричний склад, особливості карбонатності ґрунтової маси, наявність та розподіл по профілю викопних кротовин і матеріалу, що їх виповнює, морфологію інших біологічних та хімічних новоутворень. Особливу увагу приділяють структурі ґрунтових виокремлень, наявності присипки SiO₂ та зон її ущільнення і накопичення. Важливе значення для встановлення генезису П. ґ. належить мікроморфологічному аналізу, що допомагає діагностувати елементарні ґрунтоутворювальні процеси через вивчення будови ґрунтів під мікроскопом. Невід’ємним атрибутом палеоґрунтознавчої інформації є також результати різноманітних методів аналітичних досліджень.

Завантажити статтю