Нація — Енциклопедія Сучасної України

Нація

НА́ЦІЯ (лат. natio – плем'я, народ) – спільність людей, об'єднаних, незалежно від їхнього етнічного походження, політичними інтересами, усвідомленням своєї спільності на певній території (землі) з певною державною організацією (суверенітетом), єдиним громадянством, юридичними правами та обов'язками. Цій спільноті характерна низка специфічних, притаманних саме їй ознак, а її члени виявляють почуття солідарності між собою.

Важливі ознаки Н.: особливий менталітет, характер, істор. пам'ять, міфологія, духовні та політ. традиції, мова. Однак в етнополітології не існує усталеного визначення Н., вчені навіть сумніваються щодо можливості дійти згоди у тлумаченні цього терміна. На думку франц. етнографа А. Женнера, Н. настільки комлікована за формою та змістом, настільки різноманітна у часі та просторі, що ніхто і ніколи не зможе дати просте визначення цього поняття. Ситуація з терміном «Н.» ускладнена багатьма факторами, серед них – хаотичне та неадекватне застосування самої категорії, а також її різнотлумачення у різних мовах. З ін. боку, багатозначність терміна «Н.» спричинила появу великої кількості концепцій, виокремлюючи які дослідники намагаються переосмислити цей феномен. Серед найвідоміших – Е. Сміт, Б. Андерсон, Е. Ґеллнер (усі – Велика Британія), К. Реннер (Австрія). Так, Е. Сміт у своїх працях стверджував, що Н. – сукупність індивідів, які характеризуються великою чисельністю, розселені на певній тер., культурно відрізняються від ін. груп (співпрацюють або конфліктують з ними), лояльні один до одного всередині спільноти, мають рівні права. Е. Ґеллнер вважав зародження Н. відповіддю на запит сучас. сусп-ва у культур. гомогенності, обумовленій розвитком індустр. вироб-ва, а їхнє становлення безпосередньо пов'язував із поширенням заг. освіти і ЗМІ (провідну роль у цьому процесі відводив інтелектуал. верстві сусп-ва). Він стверджував – феномен Н. є продуктом ідеології націоналізму, що вимагає тотожності політ. та етніч. кордонів і приналежності індивідів, які проживають у межах цих кордонів, до одного етносу. Визначал. фактором існування Н. для Е. Ґеллнера була наявність спільної культури та суб'єкт. усвідомлення індивідами приналежності до неї. Індивіди належать до Н. лише тоді, коли їх об'єднує одна культура – система ідей, умовних знаків, зв'язків, стереотипів поведінки та спілкування; та коли вони визнають власну приналежність до цієї Н. Саме індивіди й створюють Н. – продукт людських переконань, пристрастей, схильностей. Група людей перетворюється на Н. тоді, коли чл. цієї групи визнають спільні права та обов'язки один до одного. Саме взаємне визнання такого об'єднання перетворює їх на Н., а не ін. спільні якості, якими б вони не були. Б. Андерсон також вважав Н. штучно створюваними, уявними спільнотами. Натомість представники психол.-культурол. тлумачення Н. (Р. Емерсон, К. Реннер) сконцентрувалися на ін. вимірі феномену. Австромарксист К. Реннер переконував, що Н. – культурне співтовариство, спільнота, союз осіб, які однаково мислять та однаково розмовляють (важливі передумови її виникнення – нац.-духовна культура, спільна літ. мова). Представники психол. напряму були переконані, що для існування Н. більш важливі нац. солідарність, свідомість і характер, ніж ін. заг.-визнані атрибути Н. В Україні цей напрям представляли О. Бочковський і В. Старосольський. Ос­танній визначав Н. як політично активну спільноту, самост. центр культури, індивідуальність не лише у політ., а й культур., сенсі, її гол. ідентифікац. характеристикою вважав нац. свідомість і політ. волю. Об'єктивні чинники творення Н. – культуру, мову, релігію – В. Старосольський називав народністю, тому Н., відповідно до його вчення, є політично активною народністю. Зх. дослідники дійшли висновку, що суб'єктив­не переконання чл. Н. у тому, що вона існує, є визначальним, всі ін. характеристики можуть варіюватися.

Визначал. особливістю Н. часто вважають мову, але вона лише в окремих випадках виняткова для неї, окремі Н. взагалі ідентифікують себе як багатомовні (напр., швейцарська). На відміну від мови, національна культура є унікал. для Н., однак вона також містить багато елементів, спільних з ін. Н. Найпопулярніші теорії Н. – етнічна та політична, що заклали найпоширеніше сучасне розуміння цього феномену. Вони утвердили два підходи до Н.: як до політ. спільноти, оформленої у державу, та як до етнічної спільноти. Політ. теорія Н. сформувалася у 16–17 ст., її засн. вважають нідерланд. правознавця Г. Ґроція. Теорія швидко поширилася і термін «Н.» у концепціях окремих авторів втратив будь-яке етнічне забарвлення. Прихильники політ. теорії Н. вважають її політ. спільнотою, що має власну державу або намагається реалізувати право на самовизначення, домагаючись її утворення або відродження, якщо така держава колись існувала. Раніше у такий спосіб відрізняли категорію «Н.» від категорії «етнос» – дослідники були переконані, що Н. може називатися лише той етнос, який вже сформував власну державу (кожен етнос у процесі етногенезу намагається створити власну державу і, таким чином, перетворитися у Н.); нині до Н. зараховують також і етноси, які лише намагаються створити власну державу. Н. вважають політ. спільноту, до складу якої входять всі громадяни держави, незалежно від їхнього етніч. походження (такого погляду дотримуються й укр. етнополітологи).

Останнім часом більшість нац. держав намагаються сформувати політ. Н. навколо державотвор. етніч. Н. На противагу політ., у Німеччині в 19 ст. сформульовано етнічну концепцію Н., що ґрунтувалася на основі психол. та культур. теорій Н. і визнанні пріоритету етнокультур. чинників. Етнічна концепція Н. швидко поширилася у країнах Сх. Європи. У 1920–30-х pp. етнічну теорію покладено в основу ідеології націонал-соціалізму (нацизму), у 1950-х pp., у зв'язку з етніч. ренесансом та політизацією етнічності, вона набула популярності в США та країнах Зх. Європи. Етноси почали вимагати статусу Н., політизуючи свої вимоги. Амер. соціолог П. Ван ден Берґ навіть називав Н. політично свідомою етнічністю, яка вимагає державності тільки тому, що є етнічністю.

Літ.: A. Smith. The Ethnic Origin of Na­tion. Oxford, 1986; B. Anderson. Imagined Communities: Reflections on the Origin and Spread on Nationalism. London, 1991.

І. О. Кресіна, В. А. Явір

Статтю оновлено: 2020

Покликання на статтю
І. О. Кресіна, В. А. Явір . Нація // Енциклопедія Сучасної України: електронна версія [веб-сайт] / гол. редкол.: І.М. Дзюба, А.І. Жуковський, М.Г. Железняк та ін.; НАН України, НТШ. Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2020. URL: https://esu.com.ua/search_articles.php?id=71029 (дата звернення: 21.10.2021)