ГО́ЛОД — гостре фізіологічне від­чу­т­тя потреби в їжі; у значен­ні соціально-економічного явища означає критичний дефіцит їжі, що спричиняє хронічне недоїда­н­ня або масову смертність серед населе­н­ня певного регіону чи країни. Роз­різняють абсолютний голод, що виникає при повній від­сутності продуктів, необхідних для під­трима­н­ня життя, та від­носний голод, повʼязаний із тривалим спожива­н­ням їжі низької якості, по­збавленої необхідних для жит­тєдіяльності поживних речовин (див. Мікро- і макро­елементи). Абсолютний Г. може спричиняти летальні наслідки, тоді як від­носний — сер­йозні поруше­н­ня здоровʼя, імунодефіцити, хронічні хвороби, поруше­н­ня фізіологічного та когнітивного роз­витку.

На біо­логічному рівні Г. зумовлений дефіцитом необхідних елементів у крові, що викликає активацію нервових центрів у гіпоталамусі через сигнали з порожнього шлунка та кишківника. Хронічне недоїда­н­ня впливає не лише на тіло, а й на психіку людини: порушуються увага, памʼять, когнітивні функції, виникають зорові та слухові галюцинації, апатія, де­пресивні стани або агресивність. Смерть може на­стати як результат виснаже­н­ня чи появи важких супутніх про­блем.

Соціальні наслідки Г. мас­штабні: зро­ста­н­ня злочинності, внутрішня та зовнішня міграція, соціальні бунти, пошире­н­ня чорного ринку, епідемії, руйнува­н­ня родин­них та спільнотних звʼязків. Дедалі частіше Г. є не лише наслідком стихійного лиха чи війни, а й результатом структурної бідності, політичної не­дбалості, недо­ступності технологій або навмисних дій влади. Навмисно організований Г., спрямований проти населе­н­ня з політичних (політико-етнічних) мотивів називають голодомором. Український Голодомор 1932–33 ви­знано багатьма державами як геноцид. В Україні від 1992 працює Асоціація дослідників голодоморів, виконано числен­ні дослідже­н­ня, створено архіви та свідче­н­ня жертв Голодомору. Усві­домле­н­ня мас­штабів трагедії, повʼязаної з Голодомором 1932–33, стало важливою частиною національної памʼяті.

Історія знає чимало прикладів масового Г. — від біблійних часів до сучасності: в Ірландії (1845–49), Індії (1877–78, 1896–97, 1899–1900 та 1943), Росії (1891), Україні (1932–33), Казах­стані (1931–33), Китаї (1877–78, 1929–30, 1958–62), низці африканських країн (1972–74, 1983–84, 1998). Давньоруські літописи згадують про Г. в Київській Русі, є свідче­н­ня про нього й у пізніші часи, однак на етнічних землях України Г. пере­важно мав локальний характер. Найбільше потерпали у 18–19 ст. Поліс­ся, Степова Україна та гірські ра­йони. Голодними роками в Україні у 19 ст. були 1833–34, 1844–46, 1855 та інші. Два Г., причиною яких стала Друга світова війна, були у Галичині. До неврожаю 1941, що по­значився на голоді у 1942, додалася зміна усталеного способу життя місцевих жителів після при­єд­на­н­ня краю до СРСР. Від­ступаючи, радянські війська нищили запаси зерна, аби вони не ді­сталися німцям; окрім цього, через початок війни селяни не змогли вчасно зі­брати урожай. Г. 1947 виник як наслідок війни та великої засухи 1946. У Бес­сарабії, звідки багато українців тікали до Західної України, Г. призвів до масової смерті ґаґаузів.

У контекс­ті глобалізації та кліматичних змін голод набуває нових форм. До класичних причин (посуха, повені, війна, не­врожай, хвороби сільськогосподарських культур) додаються екологічні (виснаже­н­ня ґрунтів, ерозія, втрата біо­різномані­т­тя), економічні (інфляція, не­стабільність ланцюгів по­стача­н­ня), геополітичні (санкції, блокади) та технологічні (продовольчий спекулятивний ринок).

Станом на 2020-ті роки, за даними Продовольчої та сільськогосподарської організації ООН, понад 735 млн людей у світі пере­бувають у стані хронічного недоїда­н­ня. Найбільш вразливими залишаються мешканці країн Африки, Пів­ден­ної Азії, де від 20 до 60 % населе­н­ня по­стійно недоїдають. Зміну клімату, що призводить до посух і не­стабільності врожаїв, називають чин­ником майбутніх хвиль цього явища. Глобальна боротьба з Г. стала частиною Цілей сталого роз­витку ООН (ЦСР-2: «Подола­н­ня голоду»). Допомогу населен­ню під час голоду надають такі між­народні організації, як Всесвітня продовольча про­грама ООН (WFP), ЮНІСЕФ, Червоний Хрест, FAO, ВООЗ, Європейська комісія. Почали вдаватися до новітніх технологічних заходів — вирощува­н­ня продуктів у гідропон­них фермах, створе­н­ня альтернативних джерел білка, зменшуючи дефіцити продовольства.

Близьким поня­т­тям до Г. є голодування. У медицині його роз­різняють як патологічний стан і як сві­доме обмеже­н­ня в їжі з лікувальною метою. Голодува­н­ня, зокрема інтервальне чи дозоване, використовують у сучасній дієтології як метод метаболічної терапії (див. Голодува­н­ня дозоване).

У політичній сфері голодува­н­ня є однією з форм протесту (напр., голодува­н­ня студентів у Києві 1990, голодува­н­ня проти мовного закону 2012 тощо).