Мельниківці

«МЕЛЬНИКІ́ВЦІ» — неофіційна назва членів фракції ОУН під проводом А. Мельника, обраного головою Проводу українських націоналістів на 2-му Великому кон­гресі ОУН у Римі 27 серпня 1939. Утворилася на противагу рев. Проводові ОУН, проголошеному «бандерівцями» та затвердженому під час 2-го зʼ­їзду ОУН(б) у Кракові (квітень 1941), який офіційно засвідчив роз­кол ОУН. Серед причин роз­колу — різне баче­н­ня шляхів боротьби пред­ставниками старшої генерації ОУН і рев. молод­дю, ідеол. роз­біжності й т. зв. конфлікт поколінь. «М.» засуджували радикалізм С. Бандери у питан­ні проголоше­н­ня державності та за­ймали більш гнучку полі­­тику стосовно нацист. Німеч­чини. У меморандумі А. Мельника від 14 квітня 1941 на адресу А. Гітлера йшлося про готовність «М.» спів­працювати з німцями на ґрунті боротьби з більшовизмом та утворе­н­ня незалеж. суверен. Української Держави під протекторатом Німеч­чини. Член Проводу укр. націоналістів від­мовилися під­тримати акцію ОУН(б) стосовно допомоги Карпатській Україні, хоча окремі чл. ОУН(м) вступали до військ. від­ділів «Кар­­патської Січі» Організації народної оборони з влас. ініціативи. У червні 1939 за домовленістю з нім. військ. роз­відкою «М.» створили у складі нім. армії укр. легіон — т. зв. Легіон Р. Сушка, що складався з емі­гран­тів, уцілілих вояків Карпат. Січі, чл. ОУН(м) і ОУН(б). Із поч. рад.-нім. вій­ни влітку 1941 «М.» майже одночасно з «бандерівцями» сформували та від­правили у сх.-укр. землі похідні групи (див. Похідні групи ОУН) з метою налагодити місц. самоврядува­н­ня, допоміжну поліцію, гро­мад. організації. Між фракціями роз­горнулася жорстока боротьба за домінува­н­ня у регіоні, жертвами якої (за неперевіреними даними) стали провід­ні діячі ОУН(м) О. Сеник, М. Сціборський та ін. Найбільшого впливу «М.» вдалося здобути у Києві, Харкові, Житомирі, Чернігові та Проскурові (нині Хмельницький).

У жовтні 1941 чл. Похід. групи ОУН(м) під проводом Олега Ольжича сформували у Києві Укр. нац. раду на чолі з М. Величківським, за допомогою якої встановили звʼязки з усіма укр. землями, окупов. нацистами, активізували громад. активність населе­н­ня. Укр. нац. рада помітно впливала на діяльність міської управи Києва, видавала г. «Українське слово». У грудні 1941 через не­згоду з політикою Німеч­чини її чл. заарешт., частину з них страчено у Бабиному Яру, зокрема І. Рогача, О. Телігу. Голова Проводу укр. націоналістів А. Мельник до січня 1944 пере­бував під домаш. арештом у Берліні, у січні–жовтні 1944 — у концтаборі Заксенгаузен. У січні 1942 ОУН(м) пере­йшла на нелегал. становище. На 3-й конф. «М.» у травні 1942 (м. Почаїв Кременец. р-ну Терноп. обл.) Німеч­чину оголошено другим, після СРСР, ворогом України та прийнято ріше­н­ня про боротьбу з нацист. окупац. владою. 14–15 серпня 1942 у Києві від­бувся Зʼїзд укр. само­стійників, ініці­йов. ОУН(м), у якому взяли участь пред­ставники Братства укр. державності, Спілки визволе­н­ня України, Спілки української молоді та Української військової організації. Він схвалив ідею створе­н­ня зброй. загонів для веде­н­ня широкомас­штаб. військ. дій проти нім. окупантів. Однак частина чл. ОУН(м) разом із А. Мельником від­мовилася під­тримати ріше­н­ня травневої конф., продовжувала спів­працювати з нім. політ. і військ. установами, брала активну участь у формуван­ні дивізії «Галичина». На­прикінці літа 1942 на Волині (Кремʼянеч­чина, Володимирщина) «М.» паралельно із «бандерівцями» при­ступили до організації зброй. загонів.

Навесні 1943 їхні військ. під­роз­діли складалися з 5-ти куренів й нарах. бл. 3 тис. вояків. Першим бо­йовим ви­ступом від­ділів «М.» проти нім. окупантів став зброй. напад на­прикінці січня 1943 групи під командува­н­ням поручника «Білого» на вʼязницю в м. Дубно (Рівнен. обл.), внаслідок якого звільнено 60 вʼязнів. Найбоє­здатніший військ. під­роз­діл «М.» — загін на чолі з М. Недзведським («Хріном»), ві­домий як Волин. легіон само­оборони (засн. 18 лю­­того 1943). Він провів 12 боїв і зброй. сутичок, з яких 10 — із німцями, 1 (1 травня 1943) — з польс. поліцією і 1 (4–5 червня 1943) — з рад. партизанами С. Ковпака. 9 травня 1943 загін «Хріна» разом із бандерів. від­ділом «Крука» здійснив спільну операцію проти нацистів побл. с. Стіжок (Шумського р-ну Терноп. обл.), в ході якої окупанти втратили 90 осіб вбитими та пораненими. У липні 1943 збройні від­діли «М.» силою під­порядк. кер-ву ОУН(б), більшість їхніх вояків поповнила УПА, решта — уві­йшла до Укр. легіону само­оборони (військ. формува­н­ня в складі нім. армії). Із крахом Німеч­чини «М.» вивели своїх чл. на еміграцію, ви­знавши продовже­н­ня боротьби в умовах рад. окупації недоцільним. Найбільшими осередками ОУН(м) на еміграції стали Прага, Париж, Торонто, Буенос-Айрес, м. Едмонтон (провінція Альберта, Канада). «М.» вели активну між­нар.-політ. роботу, спрямов. на консолідацію укр. емі­грант. сил. Під їхнім впливом знаходилися Українська національна єд­ність у Франції, Державного від­родже­н­ня України Організація у США, Українське національне обʼєд­­на­н­ня у Канаді, товариство «Від­родже­н­ня» в Арґентині. «М.» видавали г. «Українське слово» (Париж), «Новий шлях» (Торонто), «Само­стійна Україна» (Чикаґо). Після смерті А. Мельника 1964 ОУН(м) очолив О. Штуль-Жданович.

Ідеол. засади «М.» ви­значали провід­ні діячі організації М. Сціборський, В. Мартинець, Д. Андрієвський, О. Бойдуник, М. Капустянський та ін. Прихильники т. зв. ортодоксал. націоналізму, «М.» за часи вій­ни фактично не змінили своїх ідеол.-про­грам. на­станов, залишаючись у базових ідеол. пита­н­нях на позиціях про­грами 1939. Кардинал. зміни у ідеології та політиці ОУН(м) від­булися лише після 1945 на еміграції, коли лідери фракції від­мовилися від монополії у політ. житті, ви­знали потребу існува­н­ня політ. опозиції та задекларували низку ін. демократ. принципів (рівність громадян перед законом, незалежність судів, свобода слова, віро­­сповіда­н­ня тощо). Устрій майбут. незалеж. Української Держави, на думку ідеологів ОУН(м), мав базуватися на принципах «нац. солідаризму» — своєрід. суміші станового егалітаризму, народництва та етатизму. Цю концепцію покладено в основу про­грами ОУН(м), затв. 3-м Великим збором (серпень 1947) та закріплену Ідеол. конф. (червень–липень 1948). Чергові помітні зміни в ідеол. на­становах ОУН(м) від­булися 1970, на 7-му Великому зборі, коли організація остаточно пере­йшла на демократ. позиції і тісно зблизилася з колиш. ідеол. опонентами — респ. осередком та Державним центром УНР в екзилі. Голова ОУН(м) від 1979 М. Плавʼюк 1989 став Президентом УНР в екзилі й 1992 склав свої повноваже­н­ня перед Л. Кравчуком. 1992 г. «Українське слово» пере­несла свою діяльність до Львова (ред. Й. Лось), 1993 — до Києва (ред. М. Вербовий). Від 1992 «М.» видають у Києві ж. «Роз­будова держави». У травні 1993 ОУН(м) провела перший в Україні 12-й Великий збір (м. Ірпінь Київ. обл.), який засвідчив, що організація, зберігаючи традиц. назву, остаточно пере­творилася на громад. організацію нац.-демократ. характеру.

Завантажити статтю