Пантеон України

ПАНТЕО́Н УКРАЇ́НИ

Люди здавна вшановували своїх славетних предків: вождів, воїнів, мудреців, жерців, могили яких ві­ді­гравали роль сакральних місць колективної памʼяті. Із виникне­н­ням держав і формува­н­ням етнічних спільнот зʼявилися архітектурно-просторові споруди — пантеони (від давньо­грецького πάνθειον — храм або місце, присвячене всім богам), де було поховано ви­значних діячів історії та культури. Ці меморіальні комплекси, що засвідчують тяглість поколінь і повагу до звершень предків, були та залишаються важливим чин­ником формува­н­ня національної ідентичності, консолідації етносів та політичних націй. Поряд із гімном, гербом і прапором вони з плином часу набувають статусу державних символів (див. Державні символи України), від­відини яких є елементом дипломатичного протоколу під час при­їзду іноземних делегацій. Національні пантеони є у багатьох країнах, зокрема Арґентині, Великій Британії, Італії, Португалії, Польщі, США, Угорщині, Франції.

У 1920-х рр. члени НТШ у Львові порушили пита­н­ня про створе­н­ня Національного пантеону і опублікували кілька роз­відок, присвячених могилам князів давньоруського періоду, геть­манів, кошових отаманів ран­ньомодернової доби, ви­значних діячів світового українства нового та новітнього часів. Однак майже всі вони знаходилися на території України, що була у складі СРСР, і, згідно з пануючою там ідеологією, належали «пред­ставникам екс­плуататорських класів» і «ворогам трудового люду». Це й ви­значило їхню долю в між­воєн­ний період — більшість могил були зане­дбаними, сплюндрованими, роз­грабованими чи знищеними. Виняток складали місця остан­нього спочинку українських культурних діячів, офіційно канонізованих з пропагандистською метою (зокрема Т. Шевченка, Лесі Українки, М. Кропивницького). У тисяч закатованих і вбитих пред­ставників еліти українського народу — політичних і державних діячів, науковців, письмен­ників, митців — взагалі немає могил, адже у роки сталінських ре­пресій їхні тіла скидали у рови, яри, ями або знищували. Ці без­імен­ні місця масових заховань, окрім України, є в Сибіру, на Соловецьких островах, в Карелії (усі — РФ), Казах­стані тощо. Після від­новле­н­ня 1991 незалежності України Всеукраїнський провід Товариства політвʼязнів і ре­пресованих по­ставив пита­н­ня про необхідність створе­н­ня Пантеону національної слави України — меморіального комплексу з памʼятними знаками, де було б за­значено місце­знаходже­н­ня могил князів, геть­манів і кошових отаманів, провід­них діячів культури княжого, литовсько-польського і козацького періодів історії України; ви­значних по­статей на­ступних періодів вітчизняної історії: письмен­ників, учених, митців, творчість і громадська позиція яких сприяли національному від­роджен­ню 19 ст.; борців за незалежність, які керували збройною боротьбою українського народу під час Визвольних змагань 1917—21, 2-ї світової війни і у післявоєн­ний період; діячів культури та мистецтва на­ступних десятиліть, які в умовах по­стійного пресингу тоталітарної системи своєю творчістю сприяли збережен­ню українцями національної ідентифікації; дисидентів остан­ніх десятиліть 20 ст., які сві­домо жертвували своїм благополуч­чям і навіть жи­т­тям задля майбутнього українського народу. Цей меморіальний комплекс, куди мали також пере­нести могили видатних діячів української діаспори, пропонували спорудити неподалік від­новленого Золотоверхого Михайлівського собору на Володимирській гірці у Києві. Ідея створе­н­ня Пантеону національної слави зна­йшла від­гук серед громадськості України, світового українства, науковців, крає­знавців, письмен­ників, журналістів, які роз­почали активний процес накопиче­н­ня інформації про місце­знаходже­н­ня і стан могил діячів вітчизняної історії та культури, роз­ки­даних як в Україні, так і з її межами: у Польщі, Німеч­чині, Чехії, Румунії, Італії, Франції, США, Канаді, Бразилії, Арґентині, Австралії тощо. Одночасно проведено наукові дослідже­н­ня, повʼязані з пошуками місць поховань геть­манів Б. Хмельницького, І. Виговського, І. Мазепи, К. Ро­зумовського та ін.; встановлено памʼятні знаки на символічних могилах геть­мана П. Сагайдачного, полковника І. Богуна, літописця С. Величка; впорядковано могили історика М. Максимовича, етнолога П. Чубинського, композитора М. Вербицького; споруджено «Ган­нина Пустинь» Чернігівський обласний історико-меморіальний музей-заповід­ник, де поховані Ганна Барвінок, П. Куліш, В. Білозерський. Ідея створе­н­ня Національного пантеону актуалізувалася після Революції гідності та з початком 2014 російсько-української війни. Своєю по­становою від 13 січня 2015 «Про увіковіче­н­ня памʼяті Героїв України, які від­дали своє життя за свободу і незалежність України» ВР України під­тримала ініціативу громадськості про «створе­н­ня у центральній частині столиці України місті-герої Києві Українського національного пантеону (далі — Меморіальний комплекс), а в інших містах України — Алеї памʼяті Героїв України». 26 серпня 2015 Президент України П. Порошенко видав указ, згідно з яким КМ України було доручено здійснити заходи щодо формува­н­ня організаційного комітету, роз­робле­н­ня та затвердже­н­ня концепції меморіалу з урахува­н­ням між­народного досвіду і результатів публічного обговоре­н­ня, ви­значе­н­ня його місце­знаходже­н­ня, проведе­н­ня архітектурного конкурсу. Ухвале­н­ня цих документів означало зміни концепції Національного пантеону, за­пропонованої Товариством політвʼязнів і ре­пресованих, де наголошувалося на тяглості поколінь тисячолітньої історії України. Натомість в них було акцентовано увагу на подіях остан­нього столі­т­тя, коли український народ вів збройну боротьбу за незалежність своєї держави (Визвольні змага­н­ня 1917—21, Рух опору довоєн­ного і післявоєн­ного періодів, російсько-українська війна, що триває й нині). Згодом і ця концепція звузилася до наміру створити Національне військово-меморіальне кладовище, актуальність спорудже­н­ня якого зумовлена реаліями крово­пролитної війни з російськими агресорами. Під час тривалих дис­кусій за участі громадських організацій пропонували роз­містити його на Аскольдовій могилі, Лукʼянівському кладовищі, Лисій горі та на території Національного історико-меморіального заповід­ника «Биківнянські могили» (див. Биківня). Однак жодну з цих локацій із різних причин не затверджено. Зрештою 8 грудня 2023 ВР України прийняла закон, згідно з яким Національне військово-меморіальне кладовище буде споруджено у межах Гатненської сільської територіальної громади Фастівського р-ну Київської обл. Перед­бачено кілька етапів будівництва: в першу чергу на площі понад 266 га зведуть сектор традиційних заховань, колумбарій, церемоніальну площу, будинок трауру та ін. ритуальні споруди, згодом — музейно-ви­ставковий комплекс та ін. будівлі. Спорудже­н­ня Національного військово-меморіального кладовища має завершитися 25 липня 2025.

Завантажити статтю