Пантеон України

Визначення і загальна характеристика

ПАНТЕО́Н УКРАЇ́НИ

Люди здавна вшановували своїх славетних предків: вождів, воїнів, мудреців, жерців, могили яких відігравали роль сакральних місць колективної пам’яті. Із виникненням держав і формуванням етнічних спільнот з’явилися архітектурно-просторові споруди — пантеони (від давньогрецького πάνθειον — храм або місце, присвячене всім богам), де було поховано визначних діячів історії та культури. Ці меморіальні комплекси, що засвідчують тяглість поколінь і повагу до звершень предків, були та залишаються важливим чинником формування національної ідентичності, консолідації етносів та політичних націй. Поряд із гімном, гербом і прапором вони з плином часу набувають статусу державних символів (див. Державні символи України), відвідини яких є елементом дипломатичного протоколу під час приїзду іноземних делегацій. Національні пантеони є у багатьох країнах, зокрема Арґентині, Великій Британії, Італії, Португалії, Польщі, США, Угорщині, Франції.

У 1920-х рр. члени НТШ у Львові порушили питання про створення Національного пантеону і опублікували кілька розвідок, присвячених могилам князів давньоруського періоду, гетьманів, кошових отаманів ранньомодернової доби, визначних діячів світового українства нового та новітнього часів. Однак майже всі вони знаходилися на території України, що була у складі СРСР, і, згідно з пануючою там ідеологією, належали «представникам експлуататорських класів» і «ворогам трудового люду». Це й визначило їхню долю в міжвоєнний період — більшість могил були занедбаними, сплюндрованими, розграбованими чи знищеними. Виняток складали місця останнього спочинку українських культурних діячів, офіційно канонізованих з пропагандистською метою (зокрема Т. Шевченка, Лесі Українки, М. Кропивницького). У тисяч закатованих і вбитих представників еліти українського народу — політичних і державних діячів, науковців, письменників, митців — взагалі немає могил, адже у роки сталінських репресій їхні тіла скидали у рови, яри, ями або знищували. Ці безіменні місця масових заховань, окрім України, є в Сибіру, на Соловецьких островах, в Карелії (усі — РФ), Казахстані тощо. Після відновлення 1991 незалежності України Всеукраїнський провід Товариства політв’язнів і репресованих поставив питання про необхідність створення Пантеону національної слави України — меморіального комплексу з пам’ятними знаками, де було б зазначено місцезнаходження могил князів, гетьманів і кошових отаманів, провідних діячів культури княжого, литовсько-польського і козацького періодів історії України; визначних постатей наступних періодів вітчизняної історії: письменників, учених, митців, творчість і громадська позиція яких сприяли національному відродженню 19 ст.; борців за незалежність, які керували збройною боротьбою українського народу під час Визвольних змагань 1917–21, 2-ї світової війни і у післявоєнний період; діячів культури та мистецтва наступних десятиліть, які в умовах постійного пресингу тоталітарної системи своєю творчістю сприяли збереженню українцями національної ідентифікації; дисидентів останніх десятиліть 20 ст., які свідомо жертвували своїм благополуччям і навіть життям задля майбутнього українського народу. Цей меморіальний комплекс, куди мали також перенести могили видатних діячів української діаспори, пропонували спорудити неподалік відновленого Золотоверхого Михайлівського собору на Володимирській гірці у Києві. Ідея створення Пантеону національної слави знайшла відгук серед громадськості України, світового українства, науковців, краєзнавців, письменників, журналістів, які розпочали активний процес накопичення інформації про місцезнаходження і стан могил діячів вітчизняної історії та культури, розкиданих як в Україні, так і з її межами: у Польщі, Німеччині, Чехії, Румунії, Італії, Франції, США, Канаді, Бразилії, Арґентині, Австралії тощо. Одночасно проведено наукові дослідження, пов’язані з пошуками місць поховань гетьманів Б. Хмельницького, І. Виговського, І. Мазепи, К. Розумовського та ін.; встановлено пам’ятні знаки на символічних могилах гетьмана П. Сагайдачного, полковника І. Богуна, літописця С. Величка; впорядковано могили історика М. Максимовича, етнолога П. Чубинського, композитора М. Вербицького; споруджено «Ганнина Пустинь» Чернігівський обласний історико-меморіальний музей-заповідник, де поховані Ганна Барвінок, П. Куліш, В. Білозерський. Ідея створення Національного пантеону актуалізувалася після Революції гідності та з початком 2014 російсько-української війни. Своєю постановою від 13 січня 2015 «Про увіковічення пам’яті Героїв України, які віддали своє життя за свободу і незалежність України» ВР України підтримала ініціативу громадськості про «створення у центральній частині столиці України місті-герої Києві Українського національного пантеону (далі — Меморіальний комплекс), а в інших містах України — Алеї пам’яті Героїв України». 26 серпня 2015 Президент України П. Порошенко видав указ, згідно з яким КМ України було доручено здійснити заходи щодо формування організаційного комітету, розроблення та затвердження концепції меморіалу з урахуванням міжнародного досвіду і результатів публічного обговорення, визначення його місцезнаходження, проведення архітектурного конкурсу. Ухвалення цих документів означало зміни концепції Національного пантеону, запропонованої Товариством політв’язнів і репресованих, де наголошувалося на тяглості поколінь тисячолітньої історії України. Натомість в них було акцентовано увагу на подіях останнього століття, коли український народ вів збройну боротьбу за незалежність своєї держави (Визвольні змагання 1917–21, Рух опору довоєнного і післявоєнного періодів, російсько-українська війна, що триває й нині). Згодом і ця концепція звузилася до наміру створити Національне військово-меморіальне кладовище, актуальність спорудження якого зумовлена реаліями кровопролитної війни з російськими агресорами. Під час тривалих дискусій за участі громадських організацій пропонували розмістити його на Аскольдовій могилі, Лук’янівському кладовищі, Лисій горі та на території Національного історико-меморіального заповідника «Биківнянські могили» (див. Биківня). Однак жодну з цих локацій із різних причин не затверджено. Зрештою 8 грудня 2023 ВР України прийняла закон, згідно з яким Національне військово-меморіальне кладовище буде споруджено у межах Гатненської сільської територіальної громади Фастівського р-ну Київської обл. Передбачено кілька етапів будівництва: в першу чергу на площі понад 266 га зведуть сектор традиційних заховань, колумбарій, церемоніальну площу, будинок трауру та ін. ритуальні споруди, згодом — музейно-виставковий комплекс та ін. будівлі. Спорудження Національного військово-меморіального кладовища має завершитися 25 липня 2025.

Завантажити статтю