ШАРО́НОВ Михайло Андрі­йович (30. 10. 1881, м. Бєлгород, Росія — 30. 12. 1957, Київ) — живописець, педагог. Заслужений діяч мистецтв УРСР (1943). Закінчив Московське училище живопису, скульптури та архітектури (1910), на­вчався в Санкт-Петербурзькій АМ (1911–15). Викладав у Харківському (1925–35) та Київському (1935–57, від 1937 — професор, 1944–51 — ректор) художніх ін­ститутах. Працював у жанрах реалістичного порт­рета, пейзажу, натюрморту, історичного живопису. Роботи Ш. вирізняються точним, кон­структивним рисунком, графічною загостреністю характеристики, міцним ліпле­н­ням форми, детальним проробле­н­ням світлотіні. Звертаючись до образів простих людей та теми радянського побуту, художник демонстрував монументальність та стриману героїзацію персонажів. У порт­ретах, пере­даючи зовнішню схожість, фіксував внутрішній психологічний стан людини. 1928 пред­ставляв українське мистецтво на 16-й Венеційській бієнале. Деякі полотна митця зберігають в Національному художньому музеї України, Національному музеї мистецтв імені Бог­дана та Варвари Ханенків (обидва — Київ), Одеському художньому музеї. Серед учнів — Ю. Баланівський, С. Бесєдін, Б. Бланк, І. Бойченко, П. Борисенко, В. Вовченко, М. Глущенко, Д. Гринець, Й. Дайц, М. Дерегус, М. Ельхонес, Л. Каплан, М. Лизогуб, М. Молоштанов, В. Новиковський, Б. Носов, В. Одайник, М. Пащенко, Л. Ходченко, Ю. Ятченко.