Кабаре

Визначення і загальна характеристика

КАБАРЕ́ (франц. cabaret, буквально — шиночок) — ім­провізована ви­става, яку влаштовували в літературно-художніх кавʼярнях поети, музиканти, актори; театр мініатюр або кавʼярня (ресторан) з естрадними ви­ставами. К. як феномен доби модернізму в специф. спосіб втілювало одну з гол. його засад — ідею синтезу і взаємодії мистецтв, значну роль в якій ві­ді­гравала музика. Ви­значал. риси К.: ім­провізаційність; легкість і самоіронія; по­стій. пошук нових форм, особливо камер.; за­стосува­н­ня пародії як жанру й пародіюва­н­ня як при­йому; викори­ста­н­ня нових танц. жанрів, що виникли на поч. 20 ст. (танго, фокстрот), а також романсів, мелодекламацій, куплетів та «інтим. пісень» («пісень на­строю»); важлива роль конферансьє. Перші К. зʼявилися у 1880-х рр. у Франції (найві­доміше — «Чорна кішка», Париж). На поч. 20 ст. набули пошире­н­ня в ін. країнах Європи, зокрема у Німеч­чині — літ. К. Е. Вольцоґена (Берлін), Угорщині — «Бонбоньєр» і «Модерн» (обидва — Будапешт) тощо. У номерах пере­важала політ. і злободен­на тематика. 1901 у літ. К. Е. Вольцоґена оркестр очолював композитор А. Шенберґ, який згодом створив вокал. цикл «Пісні кабаре» (виконувався 2003 на «Київ-музик-фесті»). Найбільшого роз­квіту К. досягло напередодні 1-ї світової війни. У Росії перші К. виникли 1908 — «Летюча миша» (Москва), «Лукоморʼя» і «Криве дзеркало» (обидва — С.-Петербург). В Україні перше К. «Бібабо» («Бі-ба-бо») під керівництвом О. Алексєєва виникло 1909 в Одесі, від 1911 мало назву «Зелений папуга». Його репертуар був частково запозичений із «Кривого дзеркала», також зі сцени звучали в автор. виконан­ні твори С. Юшкевича й О. Ку­пріна. З-поміж значної кількості К., що виникли в Одесі у 1910-х рр. («Фарс», «Веселий театр», «Комета», «Ґротеск»), вирізнялися, зокрема, Великий (1912; глядац. зал на 800 місць) і Малий Рішельєв. театри. У К. «Гумор» працювали Л. Утьосов і В. Хенкін. К. «Водевіль» мало профес. дит. оперну трупу — оркестр, хор, балет та солістів віком 6–13 р.; 1915 у ньому роз­починав творчу діяльність спів­ак-куплетист В. Корал­лі. У К. «Будинок артиста» Ю. Морфес­сі 1918–19 щовечора спів­али О. Вертинський (уперше ви­ступив у К. «Ґротеск»), І. Кремер, Н. Плевицька. У Харкові 1909–11 існував організов. з ініціативи художників-авангардистів зі студії «Блакитна лілія» екс­перим. театр-К. «Блакитне око». Його репертуар склала символіст. драматургія (серед по­становок — «Не­зна­йомка» О. Блока), згодом витіснена стихією «худож. балагана». 1918 у Харкові діяли, зокрема, К. «Танго», «Сумська, 6» (працював Б. Яновський), «Будинок артиста» (називали «харків. “Летючою мишею”»). У Києві на­прикінці 1910-х рр. була значна кількість К., більшість з яких засн. 1917 й роз­міщено на вул. Миколаївська (нині Арх. Городецького): Худож. театр Кручиніна, театр-К. «Пере­пу­т­тя», «КЛАК» («Київ. літ.-артист. клуб»; згодом перейм. у «ХЛАМ» («Художники, літератори, актори, музиканти»), «Маска». Діяли також Великий театр мініатюр (вул. Фундукліївська (нині Б. Хмельницького), № 5), К. «Ґротеск» (вул. Круглоуніверситетська, № 15), Інтим. та Вільний театри на Хрещатику, а також К. «Кривий Джим­мі» (на розі вул. Володимирської та Фундукліївської). Про­грами складалися, напр., із 2-х комедій, між якими показували ім­провізов. інтермедії — ви­ступи опер. і балет. артистів, гастролерів, а також виконували мелодекламації й «інтимні пісні» («пісні на­строю»; у цьому жанрі ви­ступали І. Ільсаров, О. Вертинський, І. Кремер, Ю. Морфес­сі, В. Сабініна), циган. романси, сатир. куплети, рев. частівки тощо. У київ. К. працював Л. Утьосов. Письмен­ники А. Каменський і А. Аверченко в Севастополі брали участь у діяльності К. «Будинок артиста», де по­ставлено пʼєсу остан­нього «Ліки від дурості». Якщо К. у містах Над­дні­прянщини наслідували моск. і петербур. «Летючу мишу» і «Криве дзеркало», то у Зх. Україні — краків. й варшав. К. Перше К. Львова — літ.-мист. театр «Вулик» (1911; вул. Коперника, № 3) — мало маленьку сцену і бл. 40 столиків; про­грами складалися з веселої одноакт. пʼєси («ревю») й сольних ви­ступів. Того ж року діяли декілька К., зокрема «Львів. маріонетки» (сатирично пред­ставляли найві­доміших у місті людей за допомогою ляльок). Напередодні 1-ї світової війни К. у Львові припинили існува­н­ня, однак від­бувалися ви­ступи гастролерів, зокрема зірок париз. (І. Жільбер) та віден. (М. Марс) К. У повоєн­ні роки від­крито нові театри, близькі до К.: Театр водевілів (1918), «Хохлик», «Ельдорадо», «Футуристичні маріонетки» (усі — 1920), літ.-мист. театр «Вулик», «Багателя» (обидва — 1921–23). У 1920–30-х рр. роз­виток К. залежав від соціокультур. ситуації в різних країнах Європи. Напр., в Австрії набули пошире­н­ня політ. К., актив. діячем яких був уродженець Харкова Ю. Зойфер. В Одесі після встановле­н­ня рад. влади організовано К. «КРОТ» (рос. «Конгрегация рыцарей острого театра»; від 1922 діяло у Москві), в трупі якого працювали В. Тіпот, В. Інбер, Р. Зелена, Д. Ой­страх. У Зх. Україні цього періоду К. по­ступово комерціалізувалися, від­так втрачали специфіку (змушені орієнтуватися на низькі смаки публіки, вони зраджували мист. орієнтири). Їхнє місце по­ступово зайняли ревю («ревії») та «радіозабави», на ґрунті яких зʼявився феномен львів. радіокабаре (1932–36). Згодом традиції К. продовжив театр-«ревія» «Веселий Львів» (1942), до діяльності якого долучилися А. Кос-Анатольський, Є. Козак, З. Лисько, О. Курочка. У жанрі ревю вирішено ви­ставу «Алло, на хвилі 477!» Ю. Мейтуса, Б. Крижанівського у харків. театрі «Березіль». Спроби роз­витку традицій К. здійснювалися на­прикінці 1950-х рр. в Одесі. 1956 на основі театр. «капусників» організовано Театр акторів Одес. Будинку актора, у 1-й ви­ставі якого — «Муки творчості» — брали участь Г. Поліванова й К. Тихонова. 1958–66 діяв студент. театр мініатюр «Парнас-2» (серед учасників — М. Жванецький, В. Ільченко, Р. Карцев). Від 1980-х рр. традиції К. продовжуються у низці творчих проектів: театр мініатюр «Комедіум» (Одеса, 1987–93), театр-студія «Не журись!» (Львів, 1988), театр «Арабески» (Харків, 1993), театр «Ательє-16» (Київ, 2003) та його проект — к. ХЛАМ» (2006).

Літ.: В[икторо]в Л. «Дом артиста» // Театр. журн. Х., 1918, 29 дек.; Утесов Л. С песней по жизни. Москва, 1961; Зеленая Р. Разрознен­ные страницы. Москва, 1981; Катасонова Т. Рік 1917-й. Київ театральний // УТ. 1987. № 6; Її ж. Київські театри мініатюр // Там само. 1988. № 6; Корал­ли В. Сердце, от­дан­ное эстраде: Зап. куплетиста из Одес­сы. Москва, 1988; Фамарин К. «Кривой Джим­ми» и эстрада без парада. Москва, 1991; Петровский М. Ярмарка тщеславия, или Что есть кабаре // Моск. наблюдатель. 1992. № 2; Ро­зенберг Р. Музыкальная Одес­са. О., 1995; Подлужна А. Тригрошові пристрасті, або Верстові стовпи нового театру // ДТ. 2004, 24–30 січ.; Шидловська М. Кабаретовий Львів / Пер. з польс. // Ї. 2004. Число 36; Тихвинская Л. Повседневная жизнь театральной богемы Серебряного века. Кабаре и театры миниатюр в Рос­сии. 1908–1917 гг. Москва, 2005; Белякова Л. Роз­веселитися в «ХЛАМ» // Україна і світ сьогодні. 2006, 18 груд.; Веселовська Г. Театральні пере­хрестя Києва 1900–1910-х рр. (Київський театральний модернізм). К., 2006; Харчишин О. Пісні так званого «легкого жанру» в українському народнокультурному середовищі Львова першої половини XX столі­т­тя (до пита­н­ня взаємо­впливів професійного і народного творчого начала) // Вісн. Львів. університету. Сер. філол. 2006. Вип. 37.

М. Ю. Ржевська

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю