Кабаре

КАБАРЕ́ (франц. cabaret, буквально — шиночок) — імпровізована вистава, яку влаштовували в літературно-художніх кав’ярнях поети, музиканти, актори; театр мініатюр або кав’ярня (ресторан) з естрадними виставами. К. як феномен доби модернізму в специф. спосіб втілювало одну з гол. його засад — ідею синтезу і взаємодії мистецтв, значну роль в якій відігравала музика. Визначал. риси К.: імпровізаційність; легкість і самоіронія; постій. пошук нових форм, особливо камер.; застосування пародії як жанру й пародіювання як прийому; використання нових танц. жанрів, що виникли на поч. 20 ст. (танго, фокстрот), а також романсів, мелодекламацій, куплетів та «інтим. пісень» («пісень настрою»); важлива роль конферансьє. Перші К. з’явилися у 1880-х рр. у Франції (найвідоміше — «Чорна кішка», Париж). На поч. 20 ст. набули поширення в ін. країнах Європи, зокрема у Німеччині — літ. К. Е. Вольцоґена (Берлін), Угорщині — «Бонбоньєр» і «Модерн» (обидва — Будапешт) тощо. У номерах переважала політ. і злободенна тематика. 1901 у літ. К. Е. Вольцоґена оркестр очолював композитор А. Шенберґ, який згодом створив вокал. цикл «Пісні кабаре» (виконувався 2003 на «Київ-музик-фесті»). Найбільшого розквіту К. досягло напередодні 1-ї світової війни. У Росії перші К. виникли 1908 — «Летюча миша» (Москва), «Лукомор’я» і «Криве дзеркало» (обидва — С.-Петербург). В Україні перше К. «Бібабо» («Бі-ба-бо») під керівництвом О. Алексєєва виникло 1909 в Одесі, від 1911 мало назву «Зелений папуга». Його репертуар був частково запозичений із «Кривого дзеркала», також зі сцени звучали в автор. виконанні твори С. Юшкевича й О. Купріна. З-поміж значної кількості К., що виникли в Одесі у 1910-х рр. («Фарс», «Веселий театр», «Комета», «Ґротеск»), вирізнялися, зокрема, Великий (1912; глядац. зал на 800 місць) і Малий Рішельєв. театри. У К. «Гумор» працювали Л. Утьосов і В. Хенкін. К. «Водевіль» мало профес. дит. оперну трупу — оркестр, хор, балет та солістів віком 6–13 р.; 1915 у ньому розпочинав творчу діяльність співак-куплетист В. Кораллі. У К. «Будинок артиста» Ю. Морфессі 1918–19 щовечора співали О. Вертинський (уперше виступив у К. «Ґротеск»), І. Кремер, Н. Плевицька. У Харкові 1909–11 існував організов. з ініціативи художників-авангардистів зі студії «Блакитна лілія» експерим. театр-К. «Блакитне око». Його репертуар склала символіст. драматургія (серед постановок — «Незнайомка» О. Блока), згодом витіснена стихією «худож. балагана». 1918 у Харкові діяли, зокрема, К. «Танго», «Сумська, 6» (працював Б. Яновський), «Будинок артиста» (називали «харків. “Летючою мишею”»). У Києві наприкінці 1910-х рр. була значна кількість К., більшість з яких засн. 1917 й розміщено на вул. Миколаївська (нині Арх. Городецького): Худож. театр Кручиніна, театр-К. «Перепуття», «КЛАК» («Київ. літ.-артист. клуб»; згодом перейм. у «ХЛАМ» («Художники, літератори, актори, музиканти»), «Маска». Діяли також Великий театр мініатюр (вул. Фундукліївська (нині Б. Хмельницького), № 5), К. «Ґротеск» (вул. Круглоуніверситетська, № 15), Інтим. та Вільний театри на Хрещатику, а також К. «Кривий Джиммі» (на розі вул. Володимирської та Фундукліївської). Програми складалися, напр., із 2-х комедій, між якими показували імпровізов. інтермедії — виступи опер. і балет. артистів, гастролерів, а також виконували мелодекламації й «інтимні пісні» («пісні настрою»; у цьому жанрі виступали І. Ільсаров, О. Вертинський, І. Кремер, Ю. Морфессі, В. Сабініна), циган. романси, сатир. куплети, рев. частівки тощо. У київ. К. працював Л. Утьосов. Письменники А. Каменський і А. Аверченко в Севастополі брали участь у діяльності К. «Будинок артиста», де поставлено п’єсу останнього «Ліки від дурості». Якщо К. у містах Наддніпрянщини наслідували моск. і петербур. «Летючу мишу» і «Криве дзеркало», то у Зх. Україні — краків. й варшав. К. Перше К. Львова — літ.-мист. театр «Вулик» (1911; вул. Коперника, № 3) — мало маленьку сцену і бл. 40 столиків; програми складалися з веселої одноакт. п’єси («ревю») й сольних виступів. Того ж року діяли декілька К., зокрема «Львів. маріонетки» (сатирично представляли найвідоміших у місті людей за допомогою ляльок). Напередодні 1-ї світової війни К. у Львові припинили існування, однак відбувалися виступи гастролерів, зокрема зірок париз. (І. Жільбер) та віден. (М. Марс) К. У повоєнні роки відкрито нові театри, близькі до К.: Театр водевілів (1918), «Хохлик», «Ельдорадо», «Футуристичні маріонетки» (усі — 1920), літ.-мист. театр «Вулик», «Багателя» (обидва — 1921–23). У 1920–30-х рр. розвиток К. залежав від соціокультур. ситуації в різних країнах Європи. Напр., в Австрії набули поширення політ. К., актив. діячем яких був уродженець Харкова Ю. Зойфер. В Одесі після встановлення рад. влади організовано К. «КРОТ» (рос. «Конгрегация рыцарей острого театра»; від 1922 діяло у Москві), в трупі якого працювали В. Тіпот, В. Інбер, Р. Зелена, Д. Ойстрах. У Зх. Україні цього періоду К. поступово комерціалізувалися, відтак втрачали специфіку (змушені орієнтуватися на низькі смаки публіки, вони зраджували мист. орієнтири). Їхнє місце поступово зайняли ревю («ревії») та «радіозабави», на ґрунті яких з’явився феномен львів. радіокабаре (1932–36). Згодом традиції К. продовжив театр-«ревія» «Веселий Львів» (1942), до діяльності якого долучилися А. Кос-Анатольський, Є. Козак, З. Лисько, О. Курочка. У жанрі ревю вирішено виставу «Алло, на хвилі 477!» Ю. Мейтуса, Б. Крижанівського у харків. театрі «Березіль». Спроби розвитку традицій К. здійснювалися наприкінці 1950-х рр. в Одесі. 1956 на основі театр. «капусників» організовано Театр акторів Одес. Будинку актора, у 1-й виставі якого — «Муки творчості» — брали участь Г. Поліванова й К. Тихонова. 1958–66 діяв студент. театр мініатюр «Парнас-2» (серед учасників — М. Жванецький, В. Ільченко, Р. Карцев). Від 1980-х рр. традиції К. продовжуються у низці творчих проектів: театр мініатюр «Комедіум» (Одеса, 1987–93), театр-студія «Не журись!» (Львів, 1988), театр «Арабески» (Харків, 1993), театр «Ательє-16» (Київ, 2003) та його проект — к. ХЛАМ» (2006).

Літ.: В[икторо]в Л. «Дом артиста» // Театр. журн. Х., 1918, 29 дек.; Утесов Л. С песней по жизни. Москва, 1961; Зеленая Р. Разрозненные страницы. Москва, 1981; Катасонова Т. Рік 1917-й. Київ театральний // УТ. 1987. № 6; Її ж. Київські театри мініатюр // Там само. 1988. № 6; Коралли В. Сердце, отданное эстраде: Зап. куплетиста из Одессы. Москва, 1988; Фамарин К. «Кривой Джимми» и эстрада без парада. Москва, 1991; Петровский М. Ярмарка тщеславия, или Что есть кабаре // Моск. наблюдатель. 1992. № 2; Розенберг Р. Музыкальная Одесса. О., 1995; Подлужна А. Тригрошові пристрасті, або Верстові стовпи нового театру // ДТ. 2004, 24–30 січ.; Шидловська М. Кабаретовий Львів / Пер. з польс. // Ї. 2004. Число 36; Тихвинская Л. Повседневная жизнь театральной богемы Серебряного века. Кабаре и театры миниатюр в России. 1908–1917 гг. Москва, 2005; Белякова Л. Розвеселитися в «ХЛАМ» // Україна і світ сьогодні. 2006, 18 груд.; Веселовська Г. Театральні перехрестя Києва 1900–1910-х рр. (Київський театральний модернізм). К., 2006; Харчишин О. Пісні так званого «легкого жанру» в українському народнокультурному середовищі Львова першої половини XX століття (до питання взаємовпливів професійного і народного творчого начала) // Вісн. Львів. університету. Сер. філол. 2006. Вип. 37.

М. Ю. Ржевська