КАБАРЕ́ (франц. cabaret, буквально — шиночок) — ім­провізована ви­става, яку влаштовували в літературно-художніх кавʼярнях поети, музиканти, актори; театр мініатюр або кавʼярня (ресторан) з естрадними ви­ставами. Кабаре як феномен доби модернізму в специфічний спосіб втілювало одну з головних його засад — ідею синтезу і взаємодії мистецтв, значну роль в якій ві­ді­гравала музика. Ви­значальні риси кабаре: ім­провізаційність; легкість і самоіронія; по­стійний пошук нових форм, особливо камерних; за­стосува­н­ня пародії як жанру й пародіюва­н­ня як при­йому; викори­ста­н­ня нових танцювальних жанрів, що виникли на початку 20 ст. (танго, фокстрот), а також романсів, мелодекламацій, куплетів та «інтимних пісень» («пісень на­строю»); важлива роль конферансьє. 

Перші кабаре зʼявилися у 1880-х рр. у Франції (найві­доміше — «Чорна кішка», Париж). На початку 20 ст. набули пошире­н­ня в інших країнах Європи, зокрема у Німеч­чині — літературне кабаре Е. Вольцоґена (Берлін), Угорщині — «Бонбоньєр» і «Модерн» (обидва — Будапешт) тощо. У номерах пере­важала політична і злободен­на тематика. 1901 у літературному кабаре Е. Вольцоґена оркестр очолював композитор А. Шенберґ, який згодом створив вокальний цикл «Пісні кабаре» (виконувався 2003 на «Київ-музик-фесті»). Найбільшого роз­квіту кабаре досягло напередодні 1-ї світової війни. У Росії перші кабаре виникли 1908 — «Летюча миша» (Москва), «Лукоморʼя» і «Криве дзеркало» (обидва — С.-Петербург). 

В Україні перше кабаре «Бібабо» («Бі-ба-бо») під керівництвом О. Алексєєва виникло 1909 в Одесі, від 1911 мало назву «Зелений папуга». Його репертуар був частково запозичений із «Кривого дзеркала», також зі сцени звучали в авторському виконан­ні твори С. Юшкевича й О. Ку­пріна. З-поміж значної кількості кабаре, що виникли в Одесі у 1910-х рр. («Фарс», «Веселий театр», «Комета», «Ґротеск»), вирізнялися, зокрема, Великий (1912; глядацький зал на 800 місць) і Малий Рішельєвський театри. У кабаре «Гумор» працювали Л. Утьосов і В. Хенкін. Кабаре «Водевіль» мало професійну дитячу оперну трупу — оркестр, хор, балет та солістів віком 6–13 р.; 1915 у ньому роз­починав творчу діяльність спів­ак-куплетист В. Корал­лі. У кабаре «Будинок артиста» Ю. Морфес­сі 1918–19 щовечора спів­али О. Вертинський (уперше ви­ступив у кабаре «Ґротеск»), І. Кремер, Н. Плевицька. У Харкові 1909–11 існував організований з ініціативи художників-авангардистів зі студії «Блакитна лілія» екс­периментальний театр-кабаре «Блакитне око». Його репертуар склала символістська драматургія (серед по­становок — «Не­зна­йомка» О. Блока), згодом витіснена стихією «художнього балагана». 1918 у Харкові діяли, зокрема, кабаре «Танго», «Сумська, 6» (працював Б. Яновський), «Будинок артиста» (називали «харківською “Летючою мишею”»). 

У Києві на­прикінці 1910-х рр. була значна кількість кабаре, більшість з яких заснована 1917 й роз­міщено на вул. Миколаївська (нині Арх. Городецького): Художній театр Кручиніна, театр-кабаре «Пере­пу­т­тя», «КЛАК» («Київський літературно-артистичний клуб»; згодом пере­йменований у «ХЛАМ» («Художники, літератори, актори, музиканти»), «Маска». Діяли також Великий театр мініатюр (вул. Фундукліївська (нині Б. Хмельницького), № 5), кабаре «Ґротеск» (вул. Круглоуніверситетська, № 15), Інтимний та Вільний театри на Хрещатику, а також кабаре «Кривий Джим­мі» (на розі вул. Володимирської та Фундукліївської). Про­грами складалися, на­приклад, із 2-х комедій, між якими показували ім­провізовані інтермедії — ви­ступи оперних і балетних артистів, гастролерів, а також виконували мелодекламації й «інтимні пісні» («пісні на­строю»; у цьому жанрі ви­ступали І. Ільсаров, О. Вертинський, І. Кремер, Ю. Морфес­сі, В. Сабініна), циганські романси, сатиричні куплети, революційні частівки тощо. У київському кабаре працював Л. Утьосов. Письмен­ники А. Каменський і А. Аверченко в Севастополі брали участь у діяльності кабаре «Будинок артиста», де по­ставлено пʼєсу остан­нього «Ліки від дурості». 

Якщо кабаре у містах Над­дні­прянщини наслідували московську і петербурзьку «Летючу мишу» і «Криве дзеркало», то у Західній Україні — краківське й варшавське кабаре. Перше кабаре Львова — літературно-мистецький театр «Вулик» (1911; вул. Коперника, № 3) — мало маленьку сцену і близько 40 столиків; про­грами складалися з веселої одноактної пʼєси («ревю») й сольних ви­ступів. Того ж року діяли декілька кабаре, зокрема «Львівські маріонетки» (сатирично пред­ставляли найві­доміших у місті людей за допомогою ляльок). Напередодні 1-ї світової війни кабаре у Львові припинили існува­н­ня, однак від­бувалися ви­ступи гастролерів, зокрема зірок паризького (І. Жільбер) та ві­денського (М. Марс) кабаре. 

У повоєн­ні роки від­крито нові театри, близькі до кабаре: Театр водевілів (1918), «Хохлик», «Ельдорадо», «Футуристичні маріонетки» (усі — 1920), літературно-мистецький театр «Вулик», «Багателя» (обидва — 1921–23). У 1920–30-х рр. роз­виток кабаре залежав від соціокультурної ситуації в різних країнах Європи. На­приклад, в Австрії набули пошире­н­ня політичні кабаре, активним діячем яких був уродженець Харкова Ю. Зойфер. В Одесі після встановле­н­ня радянської влади організовано кабаре «КРОТ» (рос. «Конгрегация рыцарей острого театра»; від 1922 діяло у Москві), в трупі якого працювали В. Тіпот, В. Інбер, Р. Зелена, Д. Ой­страх.

 У Західній Україні цього періоду кабаре по­ступово комерціалізувалися, від­так втрачали специфіку (змушені орієнтуватися на низькі смаки публіки, вони зраджували мистецькі орієнтири). Їхнє місце по­ступово зайняли ревю («ревії») та «радіозабави», на ґрунті яких зʼявився феномен львівського радіокабаре (1932–36). Згодом традиції кабаре продовжив театр-«ревія» «Веселий Львів» (1942), до діяльності якого долучилися А. Кос-Анатольський, Є. Козак, З. Лисько, О. Курочка. У жанрі ревю вирішено ви­ставу «Алло, на хвилі 477!» Ю. Мейтуса, Б. Крижанівського у харківському театрі «Березіль». 

Спроби роз­витку традицій кабаре здійснювалися на­прикінці 1950-х рр. в Одесі. 1956 на основі театральних «капусників» організовано Театр акторів Одеського Будинку актора, у 1-й ви­ставі якого — «Муки творчості» — брали участь Г. Поліванова й К. Тихонова. 1958–66 діяв студентський театр мініатюр «Парнас-2» (серед учасників — М. Жванецький, В. Ільченко, Р. Карцев). Від 1980-х рр. традиції кабаре продовжуються у низці творчих проектів: театр мініатюр «Комедіум» (Одеса, 1987–93), театр-студія «Не журись!» (Львів, 1988), театр «Арабески» (Харків, 1993), театр «Ательє-16» (Київ, 2003) та його проект — кабаре ХЛАМ» (2006).