Екранізація

Визначення і загальна характеристика

ЕКРАНІЗА́ЦІЯ — втіле­н­ня літературних творів (прози, поезії, драматургії) засобами кіномистецтва. Історія кіно засвідчує, що з перших років існува­н­ня воно черпало натхне­н­ня як у фольклорі, так і в профес. літературі, пере­важно класиці. Перші Е. були не більш як «живими фото­графіями», що ілюстрували літ. твір. На екранах зʼявлялися євангел. текс­ти, стрічки за В. Шек­спіром, Е. Золя, О. Пушкіним, Л. Толстим, М. Гоголем. Укр. кіно від перших років існува­н­ня тяжіло до від­творе­н­ня уславлених театр. ви­став: І. Котляревського — «Наталка Полтавка» (реж. М. Садовський, кіноверсія Д. Сахненка; за участі самого реж., М. Заньковецької, Г. Борисоглібської, І. Марʼяненка), «Москаль-чарівник» (реж. О. Олексієнко); Г. Квітки-Основʼяненка — «Шельменко-денщик» (реж. Ф. Сердюк, Д. Байда-Суховій; усі — 1910); І. Карпенка-Карого — «Мати-наймичка» за «Наймичкою» Т. Шевченка (1911, реж. М. Садовський, кіноверсія Д. Сахненка). Цікавими були також спроби актора і реж. О. Олексієнка створити перші «роз­мовні» фільми. Серед них — популярні кіноводевілі «Як вони женихалися, або Три коха­н­ня в мішках» (за «Ніччю перед Різдвом» М. Гоголя, 1909), «Як ковбаса та чарка, то й минеться сварка» (за водевілем М. Старицького, 1911). З роз­витком у кіно ознак самост. мистецтва складалася його образна система, викри­сталізовувалася кіномова, кінемато­графісти надавали пере­вагу оригін. сценаріям. До пере­несе­н­ня на екран літ. творів під­ходили з більшою обережністю, прагнучи запобігти ілюстративності. У 1920-х рр. укр. кіномитці, згідно з на­строями, що панували в той час у рад. кіно, надавали пере­вагу творам із соціально загостреним спрямува­н­ням. Так зʼявилися фільми за прозою І. Нечуя-Левицького: «Микола Джеря» (1927, реж. М. Терещенко), «Василина» за повістю «Бурлачка» (1928, реж. Ф. Лопатинський); М. Коцюбинського: «Навздогін за долею» за повістю «Дорогою ціною» (1927, реж. М. Терещенко). Прихід звуку в кіно, викори­ста­н­ня живого слова роз­ширили можливості Е. як літ. творів, так і театр. ви­став. Для подальшої успішної інтер­претації літ-ри в кіно вагоме значе­н­ня мала теорія внутр. монологу С. Ейзенштейна, яку він роз­робив, спираючись на літ. досвід Дж. Джойса, працюючи над Е. в Гол­лівуді роману Т. Драйзера «Американська трагедія». У 1930-х рр. укр. кінемато­графісти роз­ширили діапазон творів, що екранізувалися. Поряд з класич. прозою: «Fata morgana» за М. Коцюбинським (1931, реж. Б. Тягно), «Сорочинський ярмарок» (1939, реж. М. Екк), «Майська ніч» (1941, реж. Ф. Садкович) за М. Гоголем, екран. прочита­н­ням драми «Назар Стодоля» Т. Шевченка (1937, реж. Г. Тасін), пере­несено на екран «Вершників» за Ю. Яновським (1939, реж. І. Савченко). Викори­ста­н­ня звуку дало можливість реж. І. Кавалерідзе від­творити на екрані опери «Наталка Полтавка» М. Лисенка (1936), «Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського (1937). У 30-х рр. О. Довженко роз­почав під­готовку до Е. повісті М. Гоголя «Тарас Бульба». Проект не було реалізовано через початок війни. У повоєн­ні роки набули популярності фільми-ви­стави. З одного боку, режисери часто нехтували кінематогр. специфікою, втрачалась виразність екран. образів, але ці небездоган­ні картини зберегли для майбут. поколінь актор. гру незабут. майстрів сцени, таких як А. Бучма, В. Добровольський, Д. Мілютенко, Н. Ужвій, Ю. Шумський, Г. Юра. Вони знялись у фільмах-ви­ставах «Украдене щастя» за І. Франком (реж. А. Бучма, І. Шмарук), «В степах України» за О. Корнійчуком (реж. Т. Левчук; обидва — 1952), «Мартин Боруля» за І. Карпенком-Карим (1953, реж. О. Швачко), «Земля» за О. Кобилянською (1954, реж. А. Бучма, О. Швачко) та ін. Ви­значною подією стала поява таких стрічок, як «Дорогою ціною» за М. Коцюбинським (1957, реж. М. Донськой), «За двома зайцями» за М. Старицьким (реж. В. Іванов), «Повія» за Панасом Мирним (реж. І. Кавалерідзе; обидва — 1961), «Гадюка» за О. Толстим (1965, реж. В. Івченко). Твори укр. літ. класики надихали кіномитців поет. школи. Вони від­мовлялися від буквалізму в екран. прочитан­ні прозаїч. творів, шукаючи для них кінематогр. естет.-філос. еквівалент. Це стосується таких стрічок, як «Тіні забутих предків» за М. Коцюбинським (1964, реж. С. Параджанов), «Ніч на Івана Купала» за М. Гоголем (реж. Ю. Іл­лєнко), «Камін­ний хрест» за В. Стефаником (обидва — 1968), «Захар Беркут» за І. Франком (1971; обидва — реж. Л. Осика), «Пропала грамота» за М. Гоголем (1972, реж. Б. Івченко), «Вавилон ХХ» за романом «Лебедина зграя» В. Земляка (1979, реж. І. Миколайчук). У 1970-х рр. для телебаче­н­ня по­ставлено низку вдалих стрічок-Е. за творами рос. класики, серед яких — «Каштанка» (1976), «Поцілунок» (1983) за А. Чеховим, «Від­людько» за І. Тургенєвим (1978; усі — реж. Р. Балаян), «Чорна курка, або Під­земні жителі» за Антонієм Погорєльським (1980, реж. В. Гресь), «Два гусари» за Л. Толстим (1983), «Володя великий, Володя маленький» за А. Чеховим (1985; обидва — реж. В. Криштофович). Від 2-ї пол. 20 ст. все від­чутніше Е. літ. творів пере­бирало на себе телебаче­н­ня, що дало можливість запобігти скорочен­ню сюжет. ліній другоряд. персонажів, зайвої концентрації дії. Особливо це проявилося в пере­несен­ні на екран творів роман­ної форми. В укр. кіно таким прикладом може бути Е. романів Е.-Л. Войнич у фільмі «Овід» (1980, реж. М. Мащенко), П. Загребельного у телесеріалі «Роксолана» (1996–98, реж. Б. Небієрідзе), П. Куліша у телесеріалі «Чорна рада» (2000, реж. М. Засєєв-Руденко). 1996 О. Бійма по­ставив 10-серій. т/ф «Острів любові» на основі новел В. Вин­ниченка, О. Кобилянської, О. Олеся, І. Франка та ін. укр. ві­домих авторів.

Кінемато­графісти незалеж. України екранізують доробок письмен­ників, які пере­бували під забороною рад. цензури. Так зʼявилися фільми за творами М. Хвильового: «Танго смерті» (за романом «Санаторійна зона»), «Геть сором!» (за мотивами «Сентиментальної історії»; обидва — 1994) і «Вальдшнепи» (1996; усі — реж. О. Муратов); В. Вин­ниченка: «Записки кирпатого Мефістофеля» (за однойм. романом, 1994, реж. Ю. Ляшенко). Серед Е. класич. творів варто від­значити фільми «Для домашнього вогнища» за І. Франком (1992, реж. Б. Савченко), «Москаль-чарівник» за І. Котляревським (1995, реж. М. Засєєв-Руденко). Реж. А. Дончик пере­ніс події драми «Украдене щастя» І. Франка в сучасність у 4-серій. т/ф з однойм. на­звою (2004).

Вплив постмодер. тенденцій по­значився на Е., насичених пародійністю та іронізува­н­ням, прикладом чого може бути фільм С. Маслобойщикова «Спів­ачка Жозефіна і мишачий народ» (за творами Ф. Кафки, 1994). Своєрідну інтер­претацію в постмодер. ключі чехов. прози за­пропонувала К. Муратова у фільмі «Чеховські мотиви» (2002).

Літ.: Эйзенштейн С. Одолжайтесь! // Пушкин и кино: Избр. прои­зведения в 6 т. Т. 2. Москва, 1964; Ромм М. О кино и хорошей литературе // Беседы о кино. Москва, 1964; Маневич И. Кино и литература. Москва, 1966; Бабишкін О. Українська література на екрані. К., 1966; Дубенко С. Тарас Шевченко та його герої на екрані. К., 1967; Погрібна Л. Твори Коцюбинського на екрані. К., 1971; Базен А. За сценическое кино (в защиту экранизации) // Что такое кино? / Пер. с франц. Москва, 1972; Поетичне кіно: заборонена школа. К., 2001.

О. С. Мусієнко

Завантажити статтю