Екранізація

ЕКРАНІЗА́ЦІЯ – втілення літературних творів (прози, поезії, драматургії) засобами кіномистецтва. Історія кіно засвідчує, що з перших років існування воно черпало натхнення як у фольклорі, так і в профес. літературі, переважно класиці. Перші Е. були не більш як «живими фотографіями», що ілюстрували літ. твір. На екранах з’являлися євангел. тексти, стрічки за В. Шекспіром, Е. Золя, О. Пушкіним, Л. Толстим, М. Гоголем. Укр. кіно від перших років існування тяжіло до відтворення уславлених театр. вистав: І. Котляревського — «Наталка Полтавка» (реж. М. Садовський, кіноверсія Д. Сахненка; за участі самого реж., М. Заньковецької, Г. Борисоглібської, І. Мар’яненка), «Москаль-чарівник» (реж. О. Олексієнко); Г. Квітки-Основ’яненка — «Шельменко-денщик» (реж. Ф. Сердюк, Д. Байда-Суховій; усі — 1910); І. Карпенка-Карого — «Мати-наймичка» за «Наймичкою» Т. Шевченка (1911, реж. М. Садовський, кіноверсія Д. Сахненка). Цікавими були також спроби актора і реж. О. Олексієнка створити перші «розмовні» фільми. Серед них — популярні кіноводевілі «Як вони женихалися, або Три кохання в мішках» (за «Ніччю перед Різдвом» М. Гоголя, 1909), «Як ковбаса та чарка, то й минеться сварка» (за водевілем М. Старицького, 1911). З розвитком у кіно ознак самост. мистецтва складалася його образна система, викристалізовувалася кіномова, кінематографісти надавали перевагу оригін. сценаріям. До перенесення на екран літ. творів підходили з більшою обережністю, прагнучи запобігти ілюстративності. У 1920-х рр. укр. кіномитці, згідно з настроями, що панували в той час у рад. кіно, надавали перевагу творам із соціально загостреним спрямуванням. Так з’явилися фільми за прозою І. Нечуя-Левицького: «Микола Джеря» (1927, реж. М. Терещенко), «Василина» за повістю «Бурлачка» (1928, реж. Ф. Лопатинський); М. Коцюбинського: «Навздогін за долею» за повістю «Дорогою ціною» (1927, реж. М. Терещенко). Прихід звуку в кіно, використання живого слова розширили можливості Е. як літ. творів, так і театр. вистав. Для подальшої успішної інтерпретації літ-ри в кіно вагоме значення мала теорія внутр. монологу С. Ейзенштейна, яку він розробив, спираючись на літ. досвід Дж. Джойса, працюючи над Е. в Голлівуді роману Т. Драйзера «Американська трагедія». У 1930-х рр. укр. кінематографісти розширили діапазон творів, що екранізувалися. Поряд з класич. прозою: «Fata morgana» за М. Коцюбинським (1931, реж. Б. Тягно), «Сорочинський ярмарок» (1939, реж. М. Екк), «Майська ніч» (1941, реж. Ф. Садкович) за М. Гоголем, екран. прочитанням драми «Назар Стодоля» Т. Шевченка (1937, реж. Г. Тасін), перенесено на екран «Вершників» за Ю. Яновським (1939, реж. І. Савченко). Використання звуку дало можливість реж. І. Кавалерідзе відтворити на екрані опери «Наталка Полтавка» М. Лисенка (1936), «Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського (1937). У 30-х рр. О. Довженко розпочав підготовку до Е. повісті М. Гоголя «Тарас Бульба». Проект не було реалізовано через початок війни. У повоєнні роки набули популярності фільми-вистави. З одного боку, режисери часто нехтували кінематогр. специфікою, втрачалась виразність екран. образів, але ці небездоганні картини зберегли для майбут. поколінь актор. гру незабут. майстрів сцени, таких як А. Бучма, В. Добровольський, Д. Мілютенко, Н. Ужвій, Ю. Шумський, Г. Юра. Вони знялись у фільмах-виставах «Украдене щастя» за І. Франком (реж. А. Бучма, І. Шмарук), «В степах України» за О. Корнійчуком (реж. Т. Левчук; обидва — 1952), «Мартин Боруля» за І. Карпенком-Карим (1953, реж. О. Швачко), «Земля» за О. Кобилянською (1954, реж. А. Бучма, О. Швачко) та ін. Визначною подією стала поява таких стрічок, як «Дорогою ціною» за М. Коцюбинським (1957, реж. М. Донськой), «За двома зайцями» за М. Старицьким (реж. В. Іванов), «Повія» за Панасом Мирним (реж. І. Кавалерідзе; обидва — 1961), «Гадюка» за О. Толстим (1965, реж. В. Івченко). Твори укр. літ. класики надихали кіномитців поет. школи. Вони відмовлялися від буквалізму в екран. прочитанні прозаїч. творів, шукаючи для них кінематогр. естет.-філос. еквівалент. Це стосується таких стрічок, як «Тіні забутих предків» за М. Коцюбинським (1964, реж. С. Параджанов), «Ніч на Івана Купала» за М. Гоголем (реж. Ю. Іллєнко), «Камінний хрест» за В. Стефаником (обидва — 1968), «Захар Беркут» за І. Франком (1971; обидва — реж. Л. Осика), «Пропала грамота» за М. Гоголем (1972, реж. Б. Івченко), «Вавилон ХХ» за романом «Лебедина зграя» В. Земляка (1979, реж. І. Миколайчук). У 1970-х рр. для телебачення поставлено низку вдалих стрічок-Е. за творами рос. класики, серед яких — «Каштанка» (1976), «Поцілунок» (1983) за А. Чеховим, «Відлюдько» за І. Тургенєвим (1978; усі — реж. Р. Балаян), «Чорна курка, або Підземні жителі» за Антонієм Погорєльським (1980, реж. В. Гресь), «Два гусари» за Л. Толстим (1983), «Володя великий, Володя маленький» за А. Чеховим (1985; обидва — реж. В. Криштофович). Від 2-ї пол. 20 ст. все відчутніше Е. літ. творів перебирало на себе телебачення, що дало можливість запобігти скороченню сюжет. ліній другоряд. персонажів, зайвої концентрації дії. Особливо це проявилося в перенесенні на екран творів романної форми. В укр. кіно таким прикладом може бути Е. романів Е.-Л. Войнич у фільмі «Овід» (1980, реж. М. Мащенко), П. Загребельного у телесеріалі «Роксолана» (1996–98, реж. Б. Небієрідзе), П. Куліша у телесеріалі «Чорна рада» (2000, реж. М. Засєєв-Руденко). 1996 О. Бійма поставив 10-серій. т/ф «Острів любові» на основі новел В. Винниченка, О. Кобилянської, О. Олеся, І. Франка та ін. укр. відомих авторів.

Кінематографісти незалеж. України екранізують доробок письменників, які перебували під забороною рад. цензури. Так з’явилися фільми за творами М. Хвильового: «Танго смерті» (за романом «Санаторійна зона»), «Геть сором!» (за мотивами «Сентиментальної історії»; обидва — 1994) і «Вальдшнепи» (1996; усі — реж. О. Муратов); В. Винниченка: «Записки кирпатого Мефістофеля» (за однойм. романом, 1994, реж. Ю. Ляшенко). Серед Е. класич. творів варто відзначити фільми «Для домашнього вогнища» за І. Франком (1992, реж. Б. Савченко), «Москаль-чарівник» за І. Котляревським (1995, реж. М. Засєєв-Руденко). Реж. А. Дончик переніс події драми «Украдене щастя» І. Франка в сучасність у 4-серій. т/ф з однойм. назвою (2004).

Вплив постмодер. тенденцій позначився на Е., насичених пародійністю та іронізуванням, прикладом чого може бути фільм С. Маслобойщикова «Співачка Жозефіна і мишачий народ» (за творами Ф. Кафки, 1994). Своєрідну інтерпретацію в постмодер. ключі чехов. прози запропонувала К. Муратова у фільмі «Чеховські мотиви» (2002).

Літ.: Эйзенштейн С. Одолжайтесь! // Пушкин и кино: Избр. произведения в 6 т. Т. 2. Москва, 1964; Ромм М. О кино и хорошей литературе // Беседы о кино. Москва, 1964; Маневич И. Кино и литература. Москва, 1966; Бабишкін О. Українська література на екрані. К., 1966; Дубенко С. Тарас Шевченко та його герої на екрані. К., 1967; Погрібна Л. Твори Коцюбинського на екрані. К., 1971; Базен А. За сценическое кино (в защиту экранизации) // Что такое кино? / Пер. с франц. Москва, 1972; Поетичне кіно: заборонена школа. К., 2001.

О. С. Мусієнко

Розмір шрифту

Екранізація

Рекомендована література

Інформація про статтю

Схожі статті