Дніпродзержинськ

ДНІПРОДЗЕРЖИ́НСЬК (до 1936 і від 2016 — Камʼянське) — місто обласного значе­н­ня Дні­пропетровської області. Міськраді під­порядковані селище Карнаухівка, с. Світле. 1938 до складу міста включено села Романкове та Тритузне. Адміністративно-територіальні ра­йони: Баглійський, Дні­провський, Заводський. Роз­ташоване на обох берегах Дні­пра (Камʼянського водо­сховища), за 35 км від обласного центру. Площа 138 км². Населе­н­ня станом на 2001 — 255 841 особа (складає 90,7 % до 1989): українців — 82 %, росіян — 16 %, проживають також білоруси, вірмени, євреї, поляки. Залізничний вузол, Дні­продзержинський річковий порт. Через місто пролягають шляхи до Дні­пропетровська, м. Верхівцеве Верх­ньодні­провського р-ну, а також автомобільні та залізничні магістралі через греблю ГЕС і мостовий пере­хід на Лів­обереж­жя. Високороз­винена транс­порт­на інфра­структура.

Територія сучасного міста була заселена ще понад 100–40 тис. р. тому, про що свідчить виявлена 1957–59 Романківська ран­ньопалеолітична стоянка. За доби Київської Русі у цій місцевості проходили важливі торгові шляхи — Соляний, Залізний, водний «із варяг у греки», побл. була пере­права через Дні­про. Унаслідок спустошливих татаро-монгольських набігів ці землі отримали назву Дикого поля. У 1-й пол. 17 ст. на Торжанському шляху засновано с. Романкове. Масове заселе­н­ня території сучасного міста почалося за Нової Січі (1734–75), коли виникли запорозькі слободи Камʼянське (1750; назва походить від слова «камінь»), Тритузне (1740), Карнаухівка (1-а пол. 18 ст.). Від 1775 — у складі Словʼянської провінції Саксаганського (Новокодац.) повіту Новоросійської губернії, від 1802 — Катеринославського повіту Катеринославської губернії. Ві­дірване від головних торгових шляхів і основних промислових ра­йонів, Камʼянське роз­вивалося досить повільно. 1781 його населе­н­ня складало 840, 1859 — 2 926 осіб. Жителі за­ймалися землеробством, скотарством, рибальством, промислами. Бурхливий роз­виток села припадає на 2-у пол. 19 ст. — період індустріалізації Російської імперії. Тоді було збудовано низку кузень, олійниць, крамниць, млинів (1887 — 17 од.). У 1880-х рр., із будівництвом Катерининської залізниці, яка проходила побл. і зʼ­єд­нувала Донбас із Криворіж­жям, від­бувалося промислове під­несе­н­ня Камʼянського. 1884 на пн.-зх. околиці для потреб залізниці введено в дію шпало­просочувальний завод, від­крито залізничну ст. Тритузне, яку зі ст. Запоріж­жя-Камʼянське зʼ­єд­нувала спеціальна гілка. 1887 іноземне акц. Пд.-Рос. Дні­провське металургійне товариство роз­почало тут будівництво найбільшого на той час металургійного заводу (перша домен­на піч задута 1889; нині ВАТ «Дні­провський металургійний комбінат ім. Ф. Дзержинського»). У пошуках заробітків у селище прибували селяни не лише з навколишніх сіл, а й з центральних губерній Рос. імперії, Білорусі, Польщі. За рахунок пере­селенців населе­н­ня 1896 збільшилося до 19 тис. осіб, 1913 становило 40,4 тис. На межі 19–20 ст. на землях Камʼянського, орендованих і викуплених у сільського товариства, побудовано селища для службовців і робітників: Верх­ня Колонія, Нижня Колонія, Нові Плани, Піски. На поч. 20 ст. діяли заводське двокласне училище, 2 гімназії, 9 початкових шкіл, заводська лікарня, народна аудиторія, заводський клуб, яхт-клуб, Свято-Миколаївська (заводська) та Різдва Пресвятої Богородиці церкви, римо-католицький костел св. Миколи, лютеранська кірха, 2 синагоги, молитовні будинки старовірів та євангелістів. Від 1917 — місто. У ході воєн­них дій 1918–20 влада неодноразово змінювалася, 1 січня 1920 остаточно утвердилася більшовицька. 1936 на честь радянського державного та партійного діяча Ф. Дзержинського місто отримало нову назву. Жителі міста та навколишніх селищ потерпали від голодомору 1932–33, за­знали сталінських ре­пресій. Від 22 серпня 1941 до 25 жовтня 1943 — під німецько-фашистською окупацією. Гітлерівці вивезли на каторжні роботи до Німеч­чини 2994, вбили 1069 містян. 1970 місто нагороджене орденом Трудового Червоного Прапора.

Після від­новле­н­ня незалежності місто — значний промисловий центр Придні­провʼя, в якому роз­ташовано 43 під­приємства, пере­важно чорної металургії та хімічної промисловості, а також машинобудува­н­ня та виробництва буд. матеріалів. Окрім металургійного комбінату, провід­ними є ВАТи — «Дні­провагонмаш», «Дні­проАЗОТ», «Баглійкокс», «Дні­продзержинський коксохімічний завод», «Дні­провський автобусний завод»; Дні­продзержинська ГЕС. Функціонує 1188 малих під­приємств. У Д. — 45 заг.-осв. шкіл, 36 дитсадків; Дні­продзержинський технічний університет, Дні­продзержинське музичне училище, 2 проф.-тех. на­вчальні заклади; 5 проект. та науково-дослідних установ, зокрема й ін­ститут «Дні­продзержинськцивіль­проект», Азотної промисловості та продуктів органічного синтезу Український державний науково-дослідний та проект­ний ін­ститут; 25 лікув. та профілакт. закладів; 3 кінотеатри, 6 Палаців культури та клубів, Дні­продзержинський музично-драматичний театр ім. Лесі Українки, Дні­продзержинська історії міста музей, 6 муз. шкіл, художня школа ім. І. Першудчева; 3 спорт. клуби, 3 стадіони, 7 ДЮСШ; понад 30 філій і від­діл. банків. Виходить 8 газет (міська — «Ві­домості»); працюють міське радіомовле­н­ня, приватні ка­нали телебаче­н­ня. Серед художніх колективів — народний цирковий колектив «Арена сміливих», ансамблі бального танцю — нар. «Елегія» та зразк. «Лілея», естрад. танцю «Варіант», засл. капела бандуристів, засл. ансамбль нар. танцю «Дні­про», клуб спорт. бального танцю «Сокіл», дит. хореогр. ансамблі «Зіронька» та «Веселка». У місті народилися: парт. та рад. держ. діяч Л. Брежнєв; фахівець у галузі обчислюв. техніки, чл.-кор. НАНУ В. Боюн, анестезіолог-реаніматолог, чл.-кор. НАНУ, АМНУ Л. Новицька-Усенко, фахівець у галузі автоматизації вироб. процесів, чл.-кор. РАН О. Матвієнко, д-ри н. — лікарі С. Баран­ник, Л. Буряк, В. Вищипан, В. Дашкевич, Т. Єрошкіна, В. Карпухін, І. Люлько, матеріало­знавці В. Бойко, В. Бочка, Є. Ісаєв, Є. Кривко, С. Ладохін, А. Огурцов, М. Яловий, літературо­знавець В. Гусєв, мово­знавець Е. Гончаренко, хіміки В. Дуленко, В. Ку­прін, гірн. інж. А. Зільберман, право­знавець Н. Кузнецова, фізик Є. Копанець, фізіолог О. Слесаренко; письмен­ники Є. Берлін, В. Бурхан, В. Буряк, О. Завгородній, Р. Маменко; художники М. Додарев, А. Жежер, А. Ломовський, В. Мельник, В. Овчин­ников, скульптор І. Першудчев, майстер різьбле­н­ня на дереві С. Дорошенко, майстриня петриків. роз­пису У. Скляр; танцюрист, хорео­граф, нар. арт. України, д-р мистецтво­знавства К. Василенко, актор, засл. арт. УРСР, нар. арт. РРФСР О. Голобородько, актор та режисер, засл. арт. УРСР Ю. Горуля, артист, засл. арт. УРСР А. Венжега, актриса, засл. арт. УРСР В. Чайковська, композитор М. Іванов, піаніст, скрипаль В. Козін; спортс­мени Л. Аржан­никова (стрільба з лука), Н. Губа (веслува­н­ня академічне), Д. Завгородній (плава­н­ня), С. Коростильов (стрільба кульова), Д. Краєвський (плава­н­ня), О. Ронжина (веслува­н­ня академічне); Герої Рад. Союзу Ф. Колесников, П. Мура­хтов, О. Поздняков, І. Шепетов та ін. Серед памʼяток архітектури — Свято-Микол. собор (1894). Своєрід. символ міста — монумент «Прометей» (вис. 26 м, 1922, арх. О. Сокол). Встановлено памʼятники Ф. Дзержинському (1967, скульптор І. Першудчев) і Т. Шевченку (2000), монументи «Жінка-мати» (2003; обидва — скульптор Г. Хачатрян) та воїнам-визволителям (1975, скульптор А. Зайцев), погру­д­дя Л. Брежнєва (1976, скульптор В. Сонін), скульптурну композицію, присвяч. Н. Назарбаєву.

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю