Генофонд тварин

ГЕНОФО́НД ТВАРИ́Н Генофонд виду або популяції формується під впливом природ. добору і пере­буває в стані по­стійної динаміки, оскільки на нього діють мутації і рекомбінації генів, міграції особин, різні форми ізоляції тощо. У результаті генет. процесів, що від­буваються при статевому роз­множен­ні, в популяції по­стійно зʼявляються особини — носії певної частини генет. інформації, притаман­ної генофонду, реалізація якої (іноді часткова) ви­значає її властивості. З позицій від­носно молодого напряму генетики — геноміки — генофонд виду, породи, внутр.-пород. структур. одиниць (зонал. типів, заводських стад та ін. мікропопуляцій) можна роз­глядати як сукупність генотипів, які ви­значають якісні і кількісні характеристики від­повід­них груп тварин. При досліджен­ні Г. т. пере­важно вирішують зав­да­н­ня оцінки їхньої генет. структури за родоводами з урахува­н­ням рівня продуктивності та ін. селекц. ознак. Неодмін­ним елементом оцінки генофонду порід є характеристика їхньої структури за частотами алельних варіантів генів або за варіабельністю поліген. ознак. З по­гляду виріше­н­ня селекц. зав­дань провід­не місце в аналізі генофонду за­ймає добір тварин, які від­повід­ають селекц. вимогам. При його здійснен­ні особливу увагу звертають на інтеграл. оцінку племін. матеріалу. При цьому за макс. реалізацією генет. інформації, яка ви­значає формува­н­ня продуктивних ознак, встановлюють генет. потенціал від­повід­ної популяції або мікропопуляції тварин. Г. т. характеризують у першу чергу за ознаками продуктивності від­повід­но до їхнього госп. при­значе­н­ня. Важливою складовою його дослідже­н­ня є аналіз за спадковозумовленими поліморфними системами — групами крові, білками молока і крові, ДНК-маркерами. Генофонд порід с.-г. тварин, як правило, ототожнюють з їхніми племін. ресурсами, складовими яких є племін­ні тварини, їхні гамети — сперма, яйцеклітини, ооцити, а також зародки. Зважаючи на госп. при­значе­н­ня і чисельність, вирізняють осн. і додатковий (резерв.) генофонд порід. Широке коло зав­дань роз­витку галузі тварин­ництва без­посередньо або опосередковано повʼязане з пита­н­нями, які стосуються генофонду с.-г. тварин. Особливо актуальною є про­блема його інвентаризації, яка перед­бачає створе­н­ня бази для виріше­н­ня комплексу питань аналізу, дослідж. і рац. викори­ста­н­ня племін. ресурсів тварин. Вона охоплює їх осн. складові, починаючи від обліку генів, які ви­значають спадковозумовлені ознаки виду, що ви­вчається, і закінчуючи інтеграл. по­єд­на­н­нями генів на рівні порід, внутр.-пород. типів, ліній і маточних родин. На рівні досліджуваного виду тварин характеристику його генофонду забезпечує інформація зоотех. та племін. обліку, на основі якої формують заг.-держ. реєстр племін. (генет.) ресурсів коней, великої рогатої худоби, свиней, овець, птиці, риби, кролів, звірів, бджіл та шовкопряда. У системі племін. роботи з окремими видами с.-г. тварин Законом України «Про племін­ну справу у тварин­ництві» перед­бачено генет. екс­пертизу походже­н­ня і виявле­н­ня аномалій у племін. тварин. Для контролю походже­н­ня і генет. сертифікації племін. матеріалу за допомогою імуногенет., біо­хім. і молекулярно-генет. методів з аналізом поліморфізму ДНК здійснюють тестува­н­ня племін. тварин, у першу чергу плідників. Це забезпечує створе­н­ня інформ. бази для інвентаризації алельного складу порід і систем. за­стосува­н­ня генет. методів з метою виріше­н­ня теор. та практич. питань роз­веде­н­ня с.-г. тварин — генет. моніторингу. Осн. його елементи складають банк генет. даних, до якого входять результати імуногенет. тестува­н­ня й аналізу генотипів тварин за алелями груп крові, поліморфізму білкових систем і ДНК, цитогенет. контролю.

При наявності необхідних даних ви­вче­н­ня генофонду порід полягає у ви­значен­ні їхнього алельного складу, роз­рахунку ген­них частот окремих алелів, оцінці генет. ситуації у досліджуваній групі (породі, типі, стаді), встановлен­ні специфіки популяцій та їхньої генет. диференціації. Для всебічної оцінки Г. т. важливе значе­н­ня має тестува­н­ня за ДНК-маркерами, за допомогою якого виявляють роз­по­всюдженість у породах спадковозумовлених мутацій, зокрема аномалій, викликаних точковою мутацією (заміною одного нуклеотиду в послідовності ДНК). Такі рецесивні мутації у гетерозигот фенотипово не проявляються. Молекулярно-генет. методи, зокрема за­стосува­н­ня полімеразно-ланцюгової реакції (PCR), дають змогу виявляти гетерозиготних тварин. У скотарстві методом PCR з подальшим рестрикційним аналізом виявляють рецесивні гени DUМРS (дефіцит уридинмонофосфатсинтетази) і ВLАD (дефіцит адгезивності лейкоцитів). Ці спадковозумовлені захворюва­н­ня можна попередити шляхом своєчасного вилуче­н­ня з селекц. процесу плідників з мутантними генами. У свинарстві діагностується чутливість до стресу тварин мʼясних порід, викликана точковою мутацією ріанодинового рецептора RYR-1. У конярстві за допомогою молекуляр. аналізу ДНК методом PCR–RFLP виявляють мутацію Hyperkalemic Periodic Paralysis, яка є результатом заміни цитозину на гуанін у нуклеотидній послідовності гена натрієвого ка­налу мʼязових тканин. Мутація успадковується як аутосомна домінантна ознака і фенотипово проявляється в періодичному паралічі скелет. мʼязів, під­силен­ні скороче­н­ня груп мʼязів і періодичних катарах верх­ніх дихал. шляхів. Тестува­н­ня і ви­значе­н­ня генотипів у плідників великої рогатої худоби за локусом гена капа-казеїну з викори­ста­н­ням методу PCR дає інформацію про якісні характеристики генофонду порід. Метод PCR з подальшим рестрикційним аналізом дає змогу ідентифікувати генотип капа-казеїну в зразках крові тварин будь-яких статі і віку, у спермі плідників, в ембріонах, що під­тверджує ефективність його за­стосува­н­ня під час формува­н­ня стад, продукція яких найбільш придатна для виробництва сиру.

Теор. об­ґрунтува­н­ням викори­ста­н­ня спадк. поліморфізму для аналізу генофонду порід є положе­н­ня, що за роз­поділом алелів поліморфних систем можна сформувати уявле­н­ня про особливості роз­поділу ін. генів. При цьому найбільш інформативними є багатоалельні генет. системи: у коней — система D груп крові, трансферину і естерази; великої рогатої худоби — системи В, С і S груп крові; свиней — системи Е і L груп крові; овець — система В груп крові, трансферину; курей — система В груп крові, естераза сироватки крові. При аналізі генофонду курей, крім генет. маркерів, ви­значають до 40-а морфологічних (зокрема у пів­нів — бл. 10-ти): форма гребеня, мочок, сережок, забарвле­н­ня опере­н­ня, плесни, яєць, характеристика хвоста, грудей, спини тощо. В ін. видів птиці пере­важно враховують забарвле­н­ня опере­н­ня, поліморфні локуси, синтез протеїнів яєць.

За результатами імуногенет. і біо­хім. тестува­н­ня тварин різних порід перш за все ви­значають їхню специфіку з урахува­н­ням кількості й оригінальності алелів. На­ступ. етапом генет. аналізу є роз­рахунок ген­них частот усіх виявлених алелів. За цими даними ви­значають коефіцієнт гомозиготності (Са) як суму їх квадратів. Він є критерієм генет. однорідності генофонду аналізованих популяцій і формує уявле­н­ня про теоретично очікувану долю гомозигот за досліджуваним локусом при наявності панміксії (вільного парува­н­ня при однаковій кількості самців і самок у межах досліджуваної сукупності тварин). Порівня­н­ня цього коефіцієнта з фактичною частотою гомозигот за від­повід­ним локусом характеризує спрямованість генет. процесів у популяціях або мікропопуляціях.

Аналізом 5-ти порід коней за системою D груп крові виявлено 8 алелів, які з різною частотою зу­стрілися в досліджуваних популяціях. Основу (63,5 %) української верхової породи коней склали алелі D^agm, D^de і D^dk, новоолександрівської ваговозної породи коней — D^ad і D^dghm (68,9 %), гуцульської породи коней — D^ad, D^de, D^dghm і D^dk (69,6 %), рос. рисистої — D^ad, D^bcm, D^de, D^dk (75 %), орлов. — D^ad, D^bcm і D^dghm (70 %). Специфіку укр. верхової породи ви­значає алель D^cgm, а для гуцул. властиве по­єд­на­н­ня маркерів ваговозів і рисаків. Найбільша мінливість генофонду в укр. верхової і гуцул. порід (Са становить 0,167 і 0,152 від­повід­но), найконсолідованіший генофонд у новоолександрів. ваговоз. породи (Са становить 0,258). Фактична кількість гомозигот в усіх породах, крім укр. верхової, виявилася меншою від теоретично очікуваної. В укр. верховій зафіксовано їх надлишок на 2,5 %, а в гуцул. та орлов. — дефіцит на 15,2 % і 10,8 % від­повід­но. Результати аналізу засвідчили заг. неоднорідність генофонду укр. верхової породи та водночас наявність у ній значної кількості гомозигот. генотипів унаслідок однорід. під­бору в межах заводських ліній, натомість у новоолександрів. ваговозів при консолідованому генофонді низький рівень гетерозиготності. У гуцул. породі при значній мінливості генофонду зафіксовано макс. гетерозиготність.

Ефективність аналізу генофонду порід за генет. маркерами під­твердили результати дослідж. ін. видів тварин. Зокрема оцінка його в порід молоч. худоби свідчить про значну мінливість української червоно-рябої молочної породи великої рогатої худоби, зумовлену участю в її створен­ні неспоріднених порід (голштин. і симентал.) зі значною різноманітністю їх власних генофондів. Унаслідок цього однорідність генофонду цієї худоби значно менша, ніж української чорно-рябої молочної породи великої рогатої худоби (Са становить 0,054 і 0,164 від­повід­но). Структурні формува­н­ня генофонду цих порід — заводські лінії — більш консолідовані. В укр. чорно-рябій молоч. породі коефіцієнт гомозиготності пере­буває в межах 0,221– 0,276, в укр. червоно-рябій молоч. — 0,11–0,242. Значну мінливість має генофонд ново­створених української мʼясної породи великої рогатої худоби, волинської мʼясної породи великої рогатої худоби, поліської мʼясної породи великої рогатої худоби, у яких коефіцієнт гомозиготності становить від 0,048 до 0,65. Більш консолідовані генофонди герефордів (Са становить 0,219) та мʼясних сименталів амер. селекції (Са становить 0,125). Для оцінки диференціації досліджуваних груп тварин роз­раховують генет. ди­станції між ними, враховуючи частоти маркерних генів, і будують дендро­грами, які наочно демонструють їхні генет. взаємозвʼязки (див. Рис.).

У цигайської породи овець, асканійської тонкорун­ної породи овець і асканійського типу багатоплідних каракульських овець виявлено від­повід­но 15, 12 і 9 алелів системи В. Основу цигай. породи складають варіанти В^b, В^е,В^-,В^bе,В^bсе (67 %), асканій. — В^b,Ве,В^-,В^bе (70,1 %). У багатоплід. каракулю алелофонд найспецифічніший — В^b, В^bе, B^bg і B^beg. Найвищий рівень консолідації генофонду в асканій. тонкорун. породи (Са становить 0,16). Фактичний рівень гомозиготності в усіх породах вищий від теоретично очікуваного на 7,3– 16 %.

Дослідж. генофонду свиней 4-х порід (велика біла порода, українська мʼясна порода свиней, ландрас і дюрок) за системами Е і L груп крові засвідчили певні їх від­мін­ності за роз­поділом алелів. Велика біла порода має найвищу частоту алелю L^bcgi (0,75), дюрок — L^adhi, ландрас — L^bdfi. За алелями цих систем усі породи від­значаються зниженим рівнем реалізації теоретично очікуваної гомозиготності (60–80 %), при цьому дефіцит гомозигот у середньому за двома алелями досягає 16,8 % в укр. мʼясній і 8,5 % у породі дюрок.

Генет. маркірува­н­ня генофонду порід дає додаткову інформацію про їхню реальну генет. спільність або диференціацію. Порівнял. характеристика популяцій за частотами імуногенет. і біо­хім. маркерів дає можливість про­гнозувати комбінаційну здатність ліній і порід у свинарстві і птахівництві при створен­ні високоефективних кросів для одержа­н­ня гібрид. молодняку. Генет. диференціація батьків. форм забезпечує збільше­н­ня ефекту гетерозису, а при споріднених парува­н­нях від­мін­ності за генами поліморфних систем сприяють зменшен­ню інбридинг-де­пресії.

За даними реєстру племін. (генет.) ресурсів с.-г. тварин (станом на квітень 2005), генофонд коней України охоплює понад 10 тис. племін. тварин 14-ти порід, яких роз­водять на 25-ти кін­них заводах і у 18-ти племін. ре­продукторах. Серед верхових — чистокровна верхова, араб. чистокровна, ган­новер., донська, будьон­нів., тракененська, а також укр. верхова (бл. 2-х тис. голів на 10-ти кін­них заводах і у 38-ми племін. ре­продукторах). Поширені в Україні рос. й орлов. рисисті породи (на 6-ти кін­них заводах і у 25-ти ре­продукторах); є не­значна кількість коней легкозапряжного типу латвій. запряжної і торій. порід, рад. і рос. ваговозів. Серед порід коней, створених в Україні, — новоолександрів. ваговозна (на 1-му кін­ному заводі та у 16-ти ре­продукторах) та гуцульська (у 7-ми ре­продукторах).

Генофонд великої рогатої худоби пред­ставлений породами молоч., молочно-мʼясного та мʼясного напрямів продуктивності. 54 % племін. ресурсів молоч. і мʼясо-молоч. худоби складає укр. чорно-ряба молочна порода, генофонд якої зосереджено на 83-х племін. заводах і у 370-ти ре­продукторах 23-х обл. і АР Крим. Поширена також укр. червоно-ряба молочна порода (бл. 110-ти тис. голів у 205-ти племін. господарствах 18-ти обл.). Молочні породи червоного кореня — червону степову породу великої рогатої худоби, українську червону молочну породу великої рогатої худоби, червону польську худобу, англерську — роз­водять на 15-ти племін. заводах і у бл. 180-ти ре­продукторах, голштин. (бл. 10-ти тис. голів) — на 17-ти племін. заводах і у 19-ти ре­продукторах. Племін­не поголівʼя молочно-мʼясних порід — бл. 30-ти тис. голів. Більшу його частину складають симентал. та породи бурого кореня: швіцька, лебединська порода великої рогатої худоби, бура карпатська худоба. Дві остан­ні, білоголову українську породу та пінцгау від­несено до роз­ряду малочисельних, що перед­бачає необхідність збереже­н­ня їхнього генофонду. Генофонд мʼясної худоби складають 13 порід заг. кількістю бл. 30-ти тис. голів. Серед них — абердин-ангус (бл. 10-ти тис. голів на 6-ти племін. заводах і у 60-ти ре­продукторах 17-ти обл.) та волин. (понад 6 тис. голів на 8-ми племін. заводах і у 17-ти ре­продукторах), укр. (бл. 3-х тис. голів на 4-х племін. заводах і у 5-ти ре­продукторах) і поліс. (бл. 3-х тис. голів на 4-х племін. заводах і у 19-ти ре­продукторах) мʼясні породи. Значний ареал охоплюють симентал. (4 племін­ні заводи і 35 ре­продукторів) та пів­ден­на (2 племін­ні заводи і 7 ре­продукторів) мʼясні породи. Існує не­значна кількість поголівʼя таких порід, як герефорд, лімузин, пʼємонтезе, шароле, світла аквітанська, салерс. Спец. комплекс заходів за­стосовують для збереже­н­ня генофонду сірої української породи великої рогатої худоби.

У генофонді овець України — тонкорун­ні, мʼясо-вовнові і смушкові породи. Серед них — цигай. (понад 20 тис. голів на 4-х племін. заводах і у 17-ти ре­продукторах), асканій. тонкорун­на (понад 15 тис. голів на 6-ти племін. заводах і у 19-ти ре­продукторах), прекос (бл. 7-ми тис. голів на 4-х племін. заводах та у 20-ти ре­продукторах), асканійська мʼясо-вовнова порода овець та українська мʼясо-вовнова порода овець з кросбредною вовною (заг. кількість — 6 тис. голів), українська гірськокарпатська порода овець (бл. 2-х тис. голів у 12-ти племін. ре­продукторах). У низці ре­продукторів пред­ставлені тварини кавказ. тонкорун., темноголової латвій., романів., пн.-кавказ., полварс порід кількістю 100–500 голів. Смушкові породи овець заг. кількістю понад 7 тис. голів пред­ставлені пере­важно каракульською з багатоплід. і асканій. пород. типами, зосередженими на 3-х племін. заводах і у 9-ти ре­продукторах та сокільською породою овець — на 1-му племін. заводі й у 2-х ре­продукторах.

У генофонді свиней України — 10 порід заг. чисельністю понад 400 тис. голів, які роз­міщені на 99-ти племін. заводах і у 507-ми ре­продукторах. Найчисельнішими є велика біла (бл. 300 тис. тварин на 61-му племін. заводі і у 409-ти ре­продукторах усіх регіонів України), укр. мʼясна (понад 15 тис. голів на 8-ми племін. заводах і у 22-х ре­продукторах) породи, миргородська порода свиней (понад 10 тис. голів на 3-х племін. заводах і у 6-ти ре­продукторах), українська степова біла порода свиней (понад 10 тис. голів у 6-ти племін. заводах і у 16-ти ре­продукторах), полтавська мʼясна порода свиней (бл. 10-ти тис. голів на 6-ти племін. заводах і у 15-ти ре­продукторах). Як батьків. форму найчастіше використовують тварин мʼясної породи ландрас, поголівʼя якої на 4-х племін. заводах і у 20-ти ре­продукторах становить 15 тис. голів. У 12-ти господарствах знаходиться бл. 5-ти тис. голів червоно-поясної спеціаліз. лінії, створеної на основі схрещува­н­ня великої білої породи, ландрасів, гемпширів, дюроків, а також полтав. мʼясного типу. Її тварини червоної масті з нешироким білим поясом із боку лопаток, міцної кон­ституції, невибагливі до годівлі й умов утрима­н­ня. Як батьків. форма лінія виявляє високий рівень комбінацій. здатності з материн. формами ін. порід. Невелика кількість госп-в зберігає генофонд дюроків, великої чорної, уельської порід та української степової рябої породи свиней.

До генофонду с.-г. птиці України належить 7 видів. Найпоширеніші кури яєчного і яєчно-мʼясного напрямів продуктивності, зокрема лег­горн білий (осн. порода для створе­н­ня яєчних ліній і кросів), род-айланд (понад 160 тис. голів у 3-х племін. птахорозплідниках; за­стосовують для виведе­н­ня нових порід і високо­продуктив. кросів яєчних курей), адлер. срібляста (понад 100 тис. голів у 5-ти птахоре­продукторах), полтавські глинясті кури (понад 15 тис. голів на 1-му племін. заводі та у 3-х птахоре­продукторах). На колекцій. фермі курей Ін­ституту птахівництва УААН (с. Бірки Зміїв. р-ну Харків. обл.) зберігають італій. куріпчасту, каліфорній. сіру, сусекс світлий, австралорп, юрлівську голосисту, голошийну, мармурові породи, українську ушанку, українську чубату породу курей. Спів­робітники Ін­ституту створили генет. лінії, які при схрещуван­ні дають можливість у добовому віці сортувати молодняк за ста­т­тю (аутосексува­н­ня). Найпоширеніші породи качок — пекінська (племін­не поголівʼя — бл. 5-ти тис. у 5-ти птахоре­продукторах), а також качки української породної групи (у 3-х птахоре­продукторах), чорні білогруді (у 2-х птахоре­продукторах), виведені схрещува­н­ням місцевих білогрудих качок з пекінськими і хакі-кемпбелл. Серед 9-ти порід гусей, яких роз­водять в Україні, — великі сірі гуси (понад 50 тис. голів), італій. білі гуси (50 тис. голів у 16-ти птахоре­продукторах), горьков. порода (понад 35 тис. голів у 10-ти птахоре­продукторах). В окремих господарствах утримують велику білу, кубан. сіру, ромен., тулузьку, ліндовську породи і легард. Племін­ні ресурси індиків в Україні зосереджені на 1-му племін. заводі й у 6-ти ре­продукторах. Основу генофонду складають бронзові і білі широкогруді породи. Крім того, поширена біла моск. порода. Нині в Україні набуває пром. характеру роз­веде­н­ня пере­пелів (у 7-ми птахорозплідниках поголівʼя дорослої птиці становить понад 80 тис. голів, їхня середня несучість — 290 шт. яєць на рік) і страусів (у 5-ти птахорозплідниках 1 тис. голів дорослої птиці). У колекцій. стаді Ін­ституту птахівництва УААН зберігається генофонд цесарок.

Генофонд кролів України пред­ставляють 8 порід, серед яких — сірий велетень і білий велетень (понад 3 і 1 тис. голів від­повід­но), зосереджені у 4-х племін. господарствах, рад. шиншила (понад 3 тис. голів на 1-му племін. заводі та у 4-х ре­продукторах), виведена шляхом схрещува­н­ня шиншили і білого велетня, сріблястий (бл. 0,5 тис. голів). Такі породи кролів, як рекс, метелик, новозеланд. червоні, роз­водять пере­важно кролівники-аматори.

Основу генофонду риб складає короп заг. кількістю поголівʼя бл. 6-ти тис. Найрозпо­всюдженіші укр. луската (понад 3 тис. голів) з нивків. і любин. внутр.-пород. типами, укр. рамчаста з любин. внутр.-пород. типом, середньоруська породи. На 3-х племін. заводах і у понад 10-ти ре­продукторах роз­водять товстолобиків строкатого і білого, амура білого, маточне поголівʼя яких становить бл. 5-ти тис. У низці племін. госп-в від­творюють генофонд малочисел. видів: осетра рос., стерляді, буфало великоротого, сома ка­нального, веслоноса.

У звірогосподарствах України роз­водять 3 види звірів, зокрема норки (бл. 20-ти тис. на 2-х племін. заводах і у 10-ти ре­продукторах; мають 12 типів забарвле­н­ня хутра, найпоширеніші — темно-коричневі, зу­стрічаються також сапфірові та сріблясто-блакитні), нутрії — рослиноїдні гризуни стандартної і білої азерб. пород. груп. В 3-х звірогосподарствах роз­водять сріблясто-чорних лисиць, виведених у результаті мутації диких червоних лисиць, роз­по­всюджених у Пн. Америці та Канаді.

Для генофонду бджіл актуал. є про­блема чистопород. роз­веде­н­ня карпатської породи бджіл та української степової породи бджіл. Бл. 7-ми тис. бджолосімей укр. степ. породи зосереджені на 3-х племін. заводах, у 6-ти роз­плідниках і 8-ми пасіках, понад 3 тис. бджолосімей карпат. породи — у 12-ти племін. господарствах. Поширені також поліські бджоли.

Створено високо­продуктивні породи шовковичного шовкопряда: Мерефа 6, РС-2, українська 1, 2, 11, 13, 14, 15, 18, українська нова, українська фіброїнова, УС-4. Їх генофонд зберігається у ви­гляді кладок грени (яєць), які від­творюються щороку. Термін зберіга­н­ня грени — до 1-го року. Ре­продуктори порід — Ін­ститут шовківництва УААН (м. Мерефа Харків. обл.) і племін. цех Миргород. гренаж. заводу (Полтав. обл.).

Інтенсифікація генет. процесу шляхом викори­ста­н­ня найкращого генофонду продуктивних порід с.-г. тварин призводить до зменше­н­ня чисельності або майже повного заміще­н­ня місцевих абориген. порід. При цьому зникають цінні гени і генні комплекси, що зумовлюють низку господарсько цін­них якостей племін. матеріалу, зокрема при­стосованість до місцевих умов, резистентність, міцність кон­ституції, високу плодючість тощо. З огляду на це, а також з метою збереже­н­ня біол. різномані­т­тя виникла необхідність охорони малочисельних локал. порід. Реалізація заходів збереже­н­ня генет. ресурсів с.-г. тварин перед­бачає регулюва­н­ня їхнього генофонду за допомогою створе­н­ня генофонд., колекційних стад, у яких здійснюється чистопородне роз­веде­н­ня з викори­ста­н­ням спец. схем добору і під­бору, спрямованих на зменше­н­ня негативних наслідків обмеженої кількості племін. матеріалу; кріоконсервації і довготривалого збереже­н­ня сперми, ооцитів, ембріонів, ДНК у генофонд. банках.

Від 2004 у н.-д. установах УААН започатковано системні дослідж. у межах про­грами «Збереже­н­ня генофонду сільськогосподарських тварин». Фахівці Ін­ституту роз­веде­н­ня і генетики тварин УААН (с. Чубинське Борис­піл. р-ну Київ. обл.) створюють нац. банк генет. ресурсів с.-г. тварин, у якому накопичують генет. матеріал як осн., так і локал. порід.

Завантажити статтю